— Але ж, люди добрі, — сказав він одумавшись, — хто се сказав вам, що ту млин паровий будуєся?
— А от пав будовничии, що нині рано приїхав шукати робітників до нової будови!
— Е, то пан будовничий зажартував собі з вас! — сказав Леон. — Се не млин паровий, се проста нафтарня будується! Де мені до парового млина!
— A-a-a! — вирвалося з уст усіх присутніх, мов знак здивування та розчарування. І біднота сейчас почала розходитися, а жиди-властивці якось мов свобідніше почали балакати з Леоном, випитуючи його, пощо будує нову нафтарню? чи, може, буде потребувати нафти та воску і яке діло буде в ній провадити? Деякі цікавіші запитували його навіть, чи не зробив з ним якого контракту?
— Ми чули, — говорили деякі жиди, — що там, у Відні, зав'язується велика "Erdwachs Exploitations-Compagnie" (Спілка визискування земного воску). Ви, певно, з нею в зносинах?
— У Відні? Спілка визиск...? — дивувався Леон. — Ні, я про ніяку таку спілку не чував і в зносинах з нею не стою!
— Чи можлива річ? — дивувались і собі жиди. — Адже ви були в Відні, то аби там бувши, та й не чути навіть про зав'язання великої "Спілки визискування"?
— Та де, — відпекувався Леон, — я в Відні був в приватних ділах, на біржу навіть не заглядав!
Ледво-не-ледво Леон спекався своїх товаришів. Правда, він обіцяв з деким ще нині побалакати о закупленні воску земного, котрого буде потребував до нової нафтарні. А позбувшися непожаданих цікавих гостей, він пішов на плац, де вже наймлені робітники рівняли • грунт, звозили каміння й цеглу і де будовничий з Бенедьом розмірював план і випальковував місце, куди мали копатися фундаменти. Будова мала бути за місяць скінчена, — іменно на час, в котрім віденські фабриканти обіцяли прислати замовлені Шеффелем прилади.
Будовничий був дуже маркітний і раз у раз воркотів щось під носом. Бенедьо тільки десь-колись чув уривані слова, як "дурний жид", "ошуст", "хоче циганити, а не вміє". Коли Леон наблизився і голосно сказав робітникам "добрий день" і "дай боже щастя", Бенедьо перший підійшов ід ньому.
— Пане, — сказав він, — правда, що ви жартували, говорячи, що се має бути паровий млин?
— Або чому ти мене о се питаєш?
— Бо ми ту з паном будовничим не могли погодитися щодо того плану. Я прецінь робив уже при паровім млині в Перемишлі і знаю, як він має ставитися. А ту, скоро-м іно поглянув на план, так зараз пізнав, що се буде нафтарня, не млин. Я вже і вперед так догадувався, бо пощо ж би ви ту, в тій пустині, ставили млин? А от пан будовничий на жоден спосіб не хотіли примірювати сей план, говорячи, що се, певно, помилка, що треба задержатися, аж поки він сам не зробить такий план, який випадав під паровий млин...
— Але ж розуміється, що я то на жарт говорив! — сказав голосно Леон, стараючись покрити знов сміхом своє замішання. — Чень же я ще не вдурів — будувати паровий млин у Бориславі!
Тепер і будовничий, почувши ті слова, підійшов ід Леонові, що, все ще всміхаючись, роззирався довкола.
— Пане Гаммершляг, — сказав будовничий прикрим, терпким голосом, — хто тепер з нас двох зістане брехуном?
— Брехуном? — повторив Леон і відступився о крок назад, мірячи будовничого задуфалим поглядом Правда, під тим задуфальством крилось усе-таки змішання, і Леон був би не знати що дав, щоб будовничий утих і не збільшував того змішання. Але будовничий не гадав утихнути.
— А так, брехуном, — сказав він. — Бо чи ж ви не говорили мені вперед, що хочете ставити тутка паровий млин?
— Я жартував.
— Ви жартували? Ну, я ще не видів, щоби хто так на серйо жартував, як ви! Признаюсь вам, я вашого жарту не порозумів. Я на конто того жарту й робітників назбирав, і розруху наробив у цілім Бориславі...
— То дуже зле! — сказав Леон.
— Певно, що зле, бо тепер я перед усім тим народом брехачем став.
— То ваша річ, не моя!
— Моя річ? Але ж ваше слово!
— Але ж я вам дав план! Що ви за такий будовничий, що не зуміли з плану розпізнати паровий млин від нафтарні?
Ті слова дуже вкололи будовничого.
— Е, що там ваш глупий план! Я на нього й не дивився!
— Ну, то ваша вина! — відрізав Леон. — За що в мене гроші берете?
Сварка ся велась голосно і ставала чимраз голоснішою. Леон почервонів як рак, а й будовничого товсте лице налилось кров'ю. Між тим робітники і деякі посторонні люди, чуючи передрачку між "панами", поставали і ззиралися цікаво на се видовище.
— Мій пане. — кричав роз'ярений будовничий, — я, чень, не по то прийшов сюда, щоб слухати ваші імпертиненції.
— Ані я по то, щоб слухати ваші дурниці!
— Пане, ви мене ображаєте!
— Не дуже страшний проступок!
— Ви шкодите моїй славі!
— Ви пошкодили моїм інтересам!
— Так? То прошу заплатити мені за мій труд, і я ще нині вертаю собі до Дрогобича.
— О, і овшім! Будьте ласкаві подати мені рахунок, і то не лиш за тутешній труд, але й за дрогобицьку будову! Постараємось обійтись без такого геніального будовничого! — І Леон гордо відвернувся на знак, що бесіда скінчена. А будовничий, з кипучою злістю внутрі, кинув, що мав у руках, і, натисши шапку на вуха та сплюнувши, пішов до Борислава, опроваджений голосним сміхом слухаючого робучого люду.
Робота пішла далі своїм ладом. Леоп довго ходив по плацу, роззирався, важко відсапуючись, поки не уляглось його зрушення. Аж по якімось часі він став перед Бенедьом.
— — Ну, що тепер будем робити? Будовничого не маєм.
— Коли позволите, то я й сам поведу сю будову після плану.
— Ви самі?
— А чому ж би ні? Штука невелика. До місяця все буде готове.
— Ну, про мене! Я виджу, що ви чоловік добрий і щирий. Будуйте! Навіть кавції від вас не хочу, а вже сам буду дещо наглядати. А про плату не бійтесь, — я вашої кривди не схочу!
Бенедьо, правду кажучи, і рад був потроху, що позбувся гордого будовничого. А тут ще й несподівана добродушність Гаммершляга, котрий дозволив йому і без кавції вести будову, і надія на ще вищу плату — все те немов роз'яснювало перед ним світ, будило багато нових думок. Він почав уганяти і кидатися коло роботи, мов коло своєї, не зважаючи, що другі робітники косо та зависло гляділи на нього, а може, дехто і вважав його жидівським підлизнем. Що його то обходило! Думку його занимало таке діло, для котрого, певно, варто було знести й крихту людської зависті!