Недовго і втішався старший брат одібраним ланом: набігла хмарка, — як учистить град з курине яйце, всю пшеницю до стебла вибив. Розсердився старший брат. "Се", каже, "ти мені таке нещастя приніс: зроду сього зо мною не було; не хочу твого лану,— я свій назад беру!" Знов заплакав менший брат і знов янгол полетів до Господа за порадою; а Бог і каже: "Нехай не журиться! я зроблю його лан таким, як і був".
Послав Господь хмарку на витолочений лан, вона його і теплими дощами скропляє, і вкрива по холодним зорям, і вітерцем продува, стереже його й пестує як рідна мати свою дитину. У Бога, кажуть, усе за дверима: відкиля що й взялось! І пшениця розрослась і заколосилась навдивовижу. Аж ось іде Петро з старцем понад тим ланом, а старець і каже: "Подивись лишень, святий Петре, яку Бог пшеницю вродив: зроду такої не бачив!" — А Петро й пита: "А знаєш, чия се пшениця?" — "Не знаю", одказує старець. — "Се того чоловіка", каже Петро, "що цькував тебе собаками". — "Глянь", подумав старець: "не багацько ж буде йому користі з сієї пшениці: я так зроблю, що скільки б він кіп не навантажив на віз, то більш з нього не вимолотить, як один тільки мішечок". Зрозумів сю його думку святий Петро, та як вернувся до себе, зараз і попросив Бога послать до меншого брата янгола. "Скажи", звелів йому Бог, "щоб він, як буде перевозить пшеницю, не більш клав на віз, як по одному снопочку".
Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено. Став молотить: що вдарить ціпом, так йому мішок пшениці і висиплеться. Позасипав повнісінькі закроми[9] іще й здоровенні ворохи[10] стоять на току, — нікуди вже й ховать. Знов іде Петро з старцем побіля току меншого брата, а старець і каже: "Дивись лишень, святий Петре, скільки Бог дав сьому чоловікові пшениці; та яка-ж гарна та чиста, нема в неї ні зани[11] ні кукілю". — "А знаєш, чия се пшениця?" пита святий Петро. — "Не знаю", одказав старець. — "Се того чоловіка", каже Петро, "що цькував тебе собаками". — "А щоб він не діждав з сієї пшениці хліб божий їсти!" скрикнув старець, аж почервонів з досади: "щоб той", каже, "подавився першим шматком, хто його й їстиме!" Знов попрохав Бога святий Петро, знов послав Бог янгола до меншого брата: "Скажи", каже, "йому, щоб він напік з пшениці буханців, і крий Боже, щоб не їв і не куштував, які вони, а нехай несе їх у церкву божу і роздасть старцям". Напік менший брат буханців повнісіньку торбу та й поніс до церкви. Як скінчилась служба, от він і вийшов на цвинтар, а той старець сидить собі з краю, протягує руку і голосить: "Христа ради!" От, менший брат і дав йому першому буханець; а старець трошки проголодавсь, хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть, та й подавив ся. Тут інші старці почали його в спину штовхать, — хто кулаком стусоне межи плечі, хто костилєм[12] ткне під ребро, хто затопить по потилиці,— насилу вибили йому з глотки той шматок.
Стрівся старець з Петром, та й каже: "Яка сьогодні зо мною кумедна притча трапилась: трохи був на смерть не подавився!" А Петро йому й каже: "Се тобі, старче, так Бог зробив за те, щоб другому не бажав давитись. Розсердився єси на дурне хлопятко, що цькувало тебе собаками, та й став вадить чоловікові, которий на свойому віку доволі приняв того лиха, а не зробився ж ледащом. Та ще хотів, щоб він подавився першим шматком хліба, добутого сльозою та трудовим потом!" — "Господи!" сказав тоді старець: "Ти один і милосердний і справедливий! помилуй мене грішного; ніколи вже не буду вадить тому чоловікові, котрого ти милуєш!"
З тої пори перевернулося щастя братів. Менший став багатіть, а старший все стратив і прийшов до меншого голодний і холодний, за шматком хліба. Менший приняв його як брата рідного, бо скоштував на свойому віку гіркої, так знав, що таке лихо; — наділив його землею, скотиною, построїв йому будинок, а сам ще багатший та щасливіший став.
[1] Оврах — суслик (гризун польовий, завбільшки як щур, зносить зерно до своєї нори
[2] Караван — гуральня.
[3] Слобода — свобідне від панщини і всяких дачок село.
[4] Гуртами, отарами, табунами — стадами волів, овець, коней.
[5] Постоли — ходаки з лика, личаки.
[6] Рундук — ґанок.
[7] Скирта — стирта.
[8] Причта — притичина, пригода, приключка.
[9] Закроми (рос.) — засіки.
[10] Ворох — купа (збіжжя, полови).
[11] Зана — таке зілля, що як доспіє, то неначе сажа з квітки сиплеться і темнить пшеницю.
[12] Костиль (рос.) — костур.