Байда
Самусю, понаводь ревучі гирла
На розмальовану кориччат купу.
Ми рикнемо на них, як лев на стадо,
І понароблюєм трісок да трупу.
Увіходить козацький вістовець
Вістовець
Пресвітлий князю! мов смола у пеклі
Димує, клекотить, горить, палає,
Так наша сила силу гне турецьку,
А та на нашу полом'єм ригає.
Б'ємось ми велетнями за галеру,
Що в капудан-баші взяли на морі,
Найкращі козаки її обсіли,
Вре [92] престрашенна врава на Босфорі.
Покинули вже ринки пліндрувати,
Хотіли всім народом одвернути,
Да обгорнули бесурмене кляті
І не дають їм пільги ні минути.
Байда
А знають, хто на Босій скелі?
Вістовець
Знають
І Байду рідним батьком величають.
Байда
Так, Байда — батько добрих і ледачих,
Ховає в серці глибоко досаду:
Шкода вставати против їх удачі!
Прощає злюкам і єхидство, й зраду. —
Звелів їм братись поуз саму скелю?
Вістовець
Звелів, мій князю.
Байда
Знов туди вертайся
І що побачиш на вазі судьбовій,
З вістями як возмога поспішайся.
Виходить вістовець.
Немного нас понад Славутом, братці,
Таких, що правди по світах шукають.
Нетяги, мов ті вовці-сіроманці,
За здобиччю безславною блукають.
Не раз хотів я кинуть-занедбати
Сліпу каліку, вбогу Україну,
І неньку, й добра, й предківські палати,
Щоб десь за правду битись до загину.
Та ні! нігде вода мені не п'ється
Так солодко, як з рідної криниці,
Нігде так серце правдою не б'ється,
Як за свою дітвору та вдовиці.
Увіходить інший козацький вістовець.
Вістовець
Пресвітлий князю, соколе наш ясний!
Освічуй соколятам море з скелі...
Розпудили невір, мов хиже птаство,
До тебе линуть, горді і веселі.
Пливуть-летять; хрести на щоглах мають;
У бубни бубнять, в жоломійки грають.
Крізь гарматне стріляннє чути бубни й суремки.
Галера капуданова позаду
Пливе, гарматами гримить, як громом.
Наближитись завиванці не сміють
І від жалю та сорома німіють.
З-за скелі показується Байдине військо,
під білим стягом з червоним хрестом.
Байда
Скараймо по заслузі бусурмана!
За ласку — служба, за єхидство — зрада.
Усюди по світах олжа й омана:
Нехай же хоть у нас не гине правда...
Показуються козацькі човни, одбиваючись од турецьких.
Ну, добру туркам завдають роботу!
Мов на току снопи перевертають...
І в нас, і в них доволі умолоту,
Від тіла душі віють-одвівають.
О, козаки, народе мій завзятий,
Первоцвіте між нами, лицарями!
Хто б ваші душі вмів собі з'єднати,
Той царював би над всіма царями.
Козацькі човни проходять поуз Босу Скелю,
воздаючи Байді ясу. [93] Позад них вре бойова врава.
Голос з одного човна
Здоров бувай, наш батьку й любий князю!
Утер єси лихим поганам носа...
Поки світ світом, люде не забудуть,
Як нам в пригоді стала скеля Боса.
З другого
Здоров, наш Байдо, князю Вишневецький!
Спасибі за братерськую послугу!
Що не подав нас у ярміс турецький, [94]
Помстивсь над бесурменом за наругу.
Байда
Вітаю й я вас, тілько не словами.-
Ригніте, гирла, полом'єм пекельним.
Понад човнами, понад головами
І вдарте турка острахом смертельним!
Канонада з Босої Скелі.
З третього
Ого! дивітесь, браттє, як скіпає
В скіпки наш Байда гаспедські галери!..
А там одна вже полом'єм палає,
Освічує до пекла туркам двері.
З четвертого
Ге, ге! вжахнулись і до моря драла!..
Тепер їх і з собаками не знайдеш...
Позабігають аж у Крим до хана
Воювники турецького султана.
Між човнами замішка.
Байда
Чого ж ви стали! Що вам приключилось?
Втікайте, поки Соліман не знає,
Що коло скелі Босої зчинилось,
І вістовця від мене дожидає.
Голоси з човнів
Ой горе, князю! ту міцну галеру,
Що ми так славно здобули на морі,
Одрізано у нас, минувши Перу,
І турки знов ликують на Босфорі...
Бо там зісталась вся потуга наша,
Гетьман з тими, що турчина жахали...
Байда
Хто ж ваш гетьман?
Голоси з човнів
Фесько, по батьку Ганжа,
Що Андибером низовці прозвали.
Один з побратимів
Се Ганжу сам господь за нас карає...
Другий
За каверзи його, за ницу зраду.
Третій
Нехай же гине!
Байда
Ні, панове-браттє!
Тепер не час вдаватись у досаду.
Він згине не один: цвіт отамання,
Що знає поле й море, як долоню,
Почезне разом,— ті, що одбивали
Гарматами турецькую погоню.
Увіходить ще інший козацький вістовець.
Вістовець
Рятуйте, браттє! Військова армата
І золото, що ми напліндрували
По пристанях у турка-супостата,
З гетьманськими клейнодами пропала!
Голоси з човнів
Нехай господь рятує необачних,
Що в пекло завели сліпе козацтво!..
А нам тепер про себе треба дбати
Та од видимої погибелі втікати...
Рушайте, браттє, поки в море двері
Ще не причинено!.. Агов, рушаймо!..
Від берега щодальше одвертаймо.
Безкраїм морем певну путь верстаймо!
Байда
Мовчать! Хто сміє тут гетьманувати?
Турецький Святий
Той, хто здоліє швидше утікати.
Байда
(скочивши в човен з побратимами)
Втікай же в пекло!
Турецький Святий падає.
О ледача ледарь!
Шкода й меча об тебе плямувати.
Гей, бунчука сюди! Хрещатий прапор!
Затикають з одного боку в човні бунчук, з другого прапор.
Човни за мною! Бийте в тулумбаси!
Сурміте в сурми! Грайте в жоломійки!
Бойовий марш.
Хома Плахта (з другого човна). Не слухаймо, чесне козацтво, православне християнство! Додому!
Голоси з човнів. Додому, панове браттє! Геруймо деменами [95] до Лиману!
Байда
А нам і гинути тут у Босфорі?
Ся дяка, що вам відчинили море.
Голоси з човнів. А що ж, коли несила?.. Своя сорочка до тіла ближча... Себе жальніше!