Отже, ми й кажемо: треба покінчити з напівмертвою гуртовщиною, як з антигромадським явищем.
Що ж до "місцевого чи то всеукраїнського масштабу", то ми на це дивимось простіш:
— Буде вже наслідувати "папі". Всі ці літературні всеукраїнські ЦК зовсім не потрібні для письменника. Справа не в літературному ЦК, а в літературі.
Отже, "це об’єднання" й "місцевого значення", і "всеукраїнського масштабу". Це цілком залежить од того, як "це об’єднання" буде впливати на суспільство і які твори буде давати: коли його продукцію буде читати все населення України, то, значить, "це об’єднання "всеукраїнського масштабу", коли його творами буде втішатись, припустім, один Харків, то, значить, воно "місцевого значення".
Як бачите, справа з "симпатиками" стоїть простіш.
І ще ми доводимо до відома тов. Щупака: в нашому "клубі" об’єднуються за принципом ідеологічним, і хай він не вірить, "даме, приятной во всех отношениях".
А втім, дозвольте точніш поінформувати про новий організаційний шлях.
Тут ми, власне, думаємо використати ті тези, які пророблено і внесено було від групи гартованців на одно із засідань ЦБ "Гарту" і які на цьому ж засіданні і цей же ЦБ був ухвалив.
Отже, ще раз до абетки комунізму: "діалектика є революційний нерв марксизму". Таким чином, ми, щоб не бути "червоними" реакціонерами, мусимо подивитись на всі явища життя крізь призму діалектичного мислення. Коли ми "б’ємося" не за "Гарт" та за "Плуг", а за робітничо-селянське мистецтво, за мистецтво (зосібна й літературу) переходової доби, то давайте подивимось, чи не пережило це мистецтво й ця література тих організаційних форм, в яких вона існувала й існує до цього часу.
Велика соціальна революція висунула актуальну справу організації таких літугруповань, як "Гарт" і "Плуг". Вони мусили відіграти роль не стільки літературного, як революційного чинника: треба було протиставили щось старому, цільному, буржуазному мистецтву. Отже, оскільки утворення цих угруповань виникло за, так би мовити, "негайним замовленням" молодого класу, який не мав ще своїх художників, як і культурних традицій, остільки всіх гарто-плужанських письменників можна було вважати письменниками тільки умовно. Саме цим "умовно" й пояснюється той великий наплив у ці організації, який ми спостерігаємо й до цього часу. "Гарт" і "Плуг" брали на себе роль не стільки конструктивного фактору, скільки деструктивного. На їхню долю випала така історична роль: вони мусили не стільки утворювати мистецтво молодого класу, скільки деморалізувати табір буржуазних митців, витягуючи таким чином маси з-під впливу ідеології старого мистецтва. Словом, ці наші робітничо-селянські угруповання відіграли ту ж саму роль, що її брали на себе подібні організації за часів як Великої Французької революції, так і в часи Паризької комуни.
Аналізуючи роботу "Гарту" і "Плугу", після років їхнього існування, треба сказати, що в основному вони цю роботу виконали. Мало того, вони прискорили диференціацію серед так званих попутників. Нарешті, треба підкреслити останнє і найголовніше на сьогоднішній момент:
— В колах цих організацій асимілювався і почасти виробився (винні в цьому не "Гарт" і "Плуг", а закони життя) певний кадр уже не умовних, а таки справжніх, хоч і маленьких, будемо казати, письменників.
Але перший етап пройдено. Революція ввійшла в полосу мирного будівництва, в полосу "непу". Боротьба не втихає, вона тільки прибрала інших схованих форм. Боротьба на ідеологічному фронті проходить із великою завзятістю. Очевидно, і в художній літературі, як ідеологічній надбудові, не мусить бути спокою та ладу.
Але хто ж цю боротьбу буде провадити в цій тонкій ідеологічній надбудові, яка зветься мистецтвом? Очевидно, митці й ті, що мають чималий мистецький багаж.
Буржуазна література через своїх свідомих чи позасвідомих агентів подасть для цієї боротьби найкращі свої сили. Робітничо-селянське мистецтво мусить те ж саме зробити.
Тут ми і стикаємось із тим кадром не "умовних" письменників, яких ми маємо в "Гарті" і "Плузі".
Але чи здібні вони протиставити себе в мистецтві навалі тієї старої і консервативної ідеології, яку сповідує сьогодні непмано-куркуль?
Безперечно, здібні. Але за тієї умови, коли вони будуть до певної міри чітким і викристалізованим ядром.
Виходячи з цілевої установки масового охоплення, "Гарт" і "Плуг" втягли до себе широкий загал, який, виправдавши свого часу свою масовість, поступово, вбираючи нові неоформлені сили, створив затичку до оформлення мистецьких ідеологічно чітких одиниць. Таким чином, в наші дні ці організації не тільки поволі перетворилися в культурницькі, але й загрожують зробити зі свого письменницького ядра ідеологічно-мистецький кисіль, невиразну, аморфну "масу". Саме виходячи з марксистської формули: "буттям визначається свідомість".
Навіть один цей факт уже ясно говорить за те, що робітничо-селянська література мусить шукати нового організаційного шляху.
Але візьмімо далі:
— "Гарт" і "Плуг", захопившись внутрішньою організаційною боротьбою, інакше кажучи — ідеологічною, бо організаційна боротьба виникає тоді, коли є якась ідеологічна нев’язка, — весь час гальмували нормальний розвиток творчості своїх письменників і "саме тому, що була страшенна неясність: чому "Плуг", який, не будучи есерівською організацією, "використовуючи тільки селянські образи", мусить вести організаційну, цебто ідеологічну боротьбу з "Гартом".
Як бачите, друга наша теза являється, по суті, висновком із першої. Дальші тези теж виходять із неї, бо стержнем питання все-таки залишається масовість, чи то масовізм. Треба мати багато волі, щоб опорожнити той горщик, в якому розташувалась гарто-плужанська каша понепівської виробки. Ми не беремо на себе сміливості виконати всю роботу, але частину тез ще подамо:
— Установка на так звану "комсомольську", "жіночу", "дитячу" та іншу літературу, що її практикували ці організації, ще раз підкреслює, що ми маємо справу з культурно-освітніми організаціями, бо з мистецького погляду, з погляду тих завдань, які стоять перед нами, це абсолютно не витримує критики. Робітничо-селянська література єдина і для робітників, і для селян без розподілу на партійність та пол. "Гарт" і "Плуг", наче "тощі фараонові корови", втягли до себе й письменників, і художників, і композиторів (утворюючи відповідні сектори та секції, словом, нова головполітосвіта). Але дали вони їм що-небудь? Ні! Одержали від них що-небудь? Теж ні, бо… каша, бо композитор, припустім, не маючи потрібного йому оточення, губив свою кваліфікацію і, головне, думав не про свої композиції, а про те, що йому сказати на бухгалтерському засіданні.