Що сталося з Санчом Пансою, як він свій острів обходив
Ми полишили були великого губернатора гнівним та сердитим на того чмутовитого селянина-маляра, який, підучений дворецьким (з ду-кової, звісно, направи), строїв ото над Санчом смішки; та Санчо, хоть був собі неотесаний та неокресаний, на глум таки не давався і сказав присутнім, до яких після обговорення секретного листа приєднався і доктор Педро Суворіо:
— Оттепер я направду зрозумів, що судді й губернатори мають чи мусять бути з бронзи, щоб не перейматись клопотами надокучливих прохачів, що то кожного часу й кожної години пруться зі своїми справами, а ти їм роби суд і право, хоч би там що; але ж бідолашний суддя не вислухає їх і не розсудить — або несила його, або не та пора, щоб їх приймати, то вже зразу клянуть його і ремствують, перемивають йому кісточки, та й увесь рід його костять останніми словами. Та не поспішай же ти, дурний чи божевільний, жди слушної пори і часу до твоєї просьби [557] , не приходь в обід чи годину спочинку: адже судді то живі люди і мають оддавати природі те, що їй природно належиться: то я тільки сьому тілові не даю поживи, дякуючи панові дохтурові Педру Суворію із Гетьків, що стоїть ось тутечки і хоче заморити мене голодом, ще й називає таку смерть життям,— дав би Бог такого життя йому самому і всьому його кодлу, тобто лихим лікарям, бо добрі заслуговують на пальми та на лаври.
Усі, що знали Санча Пансу, дивувались, чуючи од нього таку витворну мову і не знаючи, чим те можна з'ясувати — тим хіба, що високі посади та уряди розум людський як не притуплюють, то вигострюють. Зрештою доктор Педро Суворіо з Гетьків пообіцяв, що ввечері дозволить йому таки повечеряти, всупереч усім приписам Гіппократа. Губернатор ізрадів і так уже дожидав тої вечірньої години, тої жаданої вечері: йому все здавалось, що час стоїть і топчеться на місці... Нарешті довгождана хвиля прийшла: подано йому січеної яловичини до цибулі та ніжки телячі — з доброї вже, здавалось, телиці. З такою охотою накинувся на те їство Санчо, ніби то були міланські рябчики, римські фазани, соррентські флячки, моронські перепілки чи лавахоські гуси; споживаючи те добро, звернувся до лікаря з такими словами:
— Оттак, пане медику, щоб і далі не старались для мене за всякі там лигоминки та пундики та всякі витребеньки, щоб шлунок мій із плигу, бува, не збився: він у мене навик до козини, воловини, солонини, вудже-нини, ріпи та цибулі, а як дать йому чого дуже великопанського, то ще може скривиться або часом і збуриться. Найкраще було б, якби стольник подавав мені тієї перемлійки різном'ясої, там що більше перепріє та перемліє, то ліпше пахне: кидай туди і пхай що хочеш, аби їдбме було; за се я щиро подякую і колись одплачу. А хто з мене буде сміятись, то бережись: попав між пироги, то вже пирожись; живімо собі й живімось чесною компанією, бо як Бог освіне, то нікого не мине. А островом цим правитиму по щирості: не ламай закону, бо не подарую нікому, і ніяких куку в руку, отож кожен роззуй очі і майся на бачності, бо тут мені сам чорт не брат; спробуй тільки хто, я йому покажу... Не чинись, кажуть, медом, бо мухи з'їдять.
— Та звісно, пане губернаторе,— озвався стольник,— що ваша ми-лость казала, то все правда; від імені всіх острів'ян ознаймую, що служитимем вашій милості ретельно, добромисно і щиросердо, бо ви взялись до управління від самого початку з такою лагодою, що нікому й на думку не спаде словом чи ділом неславу вашій милості учинити.
— Та вже ж не як,— погодився Санчо,— дурні були б, якби інакше чинили чи думали. Отож іще раз кажу, добре дбайте про мене та про Сивого мого, бо то річ найстарша і найважніша; от-от стане невидно — і в обхід нічний рушимо: маю намір очистити сей острів од усякої нечисті, ледарі та іншої наволочі; щоб ви, друзі мої, знали, оті гультяї та нероби в державі —^ все одно що трутні у вулику, той мед поїдають, що робучі пчілки надбали. А ще гадаю ратаям підпомогу давати, шляхті всі привілеї зберігати, честивих нагороджати, а понад усе віру святу і гідність отців духовних шанувати... Як воно вам, друзі, здається — до діла я кажу, чи так, аби-то?
— Таке ви, пане губернаторе, кажете,— мовив дворецький,— що я [558] дивуюся: як то чоловік без освіти (ваша милость, здається мені, зовсім-таки не одукована) висловлює такі мудрі речі, такі глибокі думки, що їх ніколи не могли сподіватись од вашого розуму ті, що нас сюди прислали, і ми самі, що сюди прибули. Трапляються-таки чудеса на світі: з посміху люди бувають, а хто сміється, той інколи в дурнях зостається. Отож по вечері, що її губернатор спожив з дозволу доктора Суворія, спорядилися до нічного обходу. Разом із Санчом вийшли також дворецький, секретар та стольник, хроніста, що мав Санчові діяння на незабудь потомним списувати, стражники й писарчуки судові — словом, чималенький загін набрався; посередині виступав сам губернатор з жезлом у руці — то треба було бачити! Пройшли одну вулицю, другу, аж чують — шпаги дзенькають; підбігли, дивляться — двоє чоловіків якихось б'ються, фехтуючи. Як побачили, що правосуддя надходить, розчепились; один із них гукнув:
— Пробі! Рятуйте! Чи видана то річ — на чоловіка серед вулиці отак-о нападати, привселюдно в городі грабувати?
— Угамуйтеся, чоловіче добрий,— сказав Санчо,— та розкажіть мені, чого ви завелися: я тут губернатор.
Обізветься тоді другий заводій:
— Пане губернаторе, скажу коротенько я. Хай вашій милості буде відомо, що сей молодець виграв оце допіру в гральні, що он навпроти, тисячу з гаком реалів, Бог його знає яким уже там робом. Я при тій грі був, і як до сперечки доходило, підсуджував йому, душею часом кривлячи; коли вже він зіскочив, я сподівався, що й мені з тої вигри який таляр капне, як між благородними людьми ведеться: не дарма ж нам там стояти, коли треба, підтакувати, до сварки та бійки не допускати; а він гроші в кишеню, та й хода. Я з горя за ним, прошу його так чемненько та лагідненько, аби дав мені бодай вісім реалів. Знає ж бо, пройдисвіт, що чоловік я чесний; та нема в мене осади ні посади: тієї батьки не лишили, а сієї сам не добув. А сей із шахраїв шахрай, із махлярів махляр дає всього чотири; отакий він, пане губернаторе, безстидний та безсовісний! їй же Богу, якби ваша милость була не нагодилась, він би мені тую вигру з горла виригнув, я б йому показав, що по чому!