109] Бо ж їхній син і зять, як моровиця,
110] Французьку землю знищує притьмом, —
111] їм є чого від горя й мук хилиться.
112] А той, що видається моцаком
113] І вкупі з носачем виводить фразу,
114] Оперезався гонорів паском.
115] Коли б затримався при владі зразу
116] Юнак, який чоло за ним здійма,
117] Перелилась би доблесть з вази в вазу.
118] А інших згадувать синів дарма:
119] Хай Федеріго й Джакомо на тронах,
120] Найкращого ж із спадку в них нема.
121] Нечасто бачиш у потомних гронах
122] Чесноти предків волею того,
123] Хто їх дає на просьби по законах.
124] Співає поруч носача цього
125] Ще й Педро, славою навік покритий,
126] Бо знали Пулья і Прованс його.
127] Рослину має сім'я проростити, —
128] Щастить Констанці проти всіх дружин,
129] А надто Беатріче й Маргеріти.
130] Найтихший владар сів собі один,
131] Хоч щастя в пагонах у нього вище:
132] Англійський Генріх то, Йоаннів син.
133] А той, що очі звів, стоїть найнижче, —
134] Маркіз Гульєльмо; мста за нього й лють
135] Мечем Алессандрії в бойовищі
136] Кров з Монферрато й Канавезе ллють".
ПІСНЯ ВОСЬМА
1] Була година, що наводить тугу
2] На моряків, м'якшить-бо серце їм
3] За вигуком "бувай!" смутному другу,
4] Коли новий любові пілігрим
5] Десь чує, як оплакують каплиці
6] Вмирущий день подзвінням жалібним.
7] Я кинув слухати і став дивиться:
8] Поважний дух, піднявшись, щоб була
9] Його помітна тінь юрбі столицій,
10] Склав руки; звівши до свого чола,
11] На схід поглянув, мов сказав до Бога:
12] "Байдужий я до блага і до зла!"
13] Й злетіло "Світе тихий..." з уст у нього
14] Так гаряче, побожно й ніжно так,
15] Що в млості я забув себе самого.
16] І душі підхопили, мов на знак,
17] Побожну пісню, ніжну та гарячу,
18] І очі піднесли, як і співак.
19] Скеруй свій зір на істину, читачу!
20] Спрозоріла запона, як скляна,
21] І стало видно правди зміст і вдачу.
22] Побачив я, як ця юрба значна,
23] Немов з небес чекавши благодаті,
24] Дивилась вгору, скромна, мовчазна.
25] Побачив ще, як стали наближати
26] Два ангели і кожен мав клинок,
27] Блискучий, та затуплений, щербатий.
28] Зелений, наче молодий листок,
29] Убір в зелених крилах променився
30] І легко з вітром бавивсь між гілок.
31] Один із них над нами зупинився,
32] А другий на той бік перелетів,
33] І натовп душ між ними опинився.
34] Я б любував з білявих їх голів,
35] Та зір мій відібрала їх корона,
36] Він втратив силу від сліпучих див.
37] "Вони — посли Маріїного лона, —
38] Сказав Сорделло, — повзає тут змій,
39] Вони ж — тверда від нього оборона".
40] Я озирнувсь — такий був острах мій, —
41] І в вожая сховався під габою,
42] Знайшовши в згортках захист певний свій.
43] Сорделло ж мовив: "Стріньмося з юрбою
44] Цих знатних тіней, що, мені здалось,
45] Охоче б побалакали з тобою".
46] Три кроки лиш пройти нам довелось,
47] Аж тут, немов чекав мене зустріти,
48] Уважно додивлявсь до мене хтось.
49] Не встиг ще небосхил так потемніти,
50] Щоб те в очах його й моїх запнув,
51] Що відстанню раніш було закрите.
52] Ступнув він ближче, ближче й я ступнув, —
53] Суддя шляхетний Ніно! Як приємно,
54] Що ти до злих залічений не був!
55] Він, привітавшися сердечно й чемно,
56] Спитав мене: "Під гору цю коли
57] Водою ти дістався нетаємно?"
58] "О, — мовив я, — стежки по горю йшли.
59] Нехай би, в першому житті відбуті,
60] Вони б в наступнім радість принесли".
61] І лиш мої слова були почуті,
62] Як одсахнулися й Сорделло, й він,
63] Немовби подивом великим скуті.
64] Звернувся до Віргілія один,
65] А другий до сусіди: "Встань, Куррадо,
66] І подивися на Господній чин!"
67] Мені ж він мовив: "Вдячності заради,
68] Що винен ти тому, хто приховав
69] Путі свої й блукає без поради, —
70] Мою Джованну, я прошу, настав
71] На молитви? хай слізьми щоки вмиє,
72] Бо в небо завжди чистих плач злітав.
73] Навряд чи мати в неї з горя мліє,
74] А то б свій білий зберегла покров, —
75] Колись вона за цім ще пожаліє!
76] Ось доказ, як горить в жінках любов,
77] Коли згаса її підпора гідна,
78] А зір і дотик не розпалять знов.
79] А на труні міланцева єхидна,
80] Не півник наш, галлурський, родовий, —
81] Для неї це окраса надто бідна".
82] Він мовив, на обличчі огневий
83] Світився відблиск чесної любові, —
84] Хоч не сліпучий він, та віковий.
85] А я, вдивившись в небеса чудові,
86] Все дивувався нешвидким зіркам,
87] Що сунули по коловій основі.
88] Вожай спитав: "Що, синку, бачиш там?"
89] І я йому: "Там три побачив зірки,
90] Що освітили полюс, наче храм".
91] І він: "Вони зійшли замість четвірки,
92] Яку за обрій час тепер заніс,
93] А ти уранці споглядав так зірко".
94] Сорделло тут його в обіймах стис,
95] "Ось ворог наш!" — гукнувши любій тіні,
96] Він пальцем показав кудись униз.
97] Там, в не захищеній нічим частині
98] Байраку, сунула гадюка зла,
99] Той, може, змій, що смерть приніс людині.
100] Ця клята стрічка по траві повзла,
101] Облизуючись, спину вигинала,
102] Немов тварина митись почала.
103] Не бачив я й не розповім, як гнала
104] Сторожа ангельська на небосхил, —
105] Я бачив тільки, що вона примчала.
106] Під подувом її зелених крил
107] Утік той змій, і стежкою своєю
108] Вернули вартові небесних сил.
109] А дух, до нас підкликаний суддею,
110] Весь час, як споглядала бій земля,
111] Знайомився із постаттю моєю.
112] "Хай пломінь, що веде тебе здаля,
113] На свічі стопить віск твоєї волі,
114] Щоб до емальового йти шпиля! —
115] Почав цей дух. — А як в моїм околі?
116] Я в Вальдімагрі паном хизувавсь
117] На всі навкруг місця широкополі,