— Ні... А що?
— А от нашій Химі не накупишся ніяк... Хима, зачувши своє ім'я, озирнулась до них, але, не розібравши за галасом, незрозуміле подивилась на Карпа й Федоську. Карпо, ніби ухиляючись від воза, що саме під'їжджав до машини, підійшов зовсім близько до неї.
— Бідна Хима вже й не знає, куди їх ховати. То має хустку за Ґудзю, то за панича Янека, то за панича Станика... Клопіт!
Федоська засміялась і посунула полову до волока.
— Бреши-и-и! — з погордою кинула Хима, засовуючи граблі під машину.
— А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?
— І сережки, й хустку! Ну, то що? Боюсь тебе, чи що? — повернулась вона раптом до його і прямо подивилася в очі. — Пхи! Злякалася!..
Карпо трохи змішався, не чекавши сього, але злість зараз же ще дужче закипіла і здавила йому груди.
— Авжеж! Поганому виду не буває стиду!
— Овва! Ти хороший!.. Знаємо!
— Що ж ти знаєш?
— Нічого... Знаємо...
— Що ж ти знаєш?.. У-у-у, паршива! — злісно штовхнув він її ногою й повернувся йти.
— Ну, ти! Халамидро!.. Чого б'єшся? — скрикнула Хима. — Бо зараз скажу панові, як ти підмовляєш...
Карпо мовчки повернувся і, не давши навіть скінчить, знов іще дужче пацнув її ногою.
— Па-а-а-не! — жалібно закричала Хима, одсовуючись від його, — Халамидро!
— Ой Химко, гляди! — ледве здержуючись, проскрипів зубами Карпо, ненависно дивлячись на неї. — Бо і твоєму панові буде, і тобі перепаде...
— А чого б'єшся?.. Я тебе зачіпала?
— Ти чого чіпляєшся до дівки? — вмить почувся за ним голос Ґудзика. — Іди на місце!
— Я не подивлюся ні на твого батька, ні на паршивого Ґудзика, а так дам, що знатимеш! — не вважаючи на Ґудзика і не повертаючись, промовив Карпо. — Я тобі покажу, який я халамидро, ляцька помийнице.
— Карпе, ступай до соломотряса! — І між Химою й Карпом з'явилась постать Ґудзика. Всі покинули роботу і, то посхилявшись, то виступивши з-за машини, пильно дивились до їх. Тільки машина ревла й торохкотіла порожнім барабаном.
Карпо мовчки подивився на Ґудзика й, повертаючись іти, кинув до Хими:
— Я тобі покажу, паскудо, підожди!
— Сам ти паскуда... Халамидро!
Карпо вмить скажено сіпнувся й кинувся до Хими.
— Па-а-не! — заверещала та перелякано і, як опечена, зірвалася з місця.
— Карпе! — погрозливо крикнув Ґудзик, перепиняючи йому дорогу. — Не смій її б"іти!
— А тобі яке діло? — раптом спиняючись, люто повернувся до його Карпо. — Ти якого біса лізеш? Тобі яке діло? Га?
— Я тут хазяїн!
— Плювать я на тебе хотів!
— Я тебе плюну!
— Ти? — змірив його з погордою з ніг до голови Карпо і зареготався. — Ану, попробуй!
— Попробуєш!
— Ану ж, ну, попробуй! — насуваючись на його, підставляв йому бік Карпо. — Ну, бий же, бий!..
— Забирайся до чорта, мурло! Чого лізеш?..
— Та чого ти дивишся на його, Карпе? — почулось десь із купи робітників, що почали збігатись звідусюди. — Бий його, мироїда проклятого!.. Гроші хай дає... Бий його!..
Ґудзик зблід і, як, буває, маленький завзятий цуцик, що попав на чужу вулицю, між чужих псів, озирнувся на всі боки. І побачив — в той саме час, манірно підтримуючи поділ ситцевої білої сукні, жахливо, мов по багнюці, ступаючи по розкиданій полові, з-за паровика наближалась "модиска".
— Гу-у-у! Гу-у-у! Го-о-о! Тю-у-у! Тю-ю! Мо-ди-и-с-с-ка, мо-ди-и-с-с-ка! — вмить заревли, зашипіли, засичали в валці. — Тю-у-у! Тю! Учга-а! тю!
Модиска здивовано-перелякано зупинилась і незрозуміле стала дивитись в їх бік. З-за скирт, від возів, од волоків, зачувши крик і галас, збігались дівчата, хлопці й поважні навіть дядьки.
— Ну, чого ж ти не б'єш? Ну, ти! Бий же, бий! Он і модиска твоя прийшла... Та бий же! — ще ближче насунувся Карпо.
Ґудзик, блідий весь, тільки одсувався потроху і, зціпивши зуби, важко сопів носом.
— Та вдар же хоч раз... Он же й гарапник маєш! — хитнув головою Карпо і, раптом зігнувшись, схопився за нагай. Ґудзик перелякано сіпнувся назад і, шарпнувши рукою, вперіщив Карпа нагаєм. — А-а, так он як! — заревів несамовито Карпо і всім тілом кинувся на Ґудзика.
Той побачив тільки, як біла ситцева сукня вмить повернулась назад і замиготіла за паровиком, почув, що його зім'яла якась сила, і не вспів оглянутись, як опинився на землі. Потім щось дуже гостро вдарило по зубах, по носі, в роті зробилось солоно-солоно, потім почувся якийсь крик, його чогось возили по землі й, нарешті, він опинився на ногах. По лиці й по грудях текла кров, і в ухах гукало так, ніби туди уставлено паровика.
Карпо, червоний, з розбитими окулярами на грудях, стояв серед купи робітників і палко говорив щось, повертаючись до всіх. Дехто теж кричав щось, дехто похмуро слухав, а дехто і сміявся. Машина вже не гуділа, стояла, так що чуть було все.
— Та плювать я на його хотів! — кричав Карпо. — Хай гроші віддасть за роботу! Що? Та я й на суді це саме скажу... Проценти з нас дере за наші ж гроші, а ми мовчи?.. Ого!.. У його нема грошей? Ну-ну! Та зараз обшукайте його та й знайдете... Гроші давай!! — вмить скажено сіпнувся він до Ґудзика, що обтирався мокрою хусткою, яку намочив йому машиніст. Карпа здержали.
— Я тобі покажу гроші, підожди! — промовив понуро Ґудзик, держачи хустку коло носа. — Ти у мене ще побачиш, як людей убивати...
Він устав і пішов до діжки з водою. Постоявши трохи біля неї, він мовчки вмивсь і тихо вернувся до купи. Ніс йому розпух, почервонів і блищав, як намазаний салом, під лівим оком світив синяк.
— Пускайте машину! — повернувся він до машиніста, що балакав із Андроном. — А ви йдіть по місцях!.. — кинув він до робітників, не дивлячись на них.
Але ніхто й не рухнувся, тільки Карпо знов шарпнувся до його і щось закричав, але його знов спинили.
Ґудзик подивився спідлоба на всіх і знов, одвертаючись, тихіше промовив:
— Ідіть же до роботи... нема чого...
— Зробіть виплату! — гукнув хтось із валки.
— Яку виплату? — ніби не розуміючи, подивився Ґудзик у той бік, де зачувся голос.
— Не знаєте? — тихо й серйозно обізвався Андрон, що підійшов ближче.
— Не знаю.
— Ну, то можна вам сказати. Давайте нам зараз ті гроші, що ми заробили у вас. О!.. Давайте зараз... Ось так виймайте з кишені та й давайте...
Ґудзик мовчки подивився на його злим і похмурим поглядом.