— То ви тут хазяїн? — іронічно спитала Флора.
— З вашого дозволу,— відповів Філіпп, стиснувши її руку, мов лещатами.— Ходімо трохи побаламутимо одне одного.
Філіпп відвів приголомшену жінку на кілька кроків, до площі Сен-Жан.
— Красунечко, післязавтра оця рука вирядить Жіле на той світ,— сказав вояка; простягши праву руку,— або ж його рука змусить мене впасти. Коли я загину, ви станете господинею у мого бідного недоумка дядька: bene siti*. Коли я зостанусь живий, не ухиляйтесь і забезпечте йому щастя. А то я знаю в Парижі таких Баламуток, що, хоч я вас і не ганю, заломлять вас своєю вродою, бо їм не більш як по сімнадцять років; то вони дадуть моєму дядечкові надзвичайне щастя і зроблять це в моїх інтересах. Службу свою починайте цього ж вечора, бо коли завтра наш добряга не буде веселий, як щиглик, я вам скажу тільки одне слово, чуєте? Є тільки один спосіб убити людину так, щоб правосуддя не присікалося: це побитися з ним на двобої, але, щоб позбутися жінок, я знаю три способи. Отак-то, ціпочко!
* Тепленьке місце! (Латин.)
Слухаючи цю промову, Флора тремтіла, ніби в гарячці.
— Уб'єте Макса? — перепитала вона, дивлячись на Філіппа при світлі місяця.
— Ходімо, ходімо, он мій дядько.
Справді, старий Руже, хоч що там казав йому пан Ошон, вийшов на вулицю взяти Флору за руку, як скнара, що віднайшов свій скарб; повів її додому й замкнув у кімнаті.
— Прощайся з лахвою, більше тут не служитимеш,— сказав Бенжамен Куському.
— Мій хазяїн позатикає писки вам усім,— відрубав Куський і пішов до Макса, що зупинився в готелі при пошті.
Другого дня з дев'ятої до одинадцятої по всьому місту жінки гомоніли, стоячи біля дверей своїх осель. Розійшлася чутка про дивний переворот, здійснений напередодні в домі старого Руже. Висновок у всіх цих розмов був той самий: "Що ж то має статися завтра, на бенкеті на честь коронації, між Максом і підполковником Брідо?"
Філіпп сказав Веді всього кілька слів:
— Шістсот франків дожиттєвої ренти — або геть!
І вона лишилась нейтральною між двома такими могутніми силами, як Філіпп і Флора.
Знаючи, що Максове життя в небезпеці, Флора поводилась із старим Руже ще ласкавіше, ніж у перші дні їхнього спільного життя. На жаль, для закоханих приємний обман дорожчий від правди, і тому багато чоловіків платять так дорого спритним облудницям. Баламутка показалась тільки під час сніданку, спускаючись униз під руку з Руже. В неї виступили сльози, коли вона побачила на місці Макса жахливого вояку з похмурими синіми очима й зловісно-холодним обличчям.
— Що з вами, мадмуазель? — сказав він, побажавши дядькові щастя.
— Вона, небоже, не може витримати думки, що ти вийдеш на двобій з майором Жіле.
— Я не маю ані найменшої охоти вбивати цього Жіле,— відповів Філіпп,— і коли тільки він захоче виїхати з Ісудена та відплисти до Америки, я перший пораджу вам дати йому грошей на закупівлю найкращих товарів і побажаю йому щасливої дороги! Він там розбагатіє, і це буде куди почесніше, ніж витворяти оті штуки ночами в Ісудені та розперізуватись у вашому домі.
— Авжеж, так було б по-доброму! — сказав Руже, дивлячись на Флору.
— В А-ме-ри-ку! — заридала та.
— Краще топтати ряст у Америці, ніж зотлівати в сосновому сурдуті у Франції. Та й урешті, ви ж казали, що він чоловік спритний, то він може вбити мене! — зауважив підполковник.
— Ви хочете, щоб я з ним поговорила? — спитала Флора принижено, немов уласкавлюючи Філіппа.
— Звичайно, він міг би поїхати шукати своєї долі, а я тим часом побув би тут із дядьком, бо я його не лишу,— відказав Філіпп.
— Веді! — гукнула Флора.— Біжи на пошту й скажи майорові, що я прошу його...
— Прийти забрати свої речі,— перебив її Філіпп.
— Так, так, Веді. Це буде найчесніший привід побачитися зі мною, я хочу з ним поговорити...
Страх настільки заглушив ненависть у цій дівчині, а приголомшеність, яку вона відчула, спіткавши таку сильну й безжальну людину,— вона, перед якою завжди схилялися,— була така тяжка, що Флора вже звикла гнутись перед Філіппом, як Руже гнувся перед нею; вона в тривозі чекала повернення Веді, але та прийшла й сповістила, що Макс відмовився прийти й просить мадмуазель Бразьє передати його речі до готелю.
— Ви мені дозволите віднести їх? — спитала вона в Жана Жака Руже.
— Так, але щоб повернулась,— відказав старий.
— Коли мадмуазель не повернеться до полудня, через годину ви дасте мені доручення на продаж вашої ренти,— сказав Філіпп, дивлячись на Флору.— Візьміть із собою Веді, мадмуазель,— заради пристойності. Від сьогодні треба дбати про честь мого дядька.
Флора не добилась від Максанса нічого. Майор, у розпачі від того, що потрапив у ганебне становище перед очима всього міста, був занадто гордий, щоб тікати від Філіппа. Баламутка заперечувала, пропонуючи другові втекти до Америки разом, але Максансові вона була непотрібна без багатства старого Руже, він не хотів розкрити перед нею своє серце до кінця, і наполягав, що вб'є Філіппа.
— Ми зробили велику дурницю,— казав він.— Треба було всім трьом поїхати до Парижа й там пробути зиму; але хто міг уявити, що цей лобуряка так поверне всю справу? Все відбулось надто швидко. Я спочатку взяв його за рубаку, нездатного втримати в голові дві думки, і помилився. Тому, що я спершу не зумів петляти по-заячому, тепер я стану боягузом, коли втечу від підполковника, він зганьбив мене перед усім містом, і я можу виправдатися тільки вбивши його...
— Поїдь до Америки з сорока тисячами франків, я тут зумію відкараскатись від цього дикуна й приїду до тебе, так буде розумніше...
— За кого ти мене маєш? — вигукнув він, подумавши, які підуть балачки.— Ні. Та я вже вирядив на той світ дев'ятьох таких. Як на мене, цей чолов'яга не дуже страшний. Він же не скінчив військової школи, пішов на війну й був у боях до тисяча вісімсот п'ятнадцятого, а тоді подорожував до Америки; отож мій супротивник давно не бував у фехтувальній залі, а я на шаблях не маю рівних! Шабля — це його зброя, і, полишивши вибір йому, я виявлю шляхетність: адже ображено мене; і я з ним упораюсь. Далебі, так буде найкраще. Заспокойся: післязавтра ми будемо господарями.