Зібране довкола, святочно по-гірничому прибране завідательство й робітництво, з ріжними до гірництва приналежними урядниками, вітали елегантного й добродушного властителя грімкими вигуками привіту й знаним привітом гірництва "щасти Боже!" (Gluck auf], просили навідуватися з далекої чужини частіше й на тім кінчилося.
Правда, тут і там він все-таки висідав з своєї, білим шовком, вибитої карети, несеній чвіркою, мов зміями… вітав зібраних, радився, хоч би й наборзі, як би найліпше піддержувати рудокопню в русі… робив проекти… Промовляв щиро і приязно не лиш з інженерами, але й мішався й між робітництво, подаючи деяким ввічливо руки, заохочуючи їх не занедбувати свої робітницькі обов’язки, хоч би тоді переривали грошеві клопоти точну виплату, старатися якнайбільше видобувати криці, що не лиш йому, як властителеві, мала б принести хосен, але піддержувати всюмонтаневу індустрію в краю, не говорячи остаточно вже про гірниче урядництво й робітництво, котре мало своє забезпечене існування, а провінція зискала б також від того, бо в деякім керунку піднявся би й промисел.
Відтак уряджуючи блискучий бенкет для свого урядництва, неначе нагороджував його за труд коло своєї особи, так само й для робітництва… гойно й без слова, а потім від’їжджав.
Кланяючись і прирікаючи йому найсердечнішими словами все ним бажане й упроектоване всесторонньо якнайсовісніше сповняти, центральне завідательство лиш вижидало хвилі, щоб принципал щез з очей, і бралося наново за свою експлуатуючу господарку.
Юліян поглянув на свій годинник, поглянув на Еву, а стрінувшись з її великими очима, що вижидали все інших пояснень від нього, говорив дальше.
Роздобувати мізерно оплаченими робітниками в І. й інших кількох місцевостях, де були з надмірними коштами побудовані гамарні, сирий матеріал, розділяти дохід з нього на оплату передовсім собі — на пиняве сплачування позичок, затягнених ради побудовань гути, поправок і т. і. обов’язково потрібне — й не жалували принципала. Вони знали, що так скоро він не прибуде на контролю… де-не-де підоймалися й суперники його, що в тім керунку почали закуповувати те, що не було до задержування, не задовжуючись тяжко, менші рудокопні, як П. і Б., і жили коштом блискучо, як кажуть, безжурно на дальшу безжурність з сьогодні на завтра.
*
Не інакше велося, коли перебрали по смерті голови, підмінований у основі, близький руїні, лиш почасти ще існуючий маєток, два браття фон Ґанинґайм, а головно старший Йоахим фон Ґанинґайм.
Він старався всіма силами вдержати те, що ще світилося, а власне рудокопню в І., але не надовго спромігся на се. Поновна велика позичка на витворення гамарні в І. деяких злишніх будівель, дороге огрівання гути деревляним вуглем (транспорт камінного вугілля з заходу не залізницею — було наче вмисно змірене до матеріальної руїни властителя). Крім цього, приключилися й інші причини до залишення здобування монтанних матеріалів; напираннявірителів до сплачування довгів і… — Юліян знов вмовк.
"Далі, далі… Пане Цезаревичу, — напирала молода дівчина, в котрої лице наче о відтінок побіліло. — Ви не знаєте, чому мене се так займає…"
І справді, Юліян се не знав.
Він вже не багато знав: по упливі часу жалоби не здержувалися в кругах гірничого урядництва; від розривок і забав, бодай на вид, почалося довге веселе життя. Особливо зі сторони Йоахима фон Ґанинґайма. Правда, се не діялося в такій мірі, як за часів попередника його, але все-таки блистіло, било світло з великих вікон білої палати в І., проносилося музикою ясними чи темними ночами, або знов із мешкань вищих гірничих урядників чи посідателів невеликих рудокопалень, котрі приймали й в себе принципала — вельможу. Йоахим фон Ґанинґайм, здавалося, унаслідував життя жадібну вдачу по батькові, а може, як шептано потайки, бажав свою напричуд гарну й люблену жінку-англічанку розвеселювати, щоб не тужила надто впосеред глибоких карпатських гір за своєю захмареною батьківщиною. Уряджувано тому розривки з танцями і без, ріжноманітного роду кількаденні прогулки літом, де, як оповідають, та гарна його англічанка відзначалась їздою на своїм пишнім, расовім, з батьківщини спровадженім верхівці. Деякі молоді урядники вищої ранги або й офіцери старалися бути їй відповідними партнерами й галопували по прегарних дорогах близько неї, що ні на жадного не звертала особливої уваги. Молодий брат, що був оженився з якоюсь графинею й мав численну родину, працював пильно від ранку до вечера, заглядаючи особисто в кожний куток а й приглядаючися поведенню завідателів до робітництва… пересвідчаючись не один раз, що не все йшло тією правдою… як се вимагали інтереси рудокопні. Та все се запізно було. Він не годен був стримати колесо долі, приладженої попередниками, завідательством і іншими фатальними моментами. Холодно, невмолимо, мов смерть, наспівали завізвання — як не раз вже — до сплачування позатягувавих позичок неабиякої висоти, не говорячи вже про проценти й капітал найбільшої позички з церковних фондів. Ся позичка мусіла бути відразу сплачена, "фонд" не міг довше ждати. Сплачування йшли досі пиняво, тягнулися роками, а тепер мусів настати тій господарці кінець. Коли (стояло в завізванню) довг не буде до наданого не далеко вже терміну сплачений — то, колись велике й гарне, майно фон Ґанинґаймів буде засеквестроване — й піде на продаж.
Мов бомба з ясного неба, що впала між зібране жерливе птаство, що згромадилося над падлиною, так вдарило то завізвання на братів-властителів, панів-завідателів і прочих урядників більше чи менше чинного чи слабшого закрою.
Що було починати?
Катастрофа була неминуча. Ся вістка прилетіла блискавкою аж до послідньої хатини робітника.
"Судний день, судний день настав в І.", — гукав грубий гірничий радник з монокльом на лівім оці… що мав 5 доньок, з котрих лиш найстарша була віддана. "Судний день" — будучи завізваний братами до справоздання. І, справді, він настав на всі тамошні гірські околиці. Не було одного мешкання, кутка, де жили вищі й нижчі гірничі урядники, де не жилось без журби, де не користалось з гарного, а так нікчемно завідуваного й визискуваного добра легковажних, хоч і чесних властителів. Настали хвилі розпуки й каяття між урядництвом. Один значний чех, директор одної гарної копальні… з розпуки, на перспективу дальшого існування, котрого жінка інакше не ходила, як у шовках і оксамитах, а нижчих урядників наче не бачила, впав побитийапоплексією в кілька годин по страшній відомости. І так всюди вступив сум, де віяло недавно супокоєм І безжурністю.