Перед ним розступилися, ніхто його не затримував, коли хтось пробував що-небудь спитати, Лукас однаково не почув би, та й що там розпитування і взагалі все на світі? Весь здерев’янілий, насилу переступаючи ногами, він пішов у напрямку, де мала бути "Рів’єра", іти довелося довго, але за цей час трохи поменшав шум у голові і частково повернувся слух, так що Лукасові навіть здалося, ніби він чує в зелені дерев пташиний спів майже такий, як у світанковому повітрі оазису Сіва, та згодом він подумав, що це й не птахи і не їхній спів, а тільки збережений у його пам’яті образ птахів і образ їхнього співу, збережений і винесений вже й не з єгипетського оазису, а з далекого пенсильванського дому, з самого дитинства. Таке дивне відкриття викликало сумний, усміх на обличчі Лукаса, і з тим усміхом, в пошарпаному вибухом, забризканому мозком і кров’ю Аміни одязі, з міцно затиснутою в кулаці рідкою червоною глиною Лукас постав перед портьє "Рів’єри", ледь ворушачи губами, назвав свій номер і попросив ключ.
Портьє був не той, що чергував учора, він не знав Лукаса, тому спитав обережно, але з притиском:
— Ви — містер Лукас? Лукас мовчки кивнув.
— Містер Ор у себе, — повідомив портьє. — Я б радив подзвонити йому.
— Подзвонити? — Лукас підніс собі до очей праву руку з глиною, ніби вперше побачивши її, розгублено глянув на портьє. Той швидко набрав потрібний номер, притулив трубку Лукасові до вуха. На тому боці провода трубку зняли, але ні звуку, ні мови.
— Хелло, — хрипко промовив Лукас, — містер Ор, не затаюйтесь і не ховайтесь, бо я знаю, що ви там. Це — Лукас. Я зараз буду в номері.
Містер Ор не впустив його, поки не переконався, що то справді він і що сам, не веде за собою ніяких хайджекерів.
— Вони хотіли однозначно виманити мене звідси, — вдоволено бурмотів він, клацаючи замком, — але вони ще мене не знають! Але я питаю: де це ти знов щезаєш однозначно, примушуючи мене ставити на ноги мало не всі збройні сили Сполучених Штатів! Або ми вже домовилися в Єгипті, або ти дав зобов’язання…
Він вмовк, побачивши Лукаса. Позадкував од нього, як од мари, а той, так само дивно усміхнений, простягнув до містера Ора затиснуту в кулак праву руку з патьоками червоної глини між пальцями, збуджено повідомив:
— Ось глина. Бейрутська.
— Тепер я бачу, в яку однозначну авантюру дав себе втягнути, — прокашлюючи остюки в горлі, промовив містер Ор. — Невже не досить американської глини? Або я дурний, або зовсім нічого не розумію!
Може, він уперше в житті говорив святу правду про себе, але Лукас його не чув.
Він сидів у ванній кімнаті і наповнював один з своїх пластикових мініконтейнерів червоною бейрутською глиною.
13
З Бейрута вони пливли турецьким пароплавом "Ізміт".
Містер Ор розкошував у каюті-люкс, вдоволено поплямкував.
— Або тобі відомо, що таке Ізміт, або я знаю це однозначно.
— Здається, ви хочете мене заінтригувати? — ліниво відгукнувся Лукас.
— Ізміт — це прекрасна американська база, яка однозначно тримає за горло Дарданелли. А.в кого в руках Дарданелли, той має в своїй кишені також Босфор.
— Містер Ор! — вигукнув здивовано Лукас. — Я вперше чую, що ви так добре знаєте географію.
— Босфор і Дарданелли не географія.
— А що ж воно таке?
— Це життєві інтереси Америки.
Лукас ляснув себе по лобі.
— Пробачте, забув.
Містер Ор співчутливо помахав коротенькою ручкою.
— Або ти станеш справжнім американцем, або я виховаю з тебе громадянина.
— Ви забуваєте, містер Ор, що мене вже виховали. Перевиховувати людину після двадцяти років — марна справа. З цим, мабуть, згодився б сам високоповажний Б. Ф. Скіннер, який мало не ціле півстоліття вперто намагався перевиховувати американців, застосовуючи методи позитивного й негативного підкріплення, тобто заохочення двоєдушних пристосуванців і "аверсивного впливу" на непокірливих, яких намагалися зламати транквілізаторами, електрошоком і просто середньовічними тортурами. Ви нічого не чули про теорії Б. Ф. Скіннера, містер Ор? Але навіть Б. Ф. Скіннер вважав, що змінити поведінку, тобто перевиховати людину можна тільки тоді, коли вона ще не змужніла. Інакше кажучи, знущатися над дітьми й підлітками.
Містер Ор, всупереч своєму узвичаєнню, слухав Лукаса надзвичайно уважно. Кілька разів він навіть хотів заперечити, але стримався і тільки наприкінці все ж дозволив собі щось схоже на вигук:
— А пенітенціарні заклади? Хіба там однозначно зважають на вік делінквентів?
— Ви маєте на увазі наші благословенні в’язниці? Може, ви чули, що в американських в’язницях вдалося перевиховати хоч одного злочинця? Або: чи вірите ви, що це взагалі можливо?
— Однозначно йдеться не про це, — буркнув містер Ор.
— Я зовсім забув: ми ж почали з мого перевиховування. А ще точніше: з великої ідеї життєвих інтересів Америки, що нею повинні проникнутися всі ті народи, які опиняться в сфері цих життєвих інтересів.
Містер Ор вдоволено засовався в кріслі.
— Однозначно.
— Але за теорією Б. Ф. Скіннера потрібні якісь засоби заохочення. Що ми можемо запропонувати туркам за те, що вгвинтили під самим Стамбулом прекрасну, як ви кажете, американську базу?
— Ми платимо їм однозначно американськими доларами.
— Містер Ор, посоромтесь: ви ш знаєте, що швейцарські франки, японські ієни і західнонімецька марка набагато стабільніші за наш долар. Наші автомобілі пожирають надто багато бензину, тому від них теж відмовляються. Що ж тоді у нас лишається? Наша конституція? Ми принесемо цим зубожілим народам в дар за їхню слухняність і прихильність до атлантичних ідеалів американську конституцію?
— Спокійно, — перепинив Лукаса містер Ор. — Тут не все стикується. Ми даємо свої автомобілі, заморожені й консервовані продукти, наше відчуття свободи і розуміння цінностей. Але нашої конституції ми не віддамо нікому! Бо це однозначно унікальна конституція. Що дозволяється народові — так говорять уряди в усіх конституціях світу. А в американській конституції народ говорить, що дозволяється робити урядові, а що не дозволяється.
Лукас подумав: нащо йому ці розмови? Досі він ще, здається, жодного разу не пускався в затяжливі суперечки з містером Ором. Кілька іронічних реплік у відповідь на смішне індичення містера Ора, от і все. До того ж десь в глибині душі він і сам вірив, що американські орли найбільші, літають найдалі і клекочуть найголосніше. Інакше не був би американцем.