Олімпіада гордо випросталась і сказала голосом, у якому задзвенів метал:
— Я не збираюся втікати серед ночі, як злодійка. Я не відчуваю за собою вини. Іди і передай своєму панові: я буду захищати свою справу в присутності всіх македонців. Я вимагаю справжнього суду і розгляду моєї справи на основі законів!
Суд над Олімпіадою — та ще в присутності всіх македонців — не входив у плани. Не вдалося царицю спровокувати на втечу, не вдасться і її задумка — ніякого суду не буде. Бо невідомо ще, чим той суд може закінчитися. Ні, Кассандр тому й вигравав завжди, що ніколи не ризикував безрозсудно. Ризик — благородне діло, але точний розрахунок — основа перемоги.
І Кассандр вирішив не ризикувати.
Олімпіаду розбудили на зорі — ще схід сонця тільки-но зарожевів. їй снилося, що вона молодим, юним дівчам вперше їде з Епіру у Македонію. Була схвильована, щаслива, ось-ось на кордоні Македонії її зустріне суджений і коханий — молодий македонський цар Філіпп... І скаже вона з радістю і любов'ю:
— "Калос..." Прекрасний!.. І відповість він їй з радістю і любов'ю: "Кале..." Прекрасна!... І будуть вони щасливі до скону літ своїх і як найбільшу коштовність берегтимуть одне одному вірність...
— Кале!..
— Калос!..
І коли її розбудили, вона схопилася із щасливою посмішкою на лиці, що наче аж помолоділо, бо на якусь ско-роминувшу мить їй і справді здалося, що вона молода і їде до молодого Філіппа...
— За тобою прийшли,— сказали їй, і вона все зрозуміла.
І веліла слугам зодягти її у все царське...
Тї убили за старим грецьким звичаєм...
Біля палацу зібралося кількасот чоловік — все родичі тих, кого винищила Олімпіада. Вони стояли на невеликій відстані одне від одного півколом — кількасот чоловік з одного боку, стільки ж — з другого. Ще здалеку Олімпіада побачила їх, але не зупинилася, все так же гордо й велично йшла назустріч своїй загибелі. Тільки мозок свердлила одна й та ж думка: що вони для неї придумали? Яку смерть їй приготували?.. Смертний вирок виконують у затвердженій державою формі. Якщо по-грецькому — закидають камінням, якщо по-македонському — утоплять... І того й того їй би не хотілося — ні по-грецькому, ні по-македонському. То що вони вчинять, що для неї вибрали? Поб'ють на смерть камінням чи втоплять, сунувши голову у воду?.. Чи раптом обезголовлять, як у Мессалії? Чи скинуть у каменоломню, як у Сіракузах? Чи задушать петлею,, як у Спарті? Чи примусять випити чашку з трутизною, як позбуваються політичних противників в Афінах, із Сократом так, здається, впоралися... Чи розіпнуть?.. А втім, розпинати вони її не посміють, розпинають тільки невільних громадян. А вона — вільна. Цариця...
Йшла і здавалась спокійно-безпечною. А мозок свердлила одна і та ж думка: що вони для неї приготували? Заб'ють камінням чи втоплять?.. По-грецькому, чи по-македонському?..
І побачила, що біля кожного, хто її чекав, лежить купка каміння... Таки каміння, таки по-грецькому... Що ж, за каміння спасибі. Страта достойна її царського звання, рабів чи підневільних камінням не вбивають...
— Ведуть... Ведуть... Ведуть...
Хто там говорить і кого ведуть? А-а... її ведуть. Палац був оточений воїнами ще затемна, щоб ніхто не міг ні в палац проникнути, ні звідти вийти.
— Ведуть... Ведуть... Ведуть...
Кого ведуть?.. Вели її. Під руки. Дві старі жінки, і беззвучно плакали. Цариця була в пурпуровому вбранні, в царській діадемі на сивій голові — худюща, висока, рівна, сувора і безжалісна. Йшла рівно і спокійно, та, загле-дівши людей, і особливо воїнів, на якусь мить завагалася, а тоді, певно, переборовши себе, знову рушила вперед. І невідомо було, чому її ведуть під руки дві старі жінки, коли вона йде сама... Ось вона, не повертаючи голови, щось різко сказала жінкам, і ті лишилися на місці, а Олімпіада сама рушила навстріч своїм убивцям. І тоді в тиші, що запанувала біля палацу, раптом хтось крикнув — розгублено і ніби злякано водночас:
— Та це ж... мати Александра.
На її голові царська.діадема спалахнула сонячним зайчиком...
— Та це ж...
Воїни завагалися. І Кассандр відчув, що на них покластися не можна — надто добре вони пам'ятають покійного імператора. Треба було спішно щось робити, доки воїни не заступилися за епірську відьму. А Олімпіада йшла все так же гордо і велично, наче коронуватися.
"Мужня",— подумав Кассандр і повернувся до людей з камінням.
— Ось іде та, котра безжалісно і підло винищила ваших близьких і рідних. Винищила, хоч вони і були безневинними.
І цих слів було досить, щоб спалахнула ненависть до цариці.
Олімпіада не здригнулась під градом каміння, що полетіло на неї з усіх боків. Вона ще встигла подумати про себе: "Мене побили за старим грецьким звичаєм — камінням..." і більше не думала. Не відступила, навіть гордо піднятої голови не схилила — мужність в останню мить її не зрадила, Навпаки, цариця випросталась і підставила під град каміння і груди свої, і голову. Так і стояла спокійно, велично, і вітер куйовдив сиве волосся. Очі горіли вогнем ненависті, губи ворушилися...
— Відьма!—лунали злякані крики.— Бийте, бийте відьму, доки вона нас не погубила!...
Град каміння став густішим і прицільнішим.
Каміння влучало у неї з глухими ударами: бах, бах, бах...
Все частіше й частіше чулося чавкання і плюхкання — то бризкала кров. Від великого каміння — чи сильного удару — її заносило, гнуло вперед чи назад або й зовсім кидало на землю. Але вона — закривавлена, страшна, з лицем, що вже поступово, але невблаганно почало перетворюватися на криваву маску,— з останніх сил зводилась і знову ставала рівно під новий град каміння, що валив її з ніг.
Зрештою, відчуваючи швидкий кінець, Олімпіада з останніх сил загорнулася у свій пурпуровий плащ, що вже був мокрий від крові, захиталася, зробила крок вперед і впала, щоб уже більше не встати. А каміння летіло й летіло і люто чавкало, наче пожирало із жадібністю людське тіло...
Кассандр стає царем
По смерті Олімпіади полководець Кассандр, син намісника Антіпатра, став на деякий час володарем і правителем Македонії. Але цього Кассандру замало — він прагнув, аби македонці самі проголосили його своїм царем. А щоб мати законні підстави на македонський трон, Кассандр одружився на зведеній сестрі Александра Фессало-ніці і завдяки цьому шлюбові отримав право на царський титул і престол. Та все ж почував себе на троні непевно — ще залишалася Роксана, законна дружина Александра і спадкоємиця престолу з сином Александром IV . І він теж мав усі права на трон батька. Роксана за походженням була азіаткою і ніколи не користувалася підтримкою в Македонії, але син... Хоч він теж був наполовину азіатом (по матері) та все ж це був син Александра Македонського і, вирісши, він міг заявити про свої права на батьків трон. А це було небезпечно і для Кассандра, і для інших полководців.