— Привіт, привіт, Руперте!
— Вітаю вас, адмірале!
Вони були раді один одному і тепло поручкалися. Потім Лілл кивнув у бік Джулі й запитав:
— А ти пам'ятаєш Джонсона?
То була щира зустріч давніх друзів.
Крізь напіввідчинені двері Руперт побачив багато молодих жінок, що сиділи за сталево-сірими столами, закиданими книгами. Вони більше нагадували студенток, аніж співробітниць особливого відділу морської розвідки. Стіл адмірала теж тріщав од книжок, карт, швидкозшивачів та паперу. Одну стіну кімнати займали стелажі з підшивками іноземних газет і журналів.
Руперт пригадав, що адмірал знав багато мов та був вельми освічений.
Вони заговорили про те, як давно не бачились: Руперт не зустрічав його сім років, а Джонсона — вісім. Колись Джулі захоплювався полюванням і пропонував Рупертові купити кількох поні — для полювання, а може, й для гри в поло, від чого той чемно одмовився.
— Ну як, купили тоді поні? — спитав він.
— Купив,— одказав Джулі,— хоч вони мене мало не розорили. Купив аж чотирьох, та виявилось, що на мої гроші чорта з два їх прогодуєш. Тоді продав за безцінь, аби позбутися.
Джулі був небагатою людиною, отже, він ніяк не міг простити багатієві, що той не захотів вступити з ним у пай.
— Скажіть, хай нам принесуть чай,— звелів адмірал.— А ви, Поле, оскільки вже Руперт тут, візьміть оцю писанину та вкиньте до пічки. Я погукаю вас, коли закінчимо.
Лілл із Рупертом лишилися самі.
— Як твоя матінка? — спитав адмірал.
— Нібито нічого. Хоч я вже місяців два її не бачив.
— Мабуть, страшенно налякалася, коли ти був на крижині.
— її не так-то легко налякати. І все ж вона приїхала до Джо.
— Знаю. Я хотів її провідати, але саме був у від'їзді, чи то в Монтевідео, чи десь-інде. Коли прочитав про тебе, то знав, що ти видряпаєшся, хоч і не відав достоту, що з тобою скоїлось. І зараз не відаю.
— Навіщо ворушити минуле...— одмахнувся Руперт і запитав Лілла про його соромливу доньку — соромливість була їх родинною рисою.
Він пригадав, що мати розповідала йому про маленьку Джоеліну Лілл і її тихих соромливих дітей. Руперт посміхнувся: всі вони дуже йому подобались.
— Ти сідай,— мовив адмірал,— а я трохи розімнуся. Коли ходжу, легше думається. Я навіть частенько гуляю довкола, бо голова зовсім не варить.
— Вигляд у вас аж надто чиновний,— пожартував Руперт.
— Що ж,— одказав адмірал,— може, ми й робимо щось корисне, а може, й ні. Нам цього не видно.
Руперт засміявся. Він давно звик, що адмірал любить прибіднюватись.
— Та ні. Я кажу серйозно,— дорікнув йому Лілл.— Адже це зовсім нова ланка. Зовсім не схожа на те, що було, і нам трохи важко одразу визначити її завдання.
— Чому? Хіба є якась різниця між вами й іншими подібними закладами?
— Ми ще поговоримо про це.— Адмірал сів на оббитий ситцем ослінчик в еркері, у кожній рамі якого ніби було вправлено частку сонячного парку.— А поки що відносно тебе... знаєш, я був вельми здивований, коли Пол і Джулі прийшли до мене з пропозицією дати тобі завдання. І як я сам до цього не додумався?
— Дякую,— мовив Руперт.
— Не будь таким пісним, хлопче.— Адмірал добре знав Ройса, щоб уловити інтонацію його голосу. Він також знав кожну його позитивну рисочку і ваду.— Я кажу щиро. Ти для нас просто знахідка, і я не можу заспокоїтись, чому досі не подумав про це. Мабуть, тому, що вважав тебе цілком задоволеним своїм покликанням.
— Яке там покликання? Воно вислизнуло у мене з-під п і г.
— Чув, чув,— засміявся адмірал.
— І все ж ви можете пояснити мені, в чім справа? — нетерпеливився Руперт.— Йдеться про якусь таємну ро-. боту?..
— Ти від'їжджаєш завтра до Радянського Союзу?..
— Так, на "Балтиці".
— Чудово! Ти там побачиш багато цікавого. Отож придивляйся щонайпильніше...
— Я їду туди, щоб відшукати грецькі поселення на Чорному морі.
— Знаю. Та це, очевидно, тільки привід. Тобі потрібно побачити все! Адже це дивовижна країна.
— Не знаю, чи вистачить у мене часу. Росія надто велика і надто складна, щоб оцінити все одразу.
Адмірал підскочив.
— Не називай її Росією. Хай буде так, як вони сами себе величають: Радянський Союз, СРСР. Це дуже важливо, Руперте.
Руперт мовчав, знаючи, що адмірал підходить до голов-, ного. Хоч сам він ніяк не міг збагнути, в чім річ. Це один з відділів морської розвідки. Проте він виконував якісь інші функції, і адмірал лише намагався зберегти пристойність.
— Ти нічого не знаєш про нас?
— Ні.
— Тоді я тобі розповім.— Адмірал знову всівся на ослінчик; його короткі ніжки не діставали до підлоги.— Почнемо з того, що ми — військово-морська розвідка. Тобі це відомо. Одначе ти не відаєш, що ми ведемо свою роботу зовсім по-новому. Ми почали ще п'ять років тому, але щойно тепер зрозуміли, як досягти бажаного.
Руперт кивнув, коли той питально глянув на нього.
— Звичайно, ми займаємося й тим, що всі. Розвідуємо, збираємо інформацію. Це легко робиться. Доводиться, щоб якось забезпечити себе, а потім копати вглиб. Тому-то ми й провадимо розвідку грунтовніше, ніж інші. Тобі цікаво?
— Так. Те, що ви кажете, досить несподіване. Проте чим я можу бути для вас корисиий? Адже вам відомо, що мене вважають диваком...
— Це й робить тебе таким підходящим. Кажучи одвер-то, саме тебе нам пе вистачає. Чому? Ти маєш досвід: довго жив за кордоном і можеш зрозуміти ішпу точку зору й чужу для нас психологію. Збагнув?
— Ви маєте на увазі національний психічний склад? — запитав Руперт.— Національний характер?
— Хай так,— погодився адмірал.— Але будемо конкретніші. Оскільки ми відділ таємної розвідки, то теж мусимо отримувати дані, як і всі інші подібні заклади. Проте ми прагнемо більшого, і я спробую тобі пояснити. Ось ти, приміром, їдеш до Радянського Союзу. Це добре. Коли приїдеш, хто-небудь із наших попросить тебе роздивитися те або се — чи то радіостанцію, чи радар, не можу ручатись. Ніхто не заборонить їм давати такі доручення, та й навіщо це? До того ж я хочу, Руперте, щоб ти поїхав туди як справжній дипломат...
Руперт підійшов до вікна і довго стежив за садівником, що зрізував верхівки тюльпанів лискучими ножицями. Чик-чик — і нема квіточки.
— Коли приїдеш до Радянського Союзу,— мовив адмірал,— ти мусиш придивлятися до всього ніби стратег, яко-, му вирішувати долю цієї країни. З одного боку, треба враховувати, в чому вони сильні, а з другого — де їхні слабкі місця.