— А чому б вам не прийти?
— Раз, мовляв, тебе вигнано, як падлюку, так ти вже тепер можеш сміливо йти до нас?
Говорячи це, Вадим рівно й ясно, майже радісно посміхався. Було очевидно, що цей Водосвятський (дивна все ж таки зміна!) тільки через те так говорив з ним, що знав про бойкот. Инакше не позволив би собі. Той редактор "Самотности" також.
Водосвятський злегка образився, але зараз же по-дружому взяв Вадима за плащ і трохи потягнув до себе.
— Е, ідіть ви! Причому тут бойкот, падлюка? Це належить до моралі, а я з нею в таких же добрих стосунках, як і ви. Лишаю її сердобольним, панночкам-"марксісткам"! Ну, словом, я вас чекаю. Так? Ми з вами будемо робити діла. Прийдете? Кажіть, я спішу, ми чекаємо тут одну даму.
— Прийду, чого ж! — весело й охоче сказав Вадим, все так само ясно й немов насмішкувато дивлячись на Водосвятського.
— А з тим маньяком діла не майте.
— Конкуренція? — спитав Вадим. — Та чекайте, скажіть же хоч, які діла. Навіщо я вам здався?
— Ви — сила. Розумієте, мосьпане? — нахилився аж до самого його лиця Водосвятський. — Ви можете писать. А у нас тепер мобілізація сил, кожний чоловік дорогий... То вона вийшла? — раптом одхилився він убік, придивляючись до дверей того магазину, де зустрів їх Вадим. Потім, обертаючись назад, заспокоююче сказав:
— Ні, помилився. Ми чекаємо Олесю Микульську. Якісь там дамські річі купує.
— Олеся Микульська? Це сестра того...
— Ах, так! — живо скрикнув Водосвятський. — Я зовсім і забув, що ви знайомі. Так, так... Може, хочете побачитись?
Вадим помітив, що ця пропозіція була зроблена не дуже охоче. Але він нічого не одповів. Згадалась панна з листом. Це, мабуть, була ця сама Олеся Микульська. "Хіба підійти, спитать? Але ще подума, що знов про гроші".
— Ні, знаєте, я спішу. Слухайте, до речі. Ви не знаєте часом таких... панів. Трохи не сказав "товаришів", хе! Степуна і Піддубного?
— Знаю! — сказав Водосвятський, якось втискуючи голову в плечі і тим роблячи своє підборіддя подвійним. — Вони живуть тут. Піддубний ось тут недалеко, квартала два, Нагірня улиця, 8. Адвокат. А Степун...
В сей мент з магазину вийшла панночка в великому капелюсі з білим пером. Ганжула зразу ж зірвався з місця й кинувся до неї. Водосвятський замовк, хапливо тикнув руку Вадимові і, кинувши "так я вас жду", побіг уперед. Вадим помітив, що панна чогось жваво обернулась у той бік, де стояв він і Водосвятський, неначе навіть рух якийсь зробила, ніби хотіла покликать чи підійти. Але він не зупинився, не подивився пильніще, а дуже швидко пішов у другий бік. Хвилини три він чекав, що його нажене Водосвятський або Ганжула, приготовився навіть сказати, що дуже занятий, але ніхто не нагнав.
Він пішов тоді тихіще й з посмішкою почав пригадувати розмову. "А він же знає, що я знасилував дівчину, покинув, зробив підлоту, що мене судили. І протяга руку, радіє. "В таких же стосунках з мораллю, як і ви".
Вадим весело й ширше посміхнувся. Особливо радісно було, що ні се відношення, ні тон Водосвятського, ні запрошення прийти, ніщо не зачіпало. Оттак, власне, й повинно було буть. Іменно, як він готовився там, у тайзі. Щоб, почувши кинуте в лице "падлюка!" (що, по суті, і було і від Водосвятського) приняти так, наче б той йому сказав: "сьогодня понеділок". Це саме та сила.
"І який милий цей, і той, і та панна, брат якої вигнав, перед котрою я так слабодухо сьогодня тримався. Всі милі рівністю. Нема ні симпатичних, ні антипатичних".
Згадався й Піддубний. Вадим так собі спитав. Але слово "адвокат" зразу нагадало батька і процес з Никодимом. "От взять і піти до цього самого Піддубного, "братіка" — Клим-Клима!" Ви, мовляв, мене маєте бойкотувати, а я от сам прихожу. Прихожу без всякого сорому, але й без виклику, без нахабства. Без ворожнечи, але й без приязні. Та ще й з справою прихожу. Ти собі з тим бойкотом як хочеш, а мені в моєму ділі поможи. Надзвичайно цікаво, що вони на це! Іду!"
І Вадим аж картузик свій одсунув на потилицю.
3.
Піддубний справді жив недалеко. Вадим подзвонив. Йому довго не одчиняли, хоча за дверима чулись чиїсь кроки й дитячі голоси. Вадим раптом згадав, що "братік Клим-Клим" жонатий. І уявилась молоденька, весело-наївна дівчинка з пухким й ніжним, як розчісана бавовна, волоссям над невинним лобом. Це була наречена Клим-Клима. Поженились вони вже після того, як Вадим просидів у тюрмі і був висланий з города. Вадимові пригадалось, як "братік Клим-Клим" приходив на зібрання з Тотою і був страшно галантним, розніженим і до того неуважним, що голосував проти того, за що сам виголошував горячі спутані промови.
Одчинила покоївка. З-за її ніг визирала білява з підстриженим по-українському чубом голівка хлопчика літ шости.
— Дома добродій Піддубний? — спитав Вадим.
— Дома...
Покоївка, видно, замнялась, але запросила роздягтися. Сама швидко вийшла. В одчинені нею двері Вадим побачив у тій хаті на підлозі наготовлені в дорогу коші й чемодани. Видно було краєчок канапи, оббитої червоним плюшом, і на йому дівчину в коротеньких панчошках і похожу на хлопчика, що стояв з серйозною пикою посеред сіней.
Вадим поспішно роздягся, торкнув малого пальцем під підборіддя і неуважно, зхвильовано сказав:
— Ну, здоров, хлопче.
— Здоров... — поважно одповів той і обережно провів рукою по халяві Вадимового чобота.
— А у вас добрі чоботи... — замітив він похваляюче.
— Так, непогані... — поглядаючи в двері, згодився Вадим.
Хлопчина хотів ще щось сказать, але в дверях з'явилась кругленька постать чоловіка з кучерявою русою борідкою і великим лисуватим лобом.
— З ким маю честь?.. — високим тенором і голосом "братіка Клим-Клима" почав товстенький чоловік, не пізнаючи Вадима.
Вадим засміявся і з тим же піднятим сміхом у голосі голосно проговорив:
— Братік Клим-Клим робить вигляд, що не пізнає?
Піддубний швидко ступив крок вперед, зупинився, вражено плюнув і радісно проговорив:
— Стельмашець? Та не може буть?! Яким способом? Братіку!..
Він кинувся до Вадима і, наче той горів, почав його обнімати, душити, мацати руками.
Обцілувавшись, вони ще раз подивились одне на одного. Вадим знов про себе здивувався.