"Гарний хлопець,— подумав Жозеф, оком художника оцінивши жваве обличчя, рішучу міну й розумні сірі очі, що їх Макс успадкував від батька-дворянина.— Мій дядечко, певне, страшенний нудьгар, і ця красуня шукає відшкодування, тож вони й живуть утрьох. Хіба не видно!"
В цю хвилину ввійшли Барюк і Франсуа.
— Ви ще не ходили дивитись на ісуденську вежу? — спитала Флора в Жозефа.— Коли хочете прогулятися трохи перед обідом, бо його подадуть аж через годину, то ми вам покажемо найбільшу дивовижу нашого міста.
— Залюбки! — відповів художник, не вбачаючи в цьому нічого негожого.
Поки Флора ходила по капелюшок, рукавички та кашемірову шаль, Жозеф раптом схопився, побачивши картини: його наче якийсь чарівник торкнув своєю паличкою.
— О! У вас є картини, дядечку? — спитав він, розглядаючи ту, котра вразила його.
— Так,— відповів старий.— Зосталися від Деквенів: вони під час революції скуповували добро з молитовних домів та церков по всьому Беррі.
Жозеф уже не слухав, він захоплювався кожною картиною й раз по раз вигукував:
— Чудово! О! Оце-то полотно! Це не жарти! Що далі то краще, як у Ніколе96...
— Є ще сім чи вісім дуже великих на горищі, їх зберегли задля рам,— докинув Жіле.
— Ходім подивимось! — гукнув художник, і Максанс повів його на горище.
Жозеф повернувся в захваті. Макс щось шепнув на вухо Баламутці, і та відвела Руже до вікна; Жозеф почув, як вона сказала старому неголосно, але так, щоб почув і він:
— Ваш небіж художник, ці картини вам непотрібні, тож будьте до нього ласкаві, подаруйте їх йому.
— Здається...— сказав старий, що, зіпершись на руку Флори, підійшов туди, де його небіж у захваті стояв перед полотном Альбано,— здається, ти художник...
— Та ні, я ще тільки мазюкало,— відказав Жозеф.
— А що це таке? — спитала Флора.
— Початківець,— пояснив Жозеф.
— Ну що ж,— сказав Жан Жак,— коли ці картини можуть придатись тобі в твоєму фаху, я їх тобі дарую... Тільки без рам. Бач, рами позолочені, та й гарні вони. Я туди повставляю...
— Авжеж! — вигукнув зраділий Жозеф.— Ви туди повставляєте копії, що я зроблю для вас — такі самі завбільшки...
— Але ж це забере у вас багато часу, та й полотно, і фарби,— сказала Флора.— Витратитесь... Слухайте, дядечку Руже, заплатіть небожеві по сто франків за копію. У вас двадцять сім картин... Ще й на горищі, здається, одинадцять, дуже великих, за них можна заплатити по двісті!.. За все разом вийде чотири тисячі франків. Так, ваш дядько може заплатити вам за копії чотири тисячі франків, бо рами лишає собі. Звичайно, вам потрібні й рами; та вони, кажуть, дорожчі за самі картини, бо позолочені... Ну скажіть, пане,— знов звернулась Флора до старого, забираючи свою руку.— Правда ж, це недорого, коли ваш небіж візьме з вас чотири тисячі франків за новісінькі картини замість ваших старих... Це пристойний спосіб,— додала вона на вухо,— дати йому чотири тисячі франків, він не здається мені дуже заможним...
— Гаразд, небоже, я заплачу тобі чотири тисячі франків за копії.
— Ні, ні,— заперечив чесний Жозеф.— Чотири тисячі франків і картини — це забагато, бо й картини, щоб ви знали, цінні.
— Та погоджуйтесь, дурненький,— наполягала Флора.— Це ж ваш дядько!
— Гаразд, я згоден,— відказав Жозеф, приголомшений таким вигідним подарунком: він розпізнав картину Перуджіно.
Отож художник був у чудовому настрої, коли, подавши руку Баламутці, виходив з дому, і це дуже добре відповідало Максансовому задумові. Ні Флора, ні Руже, ні Макс, ні будь-хто в Ісудені не могли оцінити тих картин, і хитрий Макс уважав, що тріумф Флори, яка гордо ступала попідруч із хазяїновим небожем, у добрій згоді з ним, перед очима всього приголомшеного міста, куплений за марничку. Люди стояли в дверях, щоб побачити тріумф Баламутки над усією родиною. Цей надзвичайний факт розворушив усе місто, на що й розраховував Макс. Отож, коли дядько й небіж знов увійшли до вітальні о п'ятій годині, в усіх родинах тільки й говорили, що про цілковиту згоду Макса та Флори з небожем старого Руже. По місту вже ходила й байка про подарунок та чотири тисячі франків. Обід, на який запросили ще й Лусто, одного з суддів, та ісуденського мера, був розкішний. То був один з тих провінційних обідів, що тривають по п'ять годин. Найвишуканіші вина пожвавлювали розмову. За десертом, о дев'ятій годині, художник, що сидів між Флорою й Максом навпроти дядька, вже ніби й заприятелював з офіцером, якого вважав найсимпатичнішим хлопцем у світі. Жозеф повернувся додому об одинадцятій добре напідпитку. А старого Руже Куський відніс на ліжко п'яного як чіп, бо він їв, наче з голодного краю, а пив, як бездонне барило.
— Ну що,— сказав Макс, лишившись опівночі на самоті з Флорою,— чи не краще так, ніж надиматись перед ними? Тих Брідо ми приймемо, вони дістануть невеликі подарунки, будуть обсипані ласкою й зможуть тільки вихваляти нас, а тому будуть спокійні, та й нам дадуть спокій. Завтра вранці ми вдвох із Куським познімаємо ці картини й віднесемо художникові, щоб він побачив їх, коли прокинеться, а рами складемо на горищі й замінимо шпалери у вітальні на оті, де сцени з життя Телемака97,— я такі бачив у пана Муйєрона.
— Авжеж, буде дуже гарно! — вигукнула Флора.
Другого дня Жозеф прокинувся десь перед полуднем.
Зі свого ліжка він побачив картини, складені одна на одну,— він навіть не чув, коли їх принесли. Поки він знов роздивлявся картини, розпізнавав у них шедеври, вивчав манеру художників і шукав підписів, його мати пішла побачити брата й подякувати йому: так її намовив старий Ошон, який, знаючи, скільки дурниць наробив учора художник, вирішив, що зі спадщиною нічого не вийде.
— Ваші супротивники великі пронози. За все своє життя я не бачив такої чіпкої людини, як цей вояк: здається, війна формує натуру молодих людей. Жозеф дозволив себе обморочити! Він прогулювався попідруч із Баламуткою! Йому, безперечно, заткнули рота вином, поганими картинами й чотирма тисячами франків. Недорого ж обійшовся ваш художник Максансові!
Передбачливий старий накреслив лінію поведінки для дружининої хрещениці, порадивши їй розгадувати, що на думці в Макса, й задобрювати Флору, щоб якось увійти в довіру до неї, та знаходити хвилинки для розмови з Жаном Жаком. Брат зустрів пані Брідо якнайласкавіше — так його навчила Флора. Старий лежав у ліжку, недужий з учорашнього перепою. В перші хвилини Агата не могла зачіпати серйозних питань, і Макс вирішив, що годиться зоставити сестру з братом на самоті. Розрахунок був правильний. Сердешна Агата застала брата таким недужим, що не хотіла позбавляти його турбот мадмуазель Бразьє.