Макар Дєвушкін.
Серпня 4-го
Ласкавий Макаре Олексійовичу!
Бога ради, Макаре Олексійовичу, якнайшвидше позичте скільки-небудь грошей; я б нізащо не попросила у вас допомоги за теперішніх обставин, але коли б ви знали, яке моє становище! У цій квартирі нам ніяк не можна залишатися. У мене скоїлися страшенні неприємності, і коли б ви знали, яка я тепер розстроєна й схвильована! Уявіть, друже мій: сьогодні вранці входить до нас незнайома людина, літня, майже стара, з орденами. Я здивувалася, не розуміючи, чого їй треба в нас. Федора саме вийшла до крамнички. Старий почав мене розпитувати, як я живу й що роблю, і, не діждавшись відповіді, заявив мені, що він дядько того офіцера; що він дуже сердитий на небожа за його погану поведінку й за те, що він знеславив нас на весь дім; що небіж його хлопчисько й вітрогон і що він ладен узяти мене під свій захист; не радив мені слухати молодих людей, додав, що він співчуває мені, як батько, що він плекає до мене батьківські почуття і ладен мені в усьому допомагати. Я вся червоніла, не знала, що й подумати, але не квапилась дякувати. Він узяв мене силоміць за руку, поплескав мене по щоці, сказав, що я дуже гарненька та що він надзвичайно вдоволений з того, що в мене є на щоках ямочки (бог знає, що він казав!), і, врешті, хотів мене поцілувати, кажучи, що він уже старий (він був такий гидкий!). Тут увійшла Федора. Він трохи зніяковів і знову заговорив, що відчуває до мене повагу за мою скромність і благонравність і що дуже бажає, щоб я його не цуралась. Потім відкликав набік Федору і під якимсь чудним приводом хотів дати їй скількись-то грошей. Федора, звичайно, не взяла. Нарешті він зібрався додому, повторив іще раз усі свої запевнення, сказав, що ще раз до мене приїде й привезе мені сережки (здається, він сам дуже зніяковів); радив мені перемінити квартиру і рекомендував мені одну чудову квартиру, котра в нього на прикметі й котра мені нічого не коштуватиме; сказав, що він дуже полюбив мене за те, що я чесна й розсудлива дівчина, радив стерегтися розпутної молоді і, нарешті, заявив, що знає Ганну Федорівну та що Ганна Федорівна доручила йому сказати мені, що вона сама навідає мене. Тут я все зрозуміла. Я не знаю, що зо мною подіялось; уперше зроду я відчула себе в такому становищі; я аж! знетямилась; я застидила його зовсім. Федора допомогла мені і майже вигнала його з квартири. Ми вирішили, що це все діло Ганни Федорівни: інакше звідки б йому знати про нас?
Тепер я до вас звертаюся, Макаре Олексійовичу, і благаю вас про допомогу. Не залишайте мене, бога ради, в такому становищі! Позичте, будь ласка, добудьте хоч скількись грошей, нам нема на що переїхати з квартири, а лишатися тут ніяк не можна далі: так і Федора радить. Нам треба принаймні карбованців двадцять п'ять; я вам ці гроші поверну; я їх зароблю; Федора мені цими днями ще роботи дістане, отже, коли вас зупинятимуть великі проценти, то ви не дивіться на них і погоджуйтесь на все. Я вам усе віддам, тільки, бога ради, не покиньте мене без допомоги. Дуже мені важко турбувати вас тепер, коли у вас такі обставини, але на самого вас уся надія моя! Прощайте, Макаре Олексійовичу, подумайте про мене, і дай в'ам боже успіху!
В. Д. Серпня 4-го
Голубонько моя, Варваро Олексіївно!
Ось оці всі удари несподівані й потрясають мене! Ось такі біди страшні і вбивають дух мій! Крім того, що потолоч отих блюдолизів різних та старечі негідної вас, моє ангелятко, на одр хвороби звести хоче, крім усього цього — вони й мене, блюдолизи ці, зо світу звести хочуть. І зведуть, присягу кладу, що зведуть! Адже тепер ось я швидше б умер, ніж вам не допоміг! Не поможу я вам, то вже тут смерть моя, Варенько, туг уже чиста, справжня смерть, а поможу, то ви тоді залетите від мене, як пташка з кубельця, котру сови ці, хижі птахи, заклювати налагодились. Оце ось мене й мучить, маточко. Та й ви, Варенько, ви які жорстокі! Як же це ви? Вас мучать, вас ображають, ви, пташеня моє, страждаєте, а ще горюєте, що мене турбувати треба, та ще обіцяєте борг заробити, тобто, по правді сказати, занапащатимете себе з вашим здоров'ям слабеньким, щоб мене в строк виручити. Та ви ж бо, Варенько, тільки погадайте, про що ото ви кажете! Та пощо ж вам шити, пощо ж працювати, голівку свою бідну клопотом мучити, ваші оченята гарненькі псувати й здоров'я своє вбивати? Ой Варенько, Варенько, бачите, голубонько моя, я ні на що не здатний, і сам знаю, що ні на що не здатний, та я зроблю так, що буду здатний! Я все здолаю, я сам роботу сторонню дістану, переписуватиму різні папери різним літераторам, піду до них, сам піду, наб'юсь на роботу; бо вони ж, маточко, шукають добрих переписувачів, я це •знаю, що шукають, а вам себе виснажувати не дам; згубного такого наміру не дам вам здійснити. Я, ангелятко моє, неодмінно позичу, і швидше вмру, ніж не позичу. І пишете, голубонько моя, щоб я процента не злякався великого,— і не злякаюсь, маточко, не злякаюсь, нічого тепер не злякаюсь. Я, маточко, попрошу сорок карбованців асигнаціями; це ж не багато, Варенько, як ви думаєте? Чи можна мені сорок карбованців з першого слова повірити? Тобто, я хочу сказати, чи вважаєте ви мене здатним викликати до себе з першого погляду віру й довір'я? По фізіономії можна з першого погляду скласти про мене сприятливе уявлення? Ви пригадайте, ангелятко, здатен я вселити думку? Як ви там самі міркуєте? Знаєте, страх такий почувається,— болісно, правду сказати болісно! З сорока карбованців двадцять п'ять відкладаю на вас, два карбованці сріблом хазяйці, а решту призначаю для власної витрати. Бачите, хазяйці б слід було дати й більше, навіть конче треба; але ви обміркуйте все діло, маточко, переберіть усі мої потреби, то й побачите, що ніяк не можна дати більше, тож нема що й говорити про це, та й згадувати не треба. Па карбованець сріблом куплю чоботи; я вже й не знаю, чи здатен буду завтра в старих на посаду прийти. Хустка шийна теж потрібна була б, старій-бо скоро рік мине; та що ви мені обіцяли з старого фартушка вашого не тільки хустку, а й маніжку викроїти, то я про хустку й думати більше не буду. То от чоботи й хустка є. Тепер ґудзики, друже мій! Ви ж погодитесь, крихітко моя, що мені без ґудзиків не можна бути; а в мене мало не з половини борта обсипались! Я тремчу, коли подумаю, шо його превосходительство можуть такий непорядок помітити та скажуть — та що скажуть! Я, маточко, й не почую, що скажуть; бо вмру, умру, на місці вмру, отак-таки візьму та й умру з сорому, від думки самої! Ох, маточко! Та от іще лишиться від усіх потреб трояк; то