– Неллі! – кликнув Гаррі.
– Ні, – відповіла твердо дівчина, – я повинна пожертвувати собою. Є тільки один спосіб, щоби відвернути від вас нещастя – мені треба повернути до діда. Він грозить цілому Новому Аберфайлеви. Він не вміє прощати, і ніхто не знає, до чого може довести його жадоба помсти. Я знаю, що маю робити. Дякую вам і прощавайте! Ви дали пізнати мені щастя на землі! Щоб там і не лучилося, тямте, що моє серце остало на все біля вас...
Слухаючи отих слів, Симон, Меджі і Гаррі зірвалися, затривожені, на ноги.
– Як це, Неллі?! – закликали всі з розпукою. – Ти хочеш нас покинути?
Та тут піднявся Джемс Стар, підійшов до неї і, беручи її за обі руки, сказав:
– Так гарно, моя дитино, ти сказала, що було треба, а тепер ми відповімо тобі. Ми не пустимо тебе, а коли буде треба, то задержимо силою. Невже ти думаєш, що ми пустили б тебе? Погрози Сильфакса небезпечні, то правда, та в кожному разі він тільки чоловік, і ми потрафимо берегтися. Та чи не можеш ти в інтересі самого Сильфакса сказати нам: які його привички і де він скривається? Ми бажаємо тільки одно: перешкодити йому робити лихо і, може, повернути йому розум.
– Ви бажаєте неможливого, – відповіла Неллі. – Мій дід знаходиться всюди і ніде. Я ніколи не знала, де він скривається, і ніколи не бачила його сплячим. Він все лишав мене саму-одну і щезав. Вірте мені – є тільки один спосіб обезоружити мого діда, а саме – знайти його. Він невидимий, та сам все бачить. Подумайте собі, як міг би він проникнути всі ваші плани, коли б в нього не було способу все знати? Мій дід, навіть в своєму божевіллю, дуже розумна людина. Він навчив мене багато речей. Він навчив мене вірити в Бога; тільки в одному обманув мене, говорячи, що всі люди є лихі, і бажаючи впоїти в мене всю ненависть до людей. Коли Гаррі приніс мене сюди, ви думали, що я невіжа! Ні, я була ще тоді перелякана. Простість мені, та я кілька днів вважала себе в руках лихих людей і хотіла втікати. І доперва згодом, коли я приглянулась до вашого життя, приглянулась, як інші люди живуть в тому підземеллю, я пізнала, що дід обманув мене. Та тепер ви навчили мене багато, і я думаю, що він сам себе обманював! Тепер я піду шукати його по усіх пропастях, по яких з ним колись ходила. Він, певно, жде мене! Я покличу його... він почує, і хто знає, може, повернувши до нього – я поверну його на добрий шлях...
Всі мовчки слухали дівчину. Всі почували, що це, що вона перед хвилиною говорила, довго скривалося в її душі. Та коли вона замовкла знеможена, з очима, повними сліз, Гаррі звернувся до Меджі й сказав:
– Мамо, що подумали б ви про чоловіка, який кинув би цю чесну і добру дівчину?
– Я подумала би, що він негідник, а як щоб це був мій син – я виреклась би його.
– Неллі, ти чула, що сказала моя мати! Куди б ти не пішла, я піду за тобою. Якщо ти конечно хочеш йти – то я піду з тобою...
– Гаррі, Гаррі!.. – крикнула Неллі.
Зворушення було занадто сильне. Вона поблідла і покотилася, зімліла, на руки старої Меджі, яка попросила інженера, Симона і Гаррі, щоби її полишили саму-одну з нею.
XXI.
Весілля Неллі.
Погроза старого Сильфакса була доволі виразна, щоби не числитися з нею. Треба було припускати, що бувший "розкаяний грішник" є в силі знищити цілий Аберфайль. Всюди розставлено вартових, щоби днем і ніччю берегли виходів копальні. Кожного, хто не походив з вугляного міста, приводили до Джемса Стара для провірення його тотожности.
Протягом тижня перед весіллям Неллі й Гаррі не лучилося нічого незвичайного. А між тим Джемс Стар не покидав шукати Сильфакса. Мстивий старець заявив, що Неллі ніколи не вийде за Гаррі, й треба було думати, що він не спиниться перед нічим, щоби не допустити до того весілля. Найкраще було би спіймати його, щоби забезпечитись перед його погрозами. Знов почалися пильні розшуки підземелля. Оглянули всі галереї аж до горішніх поверхів, які стикалися з руїнами замку Дундональд в Урвіні. Догадувалися, що Сильфакс через старий замок дістався на поверхню землі, щоби придбати собі поживи. Що торкається "огненних жінок", то Джемс Стар думав, що Сильфакс міг запалити вугляний газ, який збирався у тій частині копальні, і в той спосіб викликував це дивне явище.
В отій нерівній боротьбі з невидимим противником Джемс Стар почував себе безсильним. Чим ближче надходив день весілля, тим більше зростала його тривога, і він уважав, що треба про це сказати Симонови Фордови, який рівно ж почав лякатися якогось нещастя.
Вкінци той день прийшов.
Сильфакс не давав знаку життя.
Вже зранку спинено роботи в Новім Аберфайлі. Управа копальні і гірняки хотіли висказати тим пошану старому наставникови і його синови. Це був тільки борг вдячности отим двом сміливим людям, які своєю витривалістю довели до поновного розцвіту шотландського підземелля.
Шлюб мав відбутися в одинадцятій годині в гірничій капличці над берегом озера Малкольм.
В означений час вийшли з домика Гаррі з матір’ю та Симон Форд з Неллі. За ними йшов інженер Джемс Стар, спокійний на виду та приготований на все, і Джек Ріян, пишно вбраний в одяг "piper"-а. Дальше йшли інші інженери копальні, мешканці вугляного міста, приятелі й товариші старого наставника – всі члени одної великої родини гірняків, що творили населення Нового Аберфайля.
Розуміється, всі були святочно одягнені. Одяг Меджі нагадував давні часи. В неї на голові був "tau", як то колись давно носили жінки, а на плечах щось в роді пелерини "rokelay", яку шотландки носять дуже граціозно.
Неллі обіцяла собі бути спокійною. Була одягнена простенько, але гарно. На Симоні Форді був одяг, якого не повстидався би був шановний суддя Вальтера Скотта – Ніколь Жарві. Всі поспішали до каплички, що була розкішно прибрана.
На небі вугляного міста сіяли електричні сонця, не гірші справжнього. Ціле море світла розлилося над Новим Аберфайлем. Капличка рівно ж була залита ясним світлом. Весільного обряду мав доконати отець Вільям Гобзон. Він дожидав молодих на порозі каплички. Коли всі підійшли до отворених дверей каплички, озвалися звуки органів, і молода пара, попереджувана отцем Гобзоном, пішла в напрямі вівтаря. Священик, тримаючи в руках требник, звернувся до молодої пари, коли та станула перед вівтарем.