Вона спокійно взяла його під руку.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Він картав себе за підозріливість до Ніни, та коли перед від'їздом до них приєднався ще один попутник, це зовсім збентежило Руперта, і він вирішив бути обережнішим.
Ніна час від часу зникала, і Руперт був певен, що вона не тільки навідує Олексія, але й радиться з кимось стосовно нього. Коли Руперт що-небудь прохав або пропонував кудись поїхати, вона неодмінно відповідала: "Я подумаю", а сама йшла й поверталася з відповіддю. З ким вона радилась? Куди ходила? Він почував, що кожен його крок кимось скеровується. І чому вона не пускає його до Олексія? Такі підозри не давали спати. Іноді поведінка присутніх здавалась йому дивною. Хоч він розумів, що все це наслідок розбурханої уяви. Шкода тільки, що ніколи так і пе дізнається, де правда, а де ні.
У цьому куточку Чорного моря не було вже чогось цікавого, і він нагадав Ніні, що головною метою його є Зміїний острів у гирлі Дунаю.
— Це надто складно,— заявила вона.
— Але ж Маєвський пооібіцяв мені, що все влаштує.
— Можливо. Проте доведеться підождати. Давайте відвідаємо тим часом Фанагорію.
Мі
Так звалася найбільш відома грецька колонія — місто на Тамапському півострові, яке, очевидячки, було основним поселенням стародавніх греків, і росіяни постійно вели там свої розкопки.
— Острів більше цікавить мене,— наполягав Руперт.
Вони довго сперечались, і він заявив, що не бажає більше сидіти в Гагрі. Якщо не можна одразу їхати на острів, то він хоче відвідати Крим та оглянути залишки дрібних кодоній поблизу Севастополя.
— Побачимо,— мовила вона і знову щезла за розпеченою колією.
Руперт дивився, як Роланд грає в шахи з сусідськими дітьми; двоє з них непогано розмовляли по-англійськи. Хлопчики заприязнилися і говорили між собою дивною суміщшю російської й англійської. Руперт поспитав, де вони навчилися.
В школі,— відгукнувся старший.
— У якій?
— Тутешній,— докинув маленький Вахтанг.
Вона містилась на тій самій вулиці та займала найкращий і найбільший будинок у всій окрузі.
Крізь розчинені вікна Руперт бачив мікроскопи й кінопроектори і одразу ж подумав: чи всі тут школи так гарно обладнані, чи, може, це якась особлива — йому знову стало сумно, що наслідує Дж. Б. Лілла.
— Завтра їдемо на озеро Ріца,— сповістила Ніна.
— А коли на острів?
— Це теж з'ясується завтра.
* * *
Навіщо їм їхати на Ріцу? Ніна зашарілась, і Руперт вбачав у цьому певну ознаку. їхали "Победою" вздовж моря, потім над бистрою річкою піднялися вгору; Руперт боявся, що Ніну знову захитає. Та вона, хоч і зблідла, жваво розповідала Роланду про казковий куточок — Пі-цунду, :де в давнину спинилися льодовики. Про це свідчили доісторичні сосни, що збереглися в гаях. Вона змальовувала печери, де, за легендою, жив Прометей, там і досі збереглись наскельні зображення кам'яного віку. Ось кінчились субтропіки і простяглися альпійські луки.
— Ви любите всіх учити,— зауважив Руперт.— Наче французи.
— Але ж це цікаво,— мовила Ніна.— У дітей так мало часу: вони швидко стають дорослими. Оглянешся — й ніколи вчитися. А тобі не цікаво, Роланде?
— Іноді,— одказав хлопчик; з дорослими він замикався в собі.
Роланду хотілося бути з друзями біля моря, та Руперт наполіг, щоб він їхав. Отож малий і досі сердився.
Озеро виявилось чистим, прозорим і дуже гарним. А чи немає тут десь радіолокаційних систем?.. Готель був повний туристів, вони юрмилися на тому боці холодного озера, де витікала річка, що стрімко збігала до моря. Руперта й Ніну зустрів директор готелю; їх покатали на швидкісному човні уздовж скелястих берегів. Ніна запитала Руперта, чи любить він ловити форель і, коли той кивнув, повідомила, що один з лікарів обіцявся взяти його з собою.
Обідали на веранді. Потім до них підійшов лікар — високий юнак. Одверто дивлячись на Руперта, він заявив:
— Я Федір Миколайович Папанін. Теодор, Тедді,— додав по-англійськи.— Ви мене розумієте? — І запропонував фрацузькою: — Allonsy *.
— Куди?
— Ловити рибу.
— А спорядження?
— Все є,— відповів Федір, дивлячись йому прямо в вічі.— Тедді always ready2.
Він рушив,* ніби вони вже про все домовились, і ошелешений Руперт поплентав за ним. Пройшли прямо через кухню ("Я тутешній дієтлікар",—кинув Федір) і опинилися у дворі. Там він узяв якийсь пакунок.
— Наживка... Ікра,— пояснив.
Потім узяв два довгих вудлища й почимчикував через сосняк над водоспадом. Вони довго спускались тінистими, сирими й прохолодними стежинами, крутезним схилом футів на п'ятсот. Федір подолав його за одним духом, а Руперт ковзався й падав, намагаючись не відставати. І все одно той далеко обігнав його й каменем котився вниз, піднявши вудки та щось приказуючи на ходу.
— Я скручу собі в'язи! — гукав Руперт, але Федір його не чув.
1 Ходімо (франц.).
Руперт з'їхав на животі й нарешті наздогнав його. Той обернувся й здивовано глянув на викачаного в багнюку англійця.
— Ви впали? Це не гаразд...
1 поміг Руперту почиститись. За цим ухопив свої вудлища й знову гукнув:
— Ne tombez pas!1
Руперт заспотикався схилом. Попереду гримотіла річка. Та втриматись годі було, і він полетів прямо до неї.
— Тихше! — застеріг Федір.
Він спокійнісінько сидів на камені, розмотуючи вудки, і в очах Руперта, який стрімко нісся до води, усе це закарбувалось, наче фотознімок.
Федір поклав на дорозі свою довжелезну вудку й, перечепившись через неї, Руперт упав сторчголов у м'який мох.
— Ви трохи не впали в Wasser 2,— констатував він, показуючи, як пірнають, *?а ще й додав: — Буль-буль! — Потім підбадьорив: — Нічого, Руперте. Вставайте.
Руперт підвівся. Федір смикнув його за рукав і показан на купу каміння посеред річки. Там вигравала.проти сонця форель.
— Forellen 3,— мовив Федір, даючи йому вудку.— Тодді always ready.— Його худорляве лице сміялось, пасмо світлого волосся затуляло одне око.— Наживка.— Простягнув він Рупертові пакетик з червоною ікрою. Той пхнув його до кишені своїх колись білих штанів.— Avancez! 4 — наказав Федір. , *
Ще не оговтавшись і важко дихаючи, Руперт підняв довжелезну вудку й опустив гачок з балабухою ікри. За якусь мить піймав форель.
— Raus! Raus!5 — репетував Федір.