*
По упливі двох неділь, з котрими кінчалися і вакації чи не всіх середніх шкіл, а з тим і феріїмолодої Еви, повернув Юліян з Едвардом назад до Покутівки.
*
Якась туга за видом молодої дівчини, за її очима, котрих повіки здоймалися так важко, мов убедуїнів, через густі вії, як і за її бесідою, повною загадочного чару — не покидали його.
Може, вона лагодилася до виїзду, а може, й виїхала вже до столиці (при тій думці обняв його чудний переляк). Коли бачилися послідним разом — не вчисляючи спазір з бабунею по дорозі, вона між іншим сказала: в коротці по відпусті тут в Покутівці вона їде в столицю. Мешкати буде у п-і Др. Емі. О, коли б се вже було по укінченню середніх тих шкіл. Він не знає, як в неї в грудях. А по хвилині, перескакуючи на інший темат, спитала, чи він бігає на лижвах, по леду?
"Ні".
А вона се страх як любить. Взагалі їй всі спорти подобаються, хоч не всі може управляти. Се щось таке… таке… Вона вдарила себе в грудь й відітхнула звільняюче й захоплююче. Та одного вона, мабуть, ніколи не навчиться?
"Чого?"
"Плавання".
А він се знаменито вміє.
Вона ні. П-і Др. Емі все за ню боїться, коли вона виходить з лижвами з дому на рамени. Нехай вже вона зважає, наказувала "ми Goteswillen"[61], нехай уважає. Вона іноді така без всякої контролі над собою, коли раз до чого розпалиться. Така необчислена, що лячно й подумати. Хай вона собі лиш уявить. Лід ломиться під нею, вона паде горілиць і хоч би й не утонула, то простуда, а може, і смертельні наслідки необхідні. Нехай лише ніхто богів не спокушує. Що сказав би відтак Hochwurden[62]. Чи треба йому зворушувань? Як вона буде на одиночку перед родичами відповідати? Мати й бабуня зрозуміють її положення, але батько?
Він зхора. Тому нехай вона привикає над каждим своїм вчинком застановлятися. "Vorsicht ist die Mutter der Weisheit"[63].
"Amen"[64], — докінчила Ева, виставляючи збиточний вихований кінчик язика, і щезла її скоро з очей.
Така вона була та Ева.
І йому чогось тужно за нею. Не гарна, а все-таки гарна. Йому хочеться так побачитися з нею. В її присутности так чудно робиться… також гарно, хоч часами й боляче, неначе з чим-то зростає, то знов розривається. Тут вона ніби близько, він бачить її обриси… а вмить вона ніби знов розпливається, віддалюється. Щось нарушить в нім ніби з шовку ткане, що він сам хоронить перед собою, затулюючи очі. Ніби сонячне з пітьмою борються.
Ево, що се?
*
В коротці по своїм повороті з Покутівки, довідавшися, що Ева ще вдома, але вже за кілька днів від’їжджає до столиці, він вибрався одного пополудня на парохію. Тут його побут також вже скінчився й дарма що Едвард і його родичі о тім і чути не хтіли, та нічого було діяти.
Несподівано наспів лист від його батька, щоб він як можливо скоро по одержанню письма вертав додому. Він, батько, почував себе від часу його від’їзду, не конче добре на здоров’ю. Коли на просьбу домашніх, особливо Зоні і матері, пішов до лікаря і зовсім тут докладно збадали, сей найшов, що йому треба ще сего року — а то як можливо ще сего послідного сезону до курорту К. їхати. Добре було б не зволікати від’їзду, або надто на слідуючий рік відкладати, бо хороба могла б таких розмірів набрати, що вимагала б і операції — до чого б він, батько, не хотів би допустити. Операція — се для него те саме, що смерть. Від його здоров’я й життя зависиме існування цілої родини. Се він йому одинокому синові його не потребував говорити — але, радий його молодости, він все-таки се робить. Дальше подав до відома, що Зоня, та права рука його в працьовні, заручилася з першим давнім його помічником… п. Станьком… самостійним годинникарем. Отже, треба, щоб він був на час його відсутности вдома. Він тим не хоче нічого вражати, але мати зайнята і не може в кождий кут заглянути.
Лист був одержаний в короткім, батькові властивому, стилю й тоні — але заразом неначе щось і болюче неокреслене блукало між стрічками. Крім сего, нічого більше. Жадне тепле слово — хіба: твій батько.
По прочитанню листа, Юліян опустив голову на него, що лежав край стола, при котрім сидів.
Батько хорий! Той батько, що весь був твердий, як залізо, був беззглядний проти себе і других, не терпів слабодухів ні на тілі, ні на душі, майже не узнавав хорого, тепер безперечно тяжко хорий.
Ніколи не надходила досі скарга через його уста про фізичне недомагання — ніколи й не бачив його ніхто терплячим. Все він був сильний, незломний, все працьовитий, над столом похилений від раня до пізньої ночі, пообкладений ріжноманітними годинниками, ніби вдивлявся, через мікроскоп, зворушенням світа, його перемінам внутрішнім і зовнішнім, розкладовим там поступові… побідам і упадкам — все однаковий без ознак фізичної немочі.
Нараз Юліян прокинувся.
Батько від’їжджає в далекий і дорогий курорт: але з чим від’їжджає? Відки має средства на те?
Він не знав. В них дома не було готівки. А та одробина, що, може, й ощадив, що уривав дітям — там з одежі, там з чого іншого, на що вони, лиш нарікаючи, приставали — то було мінімальне й могло ледве кошти подорожі покрити.
Але про те батько ні словом не натякнув. Краска горячого сорому й переляку вдарила йому нараз в лице. Він, одинокий його син, не міг йому нічим помогти. Блискавкою перелетіли його думки по всім його дрібнім "маєтку". Обчислив, що його одяги варті, книжки, що маленька брильянтова шпильочка до краватки, що її дістав від матері. Більше нічого не посідав, що б був міг заміняти за гроші, й усміхнувся гірко. Був би жадав від Едвардового батька авансу й дав батькові, але тому що оба мали вперед, і то небавом вступали до війська, й він аж по відслужінню року мав виїздити з Едвардом в подорож в ролі секретаря, не міг жадати якого-будь гонорару вже тепер вперед. Він заслонив лице руками й потер чоло. Такий був все певний себе… такий гордий і так рішучо виступав проти батька іноді — а тепер, де розходилося хорого підперти матеріально, щоб рятував здоров’я для сестер, матері, діждався колись з нього, одинака-сина, якогось вдоволення, він оказався немічним. Правда, він не був тому винен, він працював змалку, старався аж надто зараня не бути родичам тягарем; а що все ще не мав хліба в руках, мусів і далі сам на себе заробляти. — Хто був тому винен? Нараз піднявся. Його молоде лице було захмарене, але вираз твердої рішучости устелився коло його уст, над котрими засіявся вже темним ніжним пухом вус.