Ввійдіть! Входять Сніжинка і Явсон.
С н і ж и н к а. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродій Янсон має До пані Рити одну справу. На одну хвилинку.
Р и т а (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Я н с о н (спокійно). Прошу мені вибачити, що вмішуюсь в ваші особисті справи. Річ в тому, що мені відомо, що вам треба виїхати через здоров'я дитини з Парижа. Цілком розуміючи вас і знаючи ваше скрутне становище, я насмілився запропонувати вам свою маленьку поміч. Я Можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тоді й повернете.
Р и т а (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
Я н с о н. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу гроші тільки вам із тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
Р и т а. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродію?
Я н с о н. Таку умову я ставлю.
Р и т а. Щоб муж мій тут зостався, а я їхала? Для чого? Навіщо вам?
Я н с о н. Така моя умова.
Р и т а (глянувши на Сніжинку). Ха-ха-ха! Я розумію. Дуже дякую, добродію, дуже дякую. Ви дуже добрі, а ще більш простодушні.
К о р н і й. Я не розумію цієї умови. І потім ми не можемо згодитись... Я мушу кінчати свою роботу. Що за... чудна умова?
Р и т а (до Янсона). Та ви розумієте, що ви пропонуєте, чи ні?
Я н с о н. Я, мадам, завжди даю собі відчит, що говорю і роблю.
Р и т а. Не думаю, що на цей раз ви вірний відчит собі дали! Ха-ха-ха! Розумієш, Корнію, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, і в тебе не буде вже жінки й сім'ї. Ти будеш "вільним", і дехто може зайняти моє місце. Ха-ха-ха! А добродій Янсон така добра людина, що згоджується помагати цьому.
Сніжинка весь час посміхається.
К о р н і й. Що за нісенітниця!.. А, маєш... Я не розумію, добродію, навіщо я вам тут? От єсть!
Я н с о н (з спокійною усмішкою). Така моя умова. Я ніяких пояснень не можу вам дати.
Р и т а. Ну, то за таку поміч я можу вам на двері показати, добродію!
Я н с о н. Як знаєте, воля ваша.
Р и т а. Ха-ха-ха! Та хіба я не знаю, чиї це умови? Це не ваші, а он чиї! (Показує на Сніжинку). Ні? Неправда?
Я н с о н. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.
Р и т а. Ну, розуміється. Як ви можете їх дати, коли вона звеліла вам не давати. Вона звелить вам стерегти двері, як вона спатиме з любовником, і ви стерегтимете!
Я н с о н (спокійно). Це моя справа, шановна добродійко. Ви приймаєте мої умови?
Р и т а (гнівно). Hi! Таку поміч я вважаю собі за образу! Розумієте? Забирайтесь геть!
Я н с о н (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення. (Повертається і йде).
С н і ж и н к а (з посмішкою, до Корнія). А правда, Янсон може розуміти красу?
Р и т а. Так само, як павіан! Або жалкий раб!
С н і ж и н к а (тихо). Дуже помиляєтесь. У всякому разі своє він любить так, що все дасть за нього. А ви своє так не любите. Ви жертвуєте сином для ревності. Не правда?
Р и т а. Як ви смієте так говорити зо мною?
С н і ж и н к а. Хіба не правда? Хто вам дорогше?
Р и т а. Про те я вам казати не буду, бо ви ні того, ні другого не розумієте. Вам бульварні чуття тільки зрозумілі. Прошу вийти з нашої хати.
С н і ж и н к а. Я на образи не хочу одповідати образами. А до того, що я розумію, ви ще не доросли. Прощайте, Білий Медведю! (Помалу виходить за Янсо-ном).
Р и т а. Ха-ха-ха... О, подумаєш! Не доросли... Але яке нахабство! Який цинізм! Така пропозиція. Це таке... одверте щось, нахабне, брудне. Фу, Господи! Та як вона сміє?!
К о р н і й (що весь час ходив по хаті). А, лиши... Ну, просто Сніжинка дурниці робить. А, що там... Я все одно не можу. От і вже. Не можу.
Р и т а. Ти завтра ж продаси полотно і визволиш мене од таких образ і пропозицій! Чуєш? І як ти міг слухати спокійно цю підлу пропозицію? Як ти міг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спеціально, щоб нас образити!
К о р н і й. А, Рито. Яка там образа.— Зовсім вона цього не думала. От собі думає, що сім'я не підходить артистові, й хоче нищити її. От і вже... І не в тому річ.
Р и т а. Ти, здається, цілком співчуваєш їй.
К о р н і й. Лиши, Рито... Не можу я співчувати тому, чого нема в мені.
Р и т а. Ні, ти співчуваєш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сім'ї те, що всякий мусить зробити.
К о р н і й (раптом роздратовано). А, для сім'ї, для сім'ї! Все для сім'ї! А чому сім'я для мене не робить? Такої сім’ї я не хочу! От єсть! Не хочу, та й уже. Я переріс таку сім'ю. Це минулося... Минулося. Все для сім’ї: і честь для сім'ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке? Хай сім'я служить уже чомусь більшому за неї! Годі.
Р и т а. Більшому?
К о р н і й. А щоб тв знала, що більшому. Творчості! Мистецтву, от чому. Na! Завели собі сім'ю, і все їй давай, — священна. Поцілував другу женщину, честь опозорив. Во сім' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловік виріс. Виріс, і вже. Годі. Сім'я мусить нову форму придбати. От. Годі од сім'ї до всього підходити... Так-так! Що це, справді, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хіба я якийсь крамар, що має лавку для сім'ї? Мавші Хіба я живу для того, щоб сім'ю содержувати? Сім'я мені головне? Та з якої речі? От єсть тобі! Це колись було. А тепер сім'я хай служить. От і вже. Я й досі нічого не можу зробити, нічого більшого не можу написати. Я все продаю, все спішу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну річ хотів зробити і от тобі — давай її сім'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсним товаришем, то мусиш все віддати для мистецтва. От і вже. Треба, нарешті, ясно це поставити, до якої це пори буде!
Р и т а. Що ж я тобі ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
К о р н і й. А, що! Чого ради я повинен для сім'ї давати своє... все найдорогше, чому сім'я мені не дасть свого найдорогшого... " святого "? А, маєш...
Р и т а. Говори ж, що? Говори, що сім'я тобі ще не дала, твоєму мистецтву, що?
К о р н і й. Нічого не дала, а ще взяла. Мені треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я візьму? Де? А, маєш... Де я можу зараз дістати, коли я скінчив роботу? Продать цю, а потім знов почати, не скінчить, продати і знов? І так все життя? Та що таке? За якої речі?