145] А більше в мене там нема нікого".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1] Скоряється в нас воля кращій волі:
2] Як папа змусив — мусив я з зіниць
3] Взять губку, не насичену доволі,
4] Й піти з вождем, що між простертих ниць
5] Ступав до скелі ближче по стежині,
6] Мов на фортечнім мурі вздовж бійниць.
7] Бо душі, випускавши по сльозині
8] Все зло, яким укритий цілий світ,
9] Лежали покотом по широчіні.
10] Прокляття їй, вовчиці давніх літ,
11] Чия жадливість всесвіт упихає
12] В огидний та ненатлий свій живіт!
13] О небо! Все рухоме протікає,
14] Ти змінюєш його в земних речах, —
15] Коли ж той прийде, хто її злякає?
16] Ми обережно обирали шлях,
17] І з жалем слухав я, як люд цей скніє
18] У стогонах, у лементі, в сльозах.
19] Десь перед нас: "О благосна Маріє!" —
20] Почув я зойк, і згадка враз прийшла,
21] Як породілля у переймах мліє.
22] А голос вів: "Убого ти жила, —
23] Ми ясно бачим ясла у повітці,
24] Де ноша пресвята твоя лягла".
25] І ще почув я: "О, колись Фабріцій
26] Дав перевагу бідній чистоті
27] Перед багатством у скверноті ницій!"
28] Сподобались мені думки прості,
29] І я на тіні став дивитись доти,
30] Аж поки взнав, хто вів слова оті.
31] А він розповідав, які щедроти
32] Явив невинним дівам Миколай,
33] Щоб не згубили юності й чесноти.
34] "О красномовний душе, не ховай,
35] Хто був ти, — проказав я, — і для чого
36] Повторюєш хвали, відповідай.
37] Оддячу я, коли вернусь для того,
38] Щоб довершить коротку путь життя,
39] Яке спішиться до кінця сумного".
40] А він: "Хоч допомоги жду і я,
41] Вшаную благодаті я зусилля,
42] Що й тут твоє продовжують буття.
43] Я коренем триклятого був зілля,
44] Що на просторах християнських піль
45] Затінням губить все живе бадилля.
46] Молю того, хто судить все суціль:
47] Нехай кривавим відомстять бенкетом
48] За кривди Брюгге, Гент, Дує та Лілль!
49] Я звався за життя Гуго Капетом,
50] Мій рід до трону стежку вторував,
51] Дивуючи весь світ високим злетом, —
52] А дід в Парижі м'ясом торгував.
53] Коли згасали королі французів,
54] А з них останній рясу надягав,
55] Я так в руках вузду правління звузив
56] І стільки мрій плекав у голові,
57] А навкруги юрмилось стільки друзів,
58] Що став мій син короні-удові
59] Укоханим, а там линула злива
60] Посвячених у королі нові.
61] Аж поки кров мою звела манлива
62] Прованська, взята в посаг, оболонь,
63] Не варта кров була та й не шкідлива.
64] А там грабіж скрізь понесла й вогонь,
65] Спочатку зжерла, на відшкодування,
66] Понтьє, Нормандію, взяла Гасконь.
67] До вас Карл вдерся й, на відшкодування,
68] Вбив Куррадіно, а тоді й Фому
69] Вернув на небо, на відшкодування.
70] Ще прийде — знаю, статися тому —
71] Новий французький Карл на ваше поле
72] Уславити себе й потомків тьму.
73] Ще не приходив так ніхто й ніколи,
74] І списом юдиним в руках брудних
75] Він черево Флоренції проколе.
76] Здобуде ж він не землі — стид і гріх,
77] Тим важчий і тим більше непрощенний,
78] Що легшим він здававсь йому з усіх.
79] Того ж, хто буде в морі полонений,
80] Я бачу, як він доню продає,
81] Торгуючись, немов корсар злиденний.
82] О скупість, тож в тобі принади є
83] Могутні, для мойого роду милі..
84] Аж тіло той занедбує своє!
85] Хай інші злочини всі мерхнуть в силі!
86] Я бачу, як Христа в заміснику
87] Ув'язнюють в Аланьї квіти лілій.
88] Я бачу їх злорадісність низьку,
89] Я бачу жовч із оцтом у солдата
90] І смерть між двох розбійників близьку.
91] Я бачу ще новітнього Пілата,
92] Якого зваблять скарби в далині,
93] Де здобич в храмі блискотить багата,
94] Коли ж чекати, Господи, мені
95] На мсту твою, до певної години
96] Приховувану з гнівом в таїні!
97] Звертання ж до єдиної дружини
98] Святого духа, що почули ви,
99] Як вас вона ввела на ці стежини,
100] Ввіходить в наші денні молитви.
101] Коли ж ми бачимо нічну заслону,
102] За приклад беремось щораз новий.
103] і Увагу віддаєм Пігмаліону,
104] Що, за багатством гнавшись, батька вбив.
105] Став зрадником, порушником закону;
106] Мідасу, охоронцеві скарбів
107] І скупію з обличчям прегордливим,
108] Що з нього всесвіт посміхи зробив;
109] Іще Ахану з потягом жахливим
110] До вражого майна, який Навін
111] Карає й досі гнівом справедливим.
112] Шлемо Сапфірі й мужеві проклін,
113] Хвалу коню, що збив Геліодора.
114] Гуде гора у криках всіх колін,
115] Що Поліместор — вбивця Полідора,
116] У вигуках: "Гей, Красе, смак який
117] У золота? Дай відповідь нам скору!"
118] Той тихий в бесідах, цей — гомінкий,
119] Хто мовить з примусу, а хто — охоче,
120] На вдачу хто упертий, хто — м'який.
121] Пригадуємо благо, що до ночі
122] Про нього ми розмови всі вели,
123] Сказати ж голосно — ніхто не хоче".
124] Ми досить вже далеко відійшли
125] Од тіні, надолужуючи втрату,
126] І поспішали вгору як могли,
127] Коли нараз почувся грім розкату,
128] Гора здвигнулася під ноги нам,
129] І я закляк, мов той, хто йде на страту.
130] Так не хитався навіть Делос сам
131] До того, як Латона під горою
132] Знайшла в гнізді два ока небесам.
133] І тут такий розлігся над юрбою
134] Могутній крик, що вчитель озирнувсь,
135] Промовивши: "Не бійся, я з тобою".
136] Та "Слава в вишніх Богу" — спів почувсь,
137] Наскільки шум збагнув я стоязикий,
138] Коли він біля мене розітнувсь.
139] Завмерли ми; наш подив був великий,
140] Як той, що вперш до пастуха прийшов;
141] Але ущухли землетрус і крики.
142] В святу дорогу рушили ми знов,
143] А тіні, заспокоївшись помалу,
144] Вернулися до скарг і молитов.
145] Як в пам'ять глянути мою несталу,
146] То вперше у житті відчув я вмить
147] Страшенної цікавості навалу,