Агата, яку листом сповістила пані Ошон, приїхала до Ісудена, і брат прийняв її, оселивши в колишній Філіпповій кімнаті. Ця сердешна мати, в якій відродилися всі материнські почуття до непутящого сина, прожила там кілька щасливих днів, вислухуючи похвали городян підполковникові.
— Кінець кінцем, люба моя,— сказала їй пані Ошон, коли вона щойно приїхала,— молодість минає. Пустощі імператорських вояків не можуть бути такі, як у людей, що виросли в родині, під наглядом батьків. Ох, якби ви знали, що той негідник Макс витворяв тут ночами!.. Ісуден завдяки вашому синові дихає і спить спокійно. Розум прийшов до Філіппа трохи пізнувато, але таки прийшов; як він сказав нам, три місяці Люксембурзької в'язниці додали клею йому в голову; його поведінка зачарувала пана Ошона, і він здобув загальну повагу. Коли ваш син зможе побути якийсь час далі від паризьких спокус, він стане таким, що ви будете задоволені.
Вислухуючи ці слова розради, Агата дивилась на хрещену матір очима, повними щасливих сліз.
Філіпп поводився з матір'ю ласкаво, бо вона була йому потрібна. Цей тонкий політик хотів залучити Сезаріну тільки в тому випадку, коли мадмуазель Бразьє не зможе подолати сього жаху перед ним. Бачачи у Флорі чудове знаряддя, викуване Максансом, і людину, до якої його дядько вже звик, він волів використати її, а не парижанку, яка, чого доброго, ще змусить старого одружитися з нею. Так само, як Фуше108 порадив Людовікові XVIII вгорнутись у Наполеонові шати, а не підписувати Хартію, так і Філіпп волів зоставатись у шатах Жіле; але його, знов же, зупиняла потреба підтримати свою добру славу в Беррі, бо перейняти роль Макса при Баламутці було б так само ганебно для неї, як і для нього. Він міг, не безчестячи себе, жити в дядька й дядьковим коштом за законами спорідненості; але Флору він міг прийняти тільки реабілітовану. Посеред стількох труднощів, заохочуваний надією заволодіти спадком, він надумав чудовий план, як зробити Баламутку своєю тіткою. І з таким прихованим наміром він сказав матері, щоб та побачилася з дівчиною й засвідчила їй свою приязнь, ставлячись до неї як до братової.
— Признаюся, матусю,— сказав він із солодкою міною, поглядаючи на пана й пані Ошонів, що прийшли до нього разом з Агатою,— що життя дядечкове здається мені не дуже пристойним, і треба в ньому навести лад, щоб місто могло поважати мадмуазель Бразьє. Чи не краще б їй стати пані Руже, а не служницею-коханкою старого парубка? Чи не простіше здобути шлюбною угодою певні права, ніж загрожувати позбавленням спадщини цілій родині? Якби ви, чи пан Ошон, чи якийсь добрий священик згодились поговорити з нею про цю справу, аби припинити скандал, що вражає порядних людей! Потім мадмуазель Бразьє була б щасливою, бачачи, що ви вважаєте її за сестру, а я за тітку.
Другого дня ліжко мадмуазель Флори обступили Агата й пані Ошон, які розкрили перед хворою й старим Руже достохвальні Філіппові почуття. Про підполковника в усьому Ісудені заговорили як про чудову людину, добряка, бо ж він так поставився до Флори. Цілий місяць Баламутка тільки й чула від Годе-старшого, що мав таку владу над душею хворої, і від шанованої всіма пані Ошон, спонуканої вірою в Бога, і від Агати, такої ласкавої й такої побожної, про те, які вигоди дасть їй одруження з Руже. І коли, спокушена думкою про те, щоб стати пані Руже, достойною й чесною городянкою, вона палко зажадала швидше одужати, аби справити цей шлюб, неважко було втлумачити їй, що вона не може ввійти в шановну родину Руже, виставивши за двері Філіппа.
— До речі,— сказав одного дня Годе-старший,— хіба не йому ви завдячуєте таке багатство? Макс ніколи б не дозволив вам одружитись зі старим Руже. А крім того,— шепнув він на вухо їй,— коли у вас будуть діти, хіба ви не помститеся цим за Макса? Адже Брідо тоді позбудуться спадщини.
Через два місяці після фатальної події, в лютому 1823 року, хвора на пораду всіх, що її оточували, й на прохання самого Руже, згодилась побачитися з Філіппом, а вгледівши його шрам — заплакала; але його поведінка, лагідна, майже ласкава, заспокоїла її. За бажанням Філіппа, його зоставили самого з майбутньою тіткою.
— Люба моя дитино,— сказав їй вояк,— це я з самого початку радив, щоб ви одружилися з моїм дядьком; і, коли ви згодні, шлюб відбудеться як тільки ви одужаєте.
— Мені вже казали...— відповіла вона.
— Природно, що я, коли вже обставини змусили мене заподіяти вам лихо, тепер хочу по змозі відшкодувати вам добром. Багатство, повага людей і родина варті більше, ніж те, що ви втратили. Якби мій дядько помер, ви б недовго пробули дружиною того гультяя, бо я знаю від його друзів, що ваша доля в шлюбі з ним була б не солодка. Тож, люба моя крихітко, порозуміємось — і всі будемо щасливі. Ви будете моєю дядиною — і тільки. Подбайте, щоб мій дядько не забув про мене в своєму заповіті — а щодо мене, то самі побачите, як я вмовлю його забезпечити вас у шлюбній угоді... Заспокойтесь і подумайте про все, а потім ще поговоримо. Самі бачите, що найрозумніші люди, все місто радить вам зректися свого незаконного становища, і ніхто не осудить вас, що ви змирились зі мною. Всі розуміють, що в житті вигода стоїть попереду почуттів. В день шлюбу ви будете така гарна, як ще ніколи. Блідість після недуги додає вам витонченості. Якби мій дядько не любив вас так шалено, то, слово честі,— сказав Філіпп, цілуючи їй руку,— ви стали б дружиною підполковника Брідо.
Філіпп вийшов, закинувши в душу Флорі ці останні слова, аби пробудити в ній невиразну думку про відплату, яка тішила дівчину, майже щасливу від того, що вона побачила цього жахливого чоловіка біля своїх ніг. Філіпп розіграв у мініатюрі ту сценку, що її зіграв Річард III109 перед жінкою, яку він щойно зробив удовою110. Сенс цієї сцени показує, що розрахунок, схований під почуттям, дуже легко проникає в серце й розвіює найреальнішу жалобу. Ось як у таємному житті Природи справджується те, що в творах генія є заслугою Мистецтва: її засоби — це вигода, що є генієм грошей.
Отож на початку квітня 1823 року зала дому Жана Жака Руже явила, нікого тим не здивувавши, картину розкішного бенкету з нагоди підписання шлюбної угоди між мадмуазель Флорою Бразьє і старим парубком. На бенкеті були присутні пан Ерон, четверо свідків — панове Міньйоне, Карпантьє, Ошон і Годе-старший, мер, священик, далі Агата Брідо, пані Ошон та її приятелька пані Борніш — можна сказати, ті дві старі жінки, котрі мали моральну владу над Ісуденом. І молода поводилась дуже розважно, сприйнявши Філіппові настанови, тому обидві жінки вирішили, що треба взяти розкаяну грішницю під своє покровительство. Флора сяяла сліпучою вродою. Священик, який два тижні навчав темну в справах віри Баламутку, другого дня мав дати їй перше причастя. Про цей шлюб "Шерська газета" в Буржі та "Індрська газета" в Шатору надрукували таку благочестиву статтю: