До нас увесь час приїздять зоологи, щоб постежити за диким табуном, і в нас тепер є з десяток спеціальних маршрутів у гори на п'ять спостережних пунктів, якими вчені можуть користуватися, не тривожачи табуна. Минулі канікули я допомагав нашому другові Гріту вибирати ці нові гірські маршрути. Ти пам'ятаєш Гріта? Він тепер став справжнім табунником.
Тим часом дикий табун спокійно живе собі в наших горах, не здогадуючись про те, який інтерес викликає. Зараз у ньому нараховується 26 голів, однак я гадаю, що десь є ще п'ятеро. Коли я вперше побачив табун, то нарахував у ньому 35 голів разом з тими чотирма, яких вивезли. Отже, повинно було лишитися 31, а не 26. Тому я розшукую п'ятьох коней, яких не вистачає, і певний, що знайду їх.
Тепер про Таха. Ми нетерпляче очікуємо звістки про те, що ви нарешті спіймали його. А що це за третій кінь? Тах, мабуть, думає, що він зможе зібрати свій власний табун навіть у Європі. Але Гріт каже, що це не так смішно, як здається, бо дикі коні протягом тисячоліть блукали по всій Європі, переходили з Європи в Азію, з Франції до Китаю, володіючи всією цією територією.
І все-таки нам не вистачає Таха в табуні. Їм усе ще бракує доброго провідника в горах і майбутнього жеребця-ватага, який був би розумним та рішучим. Деякі з молодих жеребців починають робити виклик старому ватажкові, але вони не такі кмітливі, розумні й сміливі, як Тах. Тому прошу тебе, не забудь написати відразу, як тільки ви його спіймаєте.
Твій друг Бар'ют.
Р. S. Тітонька Сероглі запевняє, що читання твоїх листів, а також переклад того, що прошу написати я, дуже; допомагають їй в англійській. "А чому ти сама не напишеш Кітті про це? — спитав я. — Чи не додаси кілька рядків від себе?" Проте тітонька Сероглі відповіла, що| якщо вона писатиме від себе, це зіпсує наші листи, і то-| му вона просить мене просто подякувати тобі за допомогу.
Б.
Дорогий Бар'юте!
У нашому листуванні знову була перерва, але зараз у мене все болить, бо я впала на схилі гори, де ми любили гуляти з Пташкою. Я замріялась, розшукуючи жайворонячі гнізда (звичайно, не для того, щоб руйнувати, а щоб просто подивитись), спіткнулася й покотилась униз по схилу і геть уся побилася. Думала, що вже кісточок не позбираю.
Але початок, як каже дідусь, повинен бути спочатку. Ти пригадуєш, дідусь поїхав до Франції, щоб обов'язково привезти назад Таха. Цілих два тижні він шукав слідів або знаку коней, однак тільки в останні два дні йому пощастило з'ясувати, в якому напрямку пішла наша трійця. Проте він так і не дізнався, куди вони запропали, і повернувся додому вкрай розчарований.
— Просто не віриться, — каже він, — щоб троє коней, причому один з них дикий, десь поділись у Франції. Я певен, що це Тахові витівки. Напевне, вони ховаються вдень, а йдуть уночі. Але я й досі не второпаю, як це в нього все виходить.
Дідусь походжає по кімнаті, голосно обурюється, клацає пальцями, куйовдить собі чуба, й сперечається сам із собою.
— Кінський детектив, ось хто нам конче потрібний, — заявив він учора.— Але тому, що найняти його нам не по кишені, доведеться покластися на здібності мосьє Фанона.
Дідусь розповідає, що мосьє Фанон скидається на маленького тер'єра: "На зріст він не вищий п'яти футів двох дюймів і такий жвавий та непосидючий, що я ледве встигав за ним. Коли він починає розпитувати людей, то можна подумати, що для всіх вирішується питання життя або смерті. Він не відступає навіть тоді, коли люди твердять, що їм нічого не відомо. Він струшує їхній мозок, наче тер'єр, який струшує пацюка, і домагається від них дечого. Звичайно, йому страшенно хочеться зловити Таха".
Отже, всім, що ми тепер знаємо, ми зобов'язані нашому новому другові мосьє Фанону, котрий вважає, що Тах поводиться так з певною метою. Не знаю, що він має на увазі. Можливо, ти, Бар'юте, розгадаєш його слова, коли прочитаєш повністю його листа. Ось він.
"Здається, ніби дикий кінь ходить не по прямій. Він іде зигзагами, наче вітрильник, який міняє галс, щоб потім вирівняти курс. Тах має свій напрямок; скажімо, я відкрив, що він увесь час простував на південний схід і добувся нарешті до Камарга. Камарг, як відомо, один з найбільших заповідників на півдні Франції, а також єдине місце в Європі, де гуляють попаски кінські табуни. Там же водяться і славетні камаргські поні. Здебільшого там сухі піски, місцями трапляються болота, проте чимало й солонцевих рівнин, що їх так полюбляють монгольські дикі коні.
Ось у самому серці Камарга син табунника й угледів трійцю коней. Якби він знав, що то були за коні, то давно б їх заарканив. Але здалеку вони так скидалися на ка-маргських поні, що він спершу не звернув на них ніякої уваги. Цей хлопець був одним з місцевих табунників, що об'їжджали віддалений куточок Камарга, там, де висохле болото живилося щедрими водами одного з ставків. Кілька тижнів, можливо, навіть місяць, він постійно бачив "химерних камаргських поні", які паслися з різними кіньми його власного табуна, Але табунникові не пощастило наблизитися або добре роздивитись і визначити, що це були за коні.
Та коли якось його попросили заарканити чотирьох стригунців і він рушив через болота, щоб підійти до табуна ззаду, то побачив незвичайну сутичку між "розлюченим маленьким поні, схожим на мавпу", і місцевим— жеребцем, що був куди більший за свого дрібного суперника. Інакше кажучи, Ваш дикий монгольський кінь бився з камаргеьким жеребцем.
Цей хлопець розповів мені, що зроду не бачив такої дивовижі. Камаргеькі коні відомі своїм лихим норовом. Але цей "мавпа-ноні" геть побив грізного камаргського огаря і навіть не дав йому втекти або припинити сутичку, як це роблять камаргєькі коні, коли ясно, хто буде переможцем. Очевидно, дикий монгол бився, захищаючи свій маленький гарем (Пташку й гніду), але змагався на смерть, і скоро камаргцеві стало непереливки. Монгол збив його з ніг і вже лагодився добити копитами, коли над'їхав хлопець.
Тоді дикий кінь напав на табунника та його коня, вкусив коня і не відстав би, якби табунник не схопився за батога, що, мабуть, вразило монгола, і він лише тоді побіг геть. Більше хлопець його не бачив.