Бойко не сказав нічого. Випив ще чарку горілки й війшов з коршми потихеньки мов дух.
Тепер відчинились двері ванкіра і на коршму вийшло двох жидів. Оден високий сухий, з довгою шиєю і яструбячим закривленим вниз носом, другий кремезний присадкуватий, показував по собі велику силу.
— Вже-сте його виправили? Місто відповіді оден з обірванців сказав:
1 "під млином" значило "в криміналі окружного суду".
в злодійській мові "жандарм". * хатрувати: стежити, слідити.
— Здається, що з нашої нинішної роботи не буде нічого. Черупи таки нема.
— Хіба ви Черупи не знаєте? Як сказав, що буде, то щоб світ провалився...
— Овва! Велике мециє Черупа,— сказав кремезний жид. Хіба без Черупи ми самі роботи не зробимо?
— Ой Юцю, який ти мудрий, як соломонів капець. Ти сам без Черупи не можеш рушитись ніде. Ти Шала-піндо премудрий. А вчера в місті, як Семка прилапали, то ти перший втік аж курилося за тобою. Коли би так товариші не виручили, то був вже під млином.1
— Який ти дурний Паньку! Чого мені було чекати, як когути 2 хатрували 3 скрізь...
— А мене лишилисте на Божу волю,— каже Сем-ко, той з перев'язаною головою.
— З жидами, то все так,— каже Панько.— Як до роботи, то їх нема, а до поділу, то позлітаються мов круки до стерва.
— То не правда,— каже Шаламінда.— Вчера було що иншого. Коли б так жиди дерлися до конокрада, то би це усім впало в очі, бо жид на конокрада не є завзятий...
— Ти все знаєш вибрехатися, як по маслі.
Дорогою до Конюшок над'їхала фіра і станула перед коршмою. Жиди зараз скочили до ванкіра і зачинили за собою двері.
До коршми війшов молодий парубок мокрий мов хлющ. Він пішов прямо до вогню, що горів у печі і став гріти руки.
— Добрий вечір! Уф! яка чортівська слота, а похолодніло так, що аж рук не чую...
— А ти чого на таку негоду в дорогу вибрався? — питає Панько.
— Я би не вибірався, як би мені не казали. Знаєте: служба, пан казав, а слуга мусить.
— А ти відкіля парубче, і куди їдеш?
— Яз Конюшок, пан грабя казав відвести пару коней до пана з Білинки.
— Ага! А чого ж не їдеш?
— Бо я дуже в руки змерз, а тут побачив огонь; тай поступив загрітися, бо аж мені запарі зайшли в пальці.
— На тобі, хлопче, порцію горілки, тобі не завадить,— говорив Панько наливаючи з фляшки.
— Я не маю грайцара...
— Пусте, на — випий, то моя горілка, і гроший від тебе не беру, тай закуси хлібом, це також моє.
— Бог заплатить! — Хлопець випив горілку, скривився, бо була дуже міцна, узяв хліба і подався знову до вогню.
Тим часом на дворі рушив віз з місця і поцвалу-вав дорогою.
14 ""<>-■' 385
Парубок метнувся до сіней. Сіняшні двері були зачинені на засув. Він став рвати двері і кричав, що сили. Панько з товаришем вибігли туди.
— Чого кричиш?
— Бійтеся Бога, рятуйте, хтось мені коні з візком забрав... не можу дверий відчинити...
— Може самі рушили... от вже двері відчинені, біжи, може піймаєш...
Парубок пігнав що сили ік мостові... Обидва обірваньці вернулися в коршму і сміялися, аж присідали до землі...
— От штука! — Панько відчинив двері до ванькі-ра: — Котрий з вас такий майстер?
— Гусак пішов,— каже спокійно Шалапінда заїдаючи печену курку, що йому жидівка піднесла...
— Певно, що такий черевань, як ти, то би не рушився. На тебе другі гарують, а ти печені кури заїдаєш, а нас частуєте сухим хлібом з часником, а ну і мені дай покушати.
Він хопив йому з перед носа половину печеної курки і завернув на коршму. Шалапінда метнувся за ним відбирати та Панько зачинив за собою двері.
— Диви Семку, як жиди їдять, а чим нас годують.— Він урвав половину добичі і подав товаришеві.
— Бодай ти першим куском подавився! — крикнув через двері Шалапінда.
— Дай Боже і тобі Юцю!
Може би Шалапінда прийшов сюди і завів бучу, бо термосив за двері, котрі держав Панько, та в тій хвилі вернувся бідний парубок в коршму присів на лаві і став плакати.
— Тепер мені нічого до двора вертатися, бо мене вокомон вбє, троє коний занапастив...
— Та ти казав попереду, що лише двоє.
— Було троє, бо третим я мав візком вертатися до дому.
— От дурень! Хіба не можна було верхом вернутися?
— Коли вокомон казав привезти від тамошного во-комона якісь "азонки", чи якусь холєру...
— Ну, то вокомон винен не ти, та хай він відповідає перед паном. Дурний, на, випий ще горілки, та не плач, панські коні найдуться. Знаєш: панське та жидівське не пропаде.
— Найдуться справді? — крикнув радісно хлопець, начеб вже на тих конях сидів.
— Та хіба ти думаєш, що коний вовк поїв? Не-бійсь, як наша жандармерія зачне шукати, то під землею знайде. Ти вернешся до дому, скажеш вокомонові, а він панові, пан пішле письмо до жандармерії, і робота піде, мов запалив. У нас все так. Де-ж так можна, щоби серед дороги коні крали, та ще до цього панські.
— А як не знайдуть тих,— каже Семко,— то пан виховає собі другі, не журись, пан грабя пішки ходити не буде.
Парубок зміркував, що з нього собі жартують.
— Добре вам жартувати, а мені пан не подарує і каже двайцять пять канчуків вчистити...
— Та за що?
— А що я коний не припильнував, лишив їх самих і пішов до корщми грітися?
— А ти на правду був би такий дурний і признавався до цього?
Парубок видивився на Панька.
— Слухай, я тебе навчу, як маєш говорити. Ти за коршму не кажи нічого, а говори, що було дуже темно, що ти їхав поволи, що там в тім терневім ліску тебе задержали якісь люди, скінули з візка в болото, а коні займили. А щоби тобі повірили, то ти перед самими Конюшками покачайся в болоті, замази собі лице, батіг кинь геть, скажи що і батіг тобі забрали. Легче
14"
387
тобі буде потім випрати з болота одежу і вмитися, як дістати двайцять пять.
Парубкові така рада подобалася. Він одразу перестав плакати:
— А Бігме, що так буде добре.
— А бачиш! Варто воно за панськими кіньми плакати? Дідько пана не візьме, хочби йому всі коні забрали... На! випий ще горілки.
— Ой правда! Є у пана коний досить...
— Буде з двайцять?
— Що двайцять?! А шістьдесять самих форналь-ських, а шість цугових, а під верх для старого пана, для молодого панича, для пані.
— Але пан коний пильцує і на ніч не посилає пасти.
— Та де! Держить в стайні.
— А стайня розуміється добре замкнена, певно є собаки.