Вадим декільки раз хотів зупинити Клима, але той не вважав. Видно було, що тут був його болючий пункт і йому треба наговоритись. Вадим сидів, уже не перебиваючи, але переставши насторожено й насмішкувато посміхатись. Иноді він навіть ніби на хвилину задумувався і зараз же приходив до себе.
—... Так, добродію, бачили! От під боком у мене є така правовірна, Ріна... Та й ти сам. Ти хто? Чого так згори посміхаєшся? Ти що, власне, пишеш в своїх віршах? Повний, цілковитий індівідуалізм? Яка ж тут клясова солідарність і тому подібне, що ти на словах (а не в події) борониш з піною на губах?.. Або робітники іменно з піною на губах лізуть до інтеліґенції з нотаціями. "Ви, мовляв, зрадили, продали". Та ідіть ви, братіки, під три чорти собі! Зрозуміли? Йому добре не зражувать, бо не може, хоч би й як того хотів. А я що мушу робить, скажіть з ласки вашої, га? Що? Їсти ж і інтеліґентові треба, чи ні? І сім'ю треба. А куди він піде? На фабрику? Та який же він тоді у чорта інтеліґент? Тоді він такий самий робітник і так само почне нотації читать. А, добре говорити. Інтеліґент весь в руках буржуазії. От що! Кому я служу? Чиї закони бороню й стережу як пес? Ось єсть у мене тут критик, оця сама Ріна. Вона служить у конторі, заробляє сорок п'ять рублів у місяць і гадає, що вона пролетарій. Добре. Але ти, голубочко, почекай ще! Я теж колись себе за пролетарія мав, поки сім'ї не мав. Але що то ти загудеш, як заміж вистрибнеш, хоч би й по твоїй теорії? Ти от придивись, навмисне придивись до так званих "зрадників", подумай, через що вони зрадили. Через те, що вони поженились, дітей наплодили. А родинні інстінкти теж, любчики мої, не жарт!
Вадим навіть устав і руку підняв, щоб перебить. Але Клим-Клим, весь червоний, піднімаючи свій тенорок ще вище, кричав далі:
—... А от, наприклад, братуха твій, Осип. Почекай, він ще й тобі задасть за твої історійки та вірші! Тут преподобний до того, що просто лямпи гаснуть при йому. А що особливо з його боку хоч би й у такій преподобности? Що? Для його протест проти утисків, несправедливости капіталізма так само, як мені протест проти засуджуючого присуду над моїм клієнтом. У його професія вимагає буть соціялістом, це його справа, буденна, звичайна, насущна. А для мене роскіш. Та ще й яка! Спробуй я щось таке виявить — в двадцять чотирі години зостанусь без половини клієнтів, та й самого без церемоній вишлють або засадять. Е, то колись було так, що, коли адвокат замічений на соціялізмі, так до його повне довірря й пошана. Реакціонери — й ті брали такого. А тепер? Ого! Тепер чим ти нахабніще, безсоромніше тягнеш руку цього самого реакціонера, тим до тебе більше довірря. Раніще-бо як було? Скажи комусь: "Реакціонер!" — і дістанеш по пиці: образа, хоч би той самий ображений в дійсности неперелазним реакціонером був. А тепер він з гордістю, з свідомістю власної гідности заявля, що він — "чоловік реакційних переконань", наче цю мерзоту можна переконанням назвати. Гордяться! Їй-Богу, гордяться чорносотенством! Що ти думаєш?! Отверто й нахабно, навіть не нахабно, а невинно, з чистим серцем проголошують себе людьми, готовими на всяке подле, мерзенне насильство за свої, як тепер говориться, "сословно-гражданські права". Ти подивись, як шириться тепер чорносотенство, консерватизм, а в суті просто дріб'язковий, подлий еґоїзм. Подивись! Ріна каже (та й не одна Ріна), що тут занепад моральности, в Росії. Яка там у чорта моральність! До чого вона тут! Просто "по-свій" стають, і більше нічого. Моральне чуття, мораль! Белькочуть нісенітницю! Иноді ще про розчарованність базікають. "Ах, розчарувався в ідеалах, ах, зневірився в людях!" Чортяка б вас узяла разом з вашими ідеалами! Бреше до останньої можливости. Бреше й сам не підозріває! Мораль, ідеали! Вадим нарешті перебив його.
— Чекай, братіку. Тут непорозуміння. Ми не зрозуміли. Чекай... Я цілком тебе розумію, але у мене справа. Наприклад, твоя ідея про сім'ю, про родинні інстинкти... Я цілком... Я нахожу її дуже важною. Але я не маю часу. В мене єсть справа. Слухай...
Вадим зробив паузу. Під час мови Клима йому прийшло на думку позичить у його рублів триста-двісті для батьків. Але потім рішив спочатку про діло поговорити, а тоді, судячи по тому, як Клим поставиться, можна й про гроші.
Клим-Клим зараз же заспокоївся й набрав вигляду серйозної ділової уваги. Він навіть узяв олівець, папер і став щось записувати, перепитуючи Вадима. Коли цей скінчив, Клим якийсь час сидів непорушне.
— Так, — проговорив він, — значить, ти хочеш судом вимагать у Никодима Стельмашенка відшкодовання за скалічення твого батька. Так. Гм... Никодим Стельмашенко досить відома фігура в чорносотенних сферах... Не знаю... Погано те, що давно було...
Клим-Клим мав дуже, навіть занадто заклопотанний, як здалось Вадимові, вигляд. Він уставав, ходив, потирав двома пальцями ніс, чухав підборіддя. З його слів Вадим бачив, що справа майже безнадійна. Перш усього, на ведіння її треба багато грошей. Звичайно, він, Клим-Клим, міг би давати поради дурно, коли б узявся... Але, крім того, треба свідків з робітників і инчих, потім свідоцтва лікарів, і до того точні й докладні. А лікарь, само собою, запроданий Никодимові і дасть посвідчення не таке, як треба. Можна опротестувать і добитись судового медичного огляду. Але і цей огляд противники можуть опротестувати. Все залежатиме від судових чиновників, на чийому боці будуть їх сімпатії. Звичайно, що не на боці робітника, а підприємця. Та ще Никодима Стельмашенка.
Крім всього, він, Клим-Клим, не міг би офіціально взятись за цю справу через те, що... що...
Тут Клим-Клим замнявся.
Річ в тім, що у його єсть декільки діл з Никодимом Стельмашенком, притому таких, що можуть серйозно одбитись на його долі, і тому у його просто нема змоги вступити в конфлікт з цим добродієм.
— Ти, братіку, вибачай... Тут такі діла, що... Ну, та що там! А я тобі ось що поражу. Ти наперед тихенько збери всі відомости, заручись свідками, може, й з лікарем якось. Не знаю, чи вдасться... Потім добудь грошей трошки... Та навіть не треба... А я тобі дам оборонця, свого товариша. Хм! Взагалі, я тобі щиро скажу: надій дуже мало. Дуже, братіку, мало...