— О, я цього не знесу. Один удар по Флорі — це мені ніж у серце.
— А проте це єдиний спосіб правити жінками й кіньми. Так чоловік доб'ється, щоб його боялись, любили й шанували. Ось що я хотів сказати вам на вухо... Добридень, панове,— сказав він, побачивши Міньйоне й Карпантьє.— Я вивів прогуляти свого дядечка, як бачите, й пробую навчити його, бо ми живемо в добу, коли доводиться виховувати дідів.
Ті відповіли на вітання.
— В моєму любому дядечку ви бачите наслідки нещасливої пристрасті,— повів далі підполковник.— Його хочуть пограбувати й покинути жебраком; ви знаєте, що я маю на увазі. Добряга й знає про змову, але не має сили обійтись кілька днів без солодких слівець, щоб поламати її.
Філіпп точно змалював становище, в якому опинивсь його дядько.
— Панове,— сказав він на закінчення,— ви бачите, що є два способи порятувати дядька: або підполковник Брідо має вбити майора Жіле, або майор Жіле — підполковника Брідо. Післязавтра ми святкуватимемо річницю коронації імператора, і я розраховую на вас: розсадіть гостей на бенкеті так, щоб я сів навпроти майора Жіле. Сподіваюсь, ви проявите мені честь і будете моїми секундантами.
— Ми вас оберемо головою й сидітимемо обабіч вас. Макс, як віце-голова, сидітиме навпроти,— сказав Міньйоне.
— За того шибеника будуть майор Потель і капітан Ренар,— докинув Карпантьє.— Хоча все місто вже гомонить про його нічні витівки, ці два молодці, що вже були його секундантами, лишаються вірні йому.
— Бачте, дядечку,— сказав Філіпп,— як усе складається. Отож не підписуйте нічого до третього грудня, бо другого дня ви будете вільний, щасливий, і Флора вас любитиме, і наглядача не буде.
— Ти його не знаєш, небоже,— відказав старий злякано.— Максанс уже вбив дев'ятьох на дуелі.
— Так, але він тоді не намагався вкрасти сто тисяч франків ренти,— заперечив Філіпп.
— Нечисте сумління позбавляє руку твердості,— докинув повчально Міньйоне.
— Через кілька днів,— знову заговорив Філіпп,— ви з Баламуткою житимете разом, як голуб'яточка, бо тоді присуд над ним буде виконано; звісно, вона звиватиметься, як черв'як, і ридатиме, й сльози литиме, але... сльози то вода.
Обидва офіцери підкріпляли Філіппові докази й піддавали духу старому Руже, з яким вони гуляли близько двох годин. Урешті Філіпп відвів дядька додому й попрощався з такими словами:
— Нічого не вирішуйте без мене. Я знаю жінок, я утримував одну, то вона коштувала мені стільки, скільки Флора вам ніколи не коштуватиме! То вона навчила мене на все життя, як слід поводитися з прекрасною статтю. Жінки — зіпсуті діти, це створіння нижчі за чоловіка, і треба, щоб вони нас боялися, бо нема гірше для нас, як бути під орудою цих тварин!
Старий повернувся додому близько другої години пополудні. Куський відчинив йому плачучи — принаймні Макс наказав йому, щоб він удавав, ніби плаче.
— Що сталося? — спитав Жан Жак.
— Ох, пане, пані вибралася геть разом з Веді.
— Ви... вибралася? — здушеним голосом перепитав старий.
Удар був такий разючий, що Руже як стояв, так і сів на сходинці. За хвилину він підвівся, заглянув у вітальню, в кухню, піднявся до своєї кімнати, обійшов увесь дім, вернувся до їдальні, впав на крісло й залився слізьми.
— Де вона? — ридаючи, вигукував він.— Де вона? Де Макс?
— Не знаю,— відповідав Куський.— Майор пішов, нічого мені не сказавши.
Жіле, вельми спритний політик, вирішив, що найкраще піти потинятись по місту. Лишивши старого наодинці з його розпачем, він давав йому відчути занедбаність і зробити його слухняним. Та, щоб перешкодити Філіппові допомогти дядькові в цій кризі, Макс порадив Куському не впускати в дім нікого. Без Флори старий не мав ні стриму, ні втіхи, і становище вже зробилося зовсім критичним. Ходячи по місту, Максанс Жіле бачив, що його обминає багато хто з тих, котрі ще вчора були дуже раді підійти й потиснути йому руку. Тепер усі були проти нього. Всі тільки й говорили, що про витівки "лицарів неробства". Історія з арештом Жозефа Брідо, вже з'ясована, збезчестила Макса, чиє життя й учинки вмить були оцінені як слід. Жіле зустрів майора Потеля, що саме шукав його.
Що в тебе, Потель?
— Любий мій, імператорську гвардію паплюжать по всьому місту!.. Ті негідники все валять на тебе, і мене це ранить до глибини серця.
— На що ж вони нарікають? — спитав Макс.
— На те, що ти робив ночами.
— Невже не можна трохи розважитись.
— Гарне "трохи",— відказав Потель.
Він належав до того типу офіцерів, що якось сказали одному бургомістрові: "Ну, й згорить ваше місто, не вам же платити!" І його дуже мало хвилювали бешкети "нероб".
— Ще що? — спитав Жіле.
— Гвардія проти гвардії! Ось що крає мені серце. Цей Брідо нацькував усіх городян на тебе. Гвардія проти гвардії... Ні, кепське діло! Ти не можеш ухилитись, Максе, треба розрахуватися з Брідо. Знаєш, я б спробував якось посваритися з цим лобурем і вкласти його, щоб городяни не дивились, як гвардія воює проти гвардії. По-військовому то інша річ: двоє сміливців із гвардії посварились і зійшлись у двобої, а тим цивілякам нема чого з вас глузувати. Ні, той здоровило ніколи не служив у гвардії. Гвардієць не повинен так поводитись перед буржуа, так ставитись до іншого гвардійця. О, тут гвардія зганьблена, та ще й в Ісудені, там, де її шанували!
— Ну-бо, Потель, не хвилюйся,— відказав Макс.— І коли ти не побачиш мене на банкеті в річницю...
— Тебе не буде післязавтра в Лакруа? — вигукнув Потель, перебивши приятеля.— Невже ти хочеш показати себе нікчемою, щоб люди подумали, ніби ти боїшся Брідо? Ні, ні. Піші гренадери-гвардійці не можуть пасувати перед драгунами-гвардійцями. Справи владнаєш іншим разом, а на бенкеті будь!
— Ще один морочить мені голову...— сказав Макс.— Гаразд, я подумаю, як мені і прийти, і справу впорати. "Справді,— подумав він.— Доручення має бути не на моє ім'я. Як каже старий Ерон, це було б надто схоже на крадіжку".
Цей лев, що заплутався в тенетах, розкинутих Філіппом Брідо, тремтів у нього в пащі; він уникав поглядів тих, кого зустрічав, і повернувся на бульвар Вілат, кажучи сам собі: "Перше ніж битися, треба здобути ренту. Якщо я загину, принаймні ці гроші не дістануться Філіппові, бо я переведу їх на ім'я Флори. За моїми настановами мала поїде просто до Парижа й зможе, коли захоче, вийти за сина якогось імператорського маршала, вирядженого у відставку. А доручення випишу на ім'я Барюка, і він зробить переказ тільки за моїм наказом". Макс, треба віддати йому належне, саме тоді, коли в нього кипіла кров або вирували ідеї, зберігав найспокійніший вигляд. І ніколи ще не були в військовій людині так розвинені й поєднані якості, необхідні видатному полководцеві. Якби свого часу його кар'єри не перервав полон, імператор напевне побачив би в цьому юнакові одного з людей, таких необхідних для великих задумів.