Ідучи він думав собі: "Я зробив добре, так треба було зробити зараз, і було би біді край. А хібаж я хоч хвилиньку думав, що зроблю инакше? Одне, що я хотів батька придобрити і не зривати з ним, а що буде опісля, того я ще не розібрав. Тепер вирішено і те. Женюсь, слова не зломлю тай кінець, а батько хай собі робить, що хоче. Коли йому воля, то хай мене і виречеся, мені байдуже. Досі я зносив терпиливо всі його примхи, тепер не буду..."
Пані Підліська по від'їзді Василя розказала Гані, про що воно йшло. Ганя споважніла відразу і почувала себе обидженою.
— Шкода, що мені мама від разу цього не сказали. Було б це вменчило вам клопоту і смутку.
— Я тобі, дитино, хотіла заощадити турботи, поки справа не виясниться, а воно бачиш, як раз добре вийшло...
— Я була би, мамо, час цієї вашої і моєї турботи вкоротила. Я була би з паном Пандяком довго не роздобрювала, о. Ясиницькому голови не клопотала, а від
разу поговорила з Василем. Чи ви. мамо думаєте, що я би стерпіла таке упокорення, щоби за мій посаг такий Пандяк торгувався як за шапку на ярмарці? Тоді я не годна була б назватися вашою донькою. Я наслухалась доволі від вас, як ви з покійним татунцем подружилися. Там про посаг в мою душу запало. Тут все залежало від Василя, коли б він справді поступився батькові і хотів на його дудку про посаг фати, я би була цілою силою здавила мою любов і сказала йому: почтеніє, господине. Я бачу, як ви мене любите, женіться з посагом, та не моїм.
Пані Підліська похитала головою і каже:
— І пішла-бись дитино по моїй смерти до Сильвуня жити...
Дівчина огнівалася.
— Що? Я на ласці жити? Ніколи! Остати старою попадянкою як богато инших сиріт робить? Бавити братові діти, пильнувати чужих курей та гусят, давати малим поросятам їсти, видавати коням обрік, пильнувати хати, порядку, латати стару одежу, та братовій приносити рано свіжу каву до ліжка? Ні, мамо, краще мені з моста та у воду. Ні, мамо, я мала би своє ремесло і не була ні від кого залежною, не була би посміховищем челяді. Я би заміж вже не вийшла, бо я лише раз полюбила і то одного Василя, але я би жила самостійно і незалежно...
— Пішла би ти в мої сліди і держала студентів на станції, то гіркий хліб...
— Про це я навіть не думала.
— Ну, що ж ти таке видумала, ти моя розумна голівко? В инших краях йдуть дівчата до урядів служити, у нас цього ще нема. Та й се дуже гіркий хліб, бо дівчина наражена на ріжні небезпеки... Лишається одна семінарія учительська, та тебе би давати ще до Львова до школи на чотири роки, а я не мала би на це спромоги.
15 800-3
417
— І це, мамо ні. От я зараз скажу мамі мій план. Та це властиве не план, бо я не знаючи про розмову мами з старим Пандяком не мала потреби таких планів складати. Я лише собі так не раз думала дивлячись на нещасну долю старих попівен, тих нещасливих тіток, Мінців, Кундзів, Сабців і т. д., що на старости літ роблять роботу, яку я вище змальовала та мусять відповідати своїм братанкам на такі питання: чому тета не має чоловіка? чому мамуньця вчера сказала, що тета дурна і т. д. Тоді прийшло мені на думку, що я зробила би так: я би поїхала до Львова на якийсь час, вступила би на науку крою і шиття до якої перворядної кравчині. До цього допомогли би мені мама і Сильвуньо, хочби навіть у формі позички. Я би цього ремесла гарно вивчилась, і приїхала знову сюди і тут заложила свою власну робітню, яку би я старалася вести солідно. І думаю, що при невсипучій пращ і ретельности, я не лише сама жила би достат-но і не залежно, але ще примістила би при собі не одну бідну посестру сироту, якій не хотілось би остати тепер Сабцею, чи якою другою. Цей домик ваш, дорога мамо, як раз надавався би на таку робітню, а поки не вивелися би пані, що люблять гарно вбіратися, я би з голоду не вмерла...
Пані Підліська слухала цих слів залюбки. Вона не могла з дива вийти над практичностю такого пляну.
— А ти мені Ганю, ніколи цього не говорила.
— Бо не було потреби. Все говорилося, що я виходжу заміж за Василя. Я вже казала, що цього плану я не складала для себе, але коли тепер мало-мало не порішилася моя доля инакше, що я мала остати старою панною, то такий план і мені міг станути в пригоді. Ваш домик мамо був би для мене опорою і з відсіля мене би ніхто не рушив. Правда, мамо, що не було чим так дуже турбуватися, що тут нагородив той пан Пандяк. Признаюся вам, мамо, що останнього разу, як він
тут був, він мені страшно не подобався. Приглядався мені так страшно, що я почула його колючий погляд на свойому тілі наче кропиву. Дививсь на мене наче б мене перший раз в життю бачив а дививсь так як на тварину, яку хочеся на ярмарку купити. Бідний Василь, що такого батька має... Але я за нього не віддаюсь лише за сина і мені байдуже, який він, і хто він.
— А все ж то Василя батько.
— Та що з того? Хай він буде добрий чоловік, то я признаю у ньому батька, хоч він мужик, хоч би і наймит. Але то богач скупендяга, зарозумілий на своє богацтво і кожного чоловіка цінить на гульдени... От бачите, що иншого Василева мати. Я її люблю. Людина проста, але щира, з отвертим серцем. Я певна цього, що її за мій посаг ані сниться. Побачите, мамо, що так, я це предчуваю.
— Доню моя, я тебе не пізнаю. Я тебе вважала за дитину, а ти цілком доспіла жінка. Звідкіля то все у тебе так перемінилося?
Ганя усміхнулася і стала до матери пеститись.
— Ніколи я з тобою про це не говорила, та я бачите, мамо, дещо прочитала потай вас, про завдання і права жінок. То було по німецьки, а мама тої мови не знають. Цю книжку дала мені моя товаришка ще зі школи, жидівка...
— Доньцю! Може там які безбожности, богохульства в цих книжках? — сказала пані Підліська дуже налякана.— Бійся Бога! В нашому роді все були люде релігійні...
— Успокійтесь мамо, там про релігію не було ні слова, а були такі богохульства, як це, що я перед хвилею говорила: Завдання і права жінки. Завдання, що жінка призначена на жінку і матір, але нам не вільно мужів ловити і першому ліпшому на шию вяза-тися. Значить, що богато дівчат цього завдання сповнити не може. І що ж їм лишається? Або остати старою
15"
419
панною, не потрібом на ласці родини погородженою і висміваною людиною, яка з часом стається справді смішною, або дбати самій про себе і зарабляти на себе честно. І ті бідні невибрані ніким з мущин повинні тим другим шляхом йти. Під впливом цих книжок я зложила той план і ніхто мені не може закинути, щоб ця книжка була гірша і для мене не відповідна. Правда мамо?