Одного разу, виходячи від Мегюденів, Флоран побачив, що двері до кімнати Клер одчинені. Дівчина стояла на порозі, червона, як маківка, і дивилася на нього. Вороже ставлення Клер дуже засмучувало Флорана. Та через свою несміливість він не наважувався заговорити з нею. Того вечора він, напевне, зайшов би до її кімнати, коли б не побачив на площадці верхнього поверху бліде обличчя мадмуазель Саже, що дивилася вниз через поручні. Флоран пройшов мимо, не зупинившись; не встиг він спуститись і на десять східців, як двері дівочої кімнати грюкнули з такою силою, що аж стіни задрижали. З цього мадмуазель Саже зробила висновок, що двоюрідний брат мадам Кеню живе з обома сестрами.
А Флоран і в голові не мав цих красунь. Він ставився до жінок, як чоловік, що не користується у них ніяким успіхом. До того ж, абстрактні мрії послаблювали в ньому фізичну пристрасть. Він згодом із щирою приязню почав ставитися до Нормандки; вона мала добре серце, коли не задирала носа. Але далі від цього Флоран не йшов. Увечері біля лампи, коли Луїза надто близько присувала свій стілець, мов бажаючи краще розглянути Мюшове писання, йому навіть неприємно було відчувати її повне тепле тіло. Вона здавалася йому колосальною, надто важкою, майже небезпечною з своїми велетенськими грудьми; він одсував далі гострі лікті, відхиляв сухі плечі в невиразному страху, щоб не загрузнути в цьому тілі, його худі кістки нили від дотику до жирного бюста. Він опускав голову, наїжувався ще більше, ніяковіючи від міцного запаху жінки. Коли її блузка трошки розстібалася, Флоранові здавалось, наче з-поміж двох сніжнобілих хвиль підіймається і віє йому в лице пара могутнього життя, дихання здоров'я, що не прохололо ще і трохи нагадує сморід ринку в задушливі липневі вечори. Цей міцний гострий запах, яким пропахла тонка шовковиста шкіра, жирний випіт морської риби, що поширювався від розкішних грудей, від царствених рук, від гнучкого стану, домішувався до запаху жіночого тіла. Луїза випробувала всі запашні мила; вона милася й обливалася водою; але тільки-но проходила свіжість після купання, як кров знову розносила по всьому її тілу нудний запах лососини, мускусний, як у фіалки, аромат корюшки, їдкий дух оселедців і скатів. При кожному коливанні її спідниць виділялися випари; вона рухалась, овіяна подихом твані й намулу; своєю огрядною постаттю богині, чистою і матовобілою шкірою Нормандка була схожа на античну мармурову статую, яка потрапила на морське дно і яку випадково витягли на берег рибальські сіті. Флоран страждав; вона не хвилювала його жодним бажанням, бо його чуття не зносили запахів рибного ряду в денну спеку; дебела краса Луїзи дратувала його; ця жінка була просякнута чимсь надто солоним, надто гірким і водночас огидним.
А мадмуазель Саже всіма богами присягалася, що Флоран – Луїзин полюбовник. Вона посварилася з красунею Нормандкою за камбалу в десять су ціною і після цієї сварки виявляла велику приязнь до красуні Лізи. Таким способом стара сподівалася краще розвідати те, що вона називала "каверзами Кеню". Флоран усе ще не давався їй до рук, і вона сама казала, що їй світ не милий, хоч і не розповідала, через що. Молода дівчина, що бігає за хлопцем, не могла б бути в гіршому розпачі через неуспіх, ніж ця огидна баба, яка відчувала, що таємниця двоюрідного брата вислизає з її рук. Вона підстерігала його, стежила за ним, викривала його, підглядала за ним на кожному кроці і сатаніла від злості, що її ненаситна цікавість не могла бути задоволена. Коли Флоран приходив до Мегюденів, Саже не покидала поручнів сходів. Згодом вона зрозуміла, що красуню Лізу дуже дратує приязнь Флорана до "цих жінок". Тоді вона щоранку почала приносити до ковбасної новини з вулиці Пірует. У холодні дні вона заходила до крамниці, зморщена, зіщулена від морозу і клала свої посинілі руки на мельхіорову грілку, щоб відійшли змерзлі пальці. Нічого не купуючи, язиката панна стояла біля прилавка, повторюючи тоненьким голоском:
– Аякже, і вчора там був; просто не вилазить від них... Нормандка на сходах назвала його "мій миленький" .
Мадмуазель Саже трошки прибріхувала, щоб довше побути втеплі. Другого дня, після того як їй здалося, наче Флоран вийшов з кімнати Клер, вона прилетіла до
Лізи й добрих півгодини розписувала їй цю історію. Який, сором! Тепер їх двоюрідний брат переходить з одної постелі на іншу.
– Я сама бачила, – розпиналася стара. – Коли Нормандка йому надокучить, він навшпиньках переходить до блондинки. Вчора, вийшовши від неї, ваш братік, мабуть, хотів повернутися до товстої брюнетки, та помітив мене – і кинувся навтіки. Цілісіньку ніч я тільки й чую, як риплять двері, просто кінця немає... А стара Мегюден спить собі в комірчині між кімнатами дочок!
Ліза презирливо кривилась; вона говорила мало, тільки своєю мовчанкою заохочуючи Саже плескати далі. Та зате ковбасниця уважно слухала. Коли стара діва починала розписувати надто брудні подробиці, мадам Кеню мурмотіла:
– Ні, ні, будь ласка, без цього. І існують же на світі такі жінки!
На це мадмуазель Саже відповідала їй, що не всі ж такі чесні, як мадам Кеню. Далі стара вдавала, що вона дуже поблажлива до Флорана. Відомо ж, що чоловіки бігають за кожною спідницею; до того ж, він, мабуть, і нежонатий? І, ніби між іншим, вона ставила інші запитання. Та Ліза ніколи не гудила Флорана; вона тільки знизувала плечима й закушувала губу. А коли мадмуазель Саже виходила, то з огидою поглядала на покришку грілки, де на блискучому металі залишалися каламутні плями від маленьких рук старої.
– Огюстіно! – гукала хазяйка. – Принесіть ганчірку витерти грілку. Це бридко!
Відтоді суперництво між красунею Лізою та красунею Нормандкою стало жахливим. Красуня Нормандка була переконана, що відбила у свого ворога полюбовника; а ковбасниця аж сатаніла від злості на цю негідницю, що, нарешті, знеславить їх, перетягши до себе тихоню Флорана. Кожна вносила в цю боротьбу свій темперамент. Одна набирала спокійного і презирливого вигляду гідної дами, що підбирає свої спідниці, щоб не торкнутися болота; друга, нахабніша, реготала зухвалим сміхом, навмисне займаючи всю широчінь тротуару, як бретер, що шукає зачіпки для дуелі. Їхні зустрічі вдень притягали увагу рибного ряду. Красуня Нормандка, побачивши Лізу на порозі ковбасної, робила так, щоб тільки пройти повз неї і зачепити її своїм фартухом. Тоді їхні погляди перехрещувались, гостро й блискавично швидко, мов крицеві леза шпаг. Красуня Ліза, з свого боку, приходячи до рибного ряду, з огидою кривилась, наближаючись до прилавка старшої Мегюден; вона купувала велику рибину, палтуса або лосося в сусідньої торговки, викладаючи гроші на мармур, бо помітила, що це зачіпає Нормандку, – та переставала реготати. Якщо вірити словам суперниць, то одна з них продавала саму тільки вонючу рибу, а друга торгувала лише гнилим м'ясом. Але головними бойовими постами були для них прилавок Нормандки в рибному павільйоні і прилавок Лізи в крамниці, звідки вони відкривали вогонь через вулицю Рамбюто. Обидві важно сиділи на своїх місцях у довгих білих фартухах, пишно причепурені та обвішані коштовностями. Бій починався з самого ранку.