Наталка стоїть якийсь час з потупленою головою, потім раптом гірко плаче,
закривається руками й хутко виходить. Корольчук здивовано і хмуро дивиться їм услід. Потім підходить до Олі й тоскно приглядається. Далі згадує щось, підходить до дверей другої хати
і стукає. Виходить Качуренко.
Корольчук. Ну, як пакети? Є?
Качуренко. Зараз, зараз... Ось допишу одно слово. А що, вже поговорили?
Корольчук. Поговорили.
Качуренко. Ну, як? Згоджуються?
Корольчук. Згоджуються. Тільки... (Мнеться). Тільки бояться, що з губерні пришлють сюди кого-небудь. Щоб ніхто, крім мене, не їхав. А на пакет мусять подивитись представники од робітників.
Качуренко. Та добре, добре... Поїдете самі. А пакет я зараз. Дописати одно слово...
Корольчук. То пишіть швидше.
Качуренко. Одна минута... (Зникає).
Входять Гнат і Кузьма Гнат. Ну, що?
Корольчук (тихо). Зараз пакети дасть. Кузьма (заклопотано). А... той, а вони ж по формі будуть?
Гнат. Ну, розуміється. Що ж ти думаєш, він не знає форми? Слава богу, посивів на цьому... (Підходить до Олі) Ех!.. Н-ну, старий катюго! (Грозиться кулаком до дверей) Твоє щастя, що ми безсильні... Я б тобі показав
Корольчук. Він і так покараний... Дивитись на нього жалко...
Гнат. Жалко... Стерво старе.. Корольчук Тш!
Виходить Качуренкоз паперами в руках Хитає головою Кузьмі й Гна тові, подає папери Корольчукові, боязко озираючись, говорить до Гната й
Кузьми
Качуренко. Заступіть, щоб ніхто не побачив.. Ось це один. о... бачите... підпис? Тут ось написано. О ну, це формальність, а ось тут... "прошу прислати військової допомоги... Станція в руках революціонерів"... ну, і так далі... Це один... А ось другий... Підпис той самий... Бачите? Цілком той самий...
Кузьма. Чекайте. Ану, дайте я подивлюсь.
Гнат. Та ну, що там дивитись, той самий...
Кузьма. Та треба ж... Не можна так...
Качуренко. Прошу, прошу... Ось, звіряйте. Ну?
Кузьма (пильно роздивляється). Так... Той самий... А що написано в цьому?
Качуренко. Читайте... "Станція в наших руках... Трапився випадок... Прошу прислати досвідченого хірурга". Читайте самі. Нічого нема. Будьте спокійні...
Гнат. Все добре!.. Ну, чудесно. Можна їхати.
Кузьма. Ану, дайте мені ще.
Корольчук. Ах, товаришу, нема часу!..
Гнат. Кузьмо, ну тебе к чорту! Ти тільки час однімаєш... Чого тобі ще треба?
Кузьма. Та я хочу подивитись ще... Не можна ж так... Треба, щоб усе було як той... як слід. Печаті, наприклад... Як нема печаті, то й не годиться.
Качуренко (з слабою посмішкою). Це — не прокламація... Нате, дивіться... (Подає).
Кузьма. Я знаю, що не прокламація, а все ж таки... (Розглядає, придивляється).
Гнат (нетерпляче). Ну, годі... Мороку взяв з собою... Буде, кажу, часу нема... Чуєш, Кузьмо, давай, треба запечатувати.
Кузьма помалу вертає, мовчить.
Качуренко. Ну, так я цей рву. (Рве перший). А цей... ось... (показує) даю вам... Ось в конверт... (Запечатує). І от... Можна їхати... (Дає Корольчукові).
Корольчук (хова в кишеню пакет). Так... Що ж це лікаря немає?
Качуренко (тривожно). А нащо лікар? Може, що з Олею?
Всі дивляться на Олю
Корольчук. Ні, нічого.. А треба б... Я хочу поговорити з Олею...
Качуренко. Та навіщо вам? їдьте швидше.
Корольчук. Ні, не можу. Я мушу з нею поговорити. Це недовго... Зараз прийде лікар, він її приведе до пам'яті. Це п'ять-десять хвилин...
Кузьма (хмуро до Корольчука). Нам треба б ще поговорити.
Корольчук. Про віщо ще? Кузьма. Так... Про деякі справи... Гнат. А, покинь, Кузьмо, надокучив ти з своїми балачками.
Кузьма. А ти мовчи... Я маю справу, от і все... Не можна так...
Качуренко. Ну, говоріть, я вийду... Кузьма. Ми вас тоді покличемо, як можна буде. Качуренко. Добре, добре. (Виходить).
Гнат стискає плечима.
Кузьма (шепотом до Корольчука). Ану, дай сюди пакет.
Гнат (обурено). Кузьма! Ну, що це за нещастя, справді! Корольчук. Навіщо?
Ку.зьм а. Дай, я ще подивлюсь... Там щось таке... Щось не той. Дай.
Гнат. Ну, що ти будеш з ним робить?!
Корольчук. Та він уже запечатаний, не можна розпечатувати.
Кузьма. Нічого... Дай... Я там щось бачив... Щось не те... Не можна ж так... А як вони щось написали шифром?.. Як можна так?..
Корольчук (виймає пакет). Ну, я не знаю.
Гнат. Та що ти там бачив?
Кузьма. Там якась така закарлючка єсть... Дай сюди... (Бере пакет, озирається на двері Ц розриває. Розгортає і показує). О... бачите? Що воно таке? Для чого?
Всі розглядають.
Гнат. Так собі... Просто карлючка, та й годі...
Кузьма. Е, карлючка. А ти знаєш, що вона значить? Жандарми, з ними треба той... Ану, якби пригріти на вогні... Може, вони тут хімічно написали? Га?
Корольчук. Ну що ти, як же гріть,— попсується!..
Гнат. Хм!.. А може, справді, чорт їх знає... Давай лампу. Неси сюди... (Біжить до столу, світить лампу).
Всі озираються на двері. Заступають собою лампу, Кузьма гріє папір. Всі напружено вдивляються.
Кузьма. Єсть! О!
Гнат. Тш! Тихо. Справді... О, падлюки! Грій, грій...
Сюди... Читай... "Мушу посилати"... Грій тут. Пересунь. Грій більше... Тепер уже нема чого... Ах, падлюки!! "Салдатів... мушу по... посилати... бунтовщики"...
Кузьма (читає): "Роту салдатів, машиніста держати під доглядом, але не показувати йому того". Ну?..
Корольчук (читає, потім вириває папір, мне його й засуває в кишеню. Рішуче, люто). Ну, коли ви так! Добре... Я вам покажу! Я вам покажу!..
Гнат. А старий?! А старий?!
Корольчук. Тихо. Не треба показувати. Чекайте Як же тепер? Давайте якось обсудимо... (Забуває свої слова й прудко ходить по хаті). Ах ви ж, падлюки! Ах ви ж, падлюки... Ну-ну! (Зупиняється). Що ж робити?!
Кузьма. От вам! Я дивлюсь, що там якась закарлючка...
Гнат. Та годі, Кузьмо, ну, добре, знаємо... Що робити тепер? їхати не можна. Що ж — привезти їм салдатів?
Корольчук. О, чорта з два! О, цього вони не діждуться, я йому, старому душогубові, покажу салдатів, я йому покажу, я його на вогні по шматочку буду пекти... Бережись ти, кате! (Грозить кулаком).
Гнат. Але як же бути? Як з Олею? Га?..
Корольчук (осідає). Не знаю.
Гнат. Невже цей лікар не може... нічого помогти?
Корольчук. Не може, проклятий! Не може... Що ж робить? Вона ж помре! Помре, Гнате.
Г н а т. Ах ви ж, с-сукини с-сини! —