"Чоловік все життя воював і нині воює, ось уже діждалася, що й син у похід вирушив",— з гіркотою думала Олімпіада.
Молила богів, аби послали синові перемогу в його першому поході. Александр надто вразливий та самолюбивий, тож невдача його зламає. Та й македонська знать на випадок чого його заклює. З тривогою чекала вістей. І вісті прийшли втішні: чи боги посприяли, чи царевич, як і його батько, вдався щасливим, а тільки він швидко розбив медів, і їхнє місто, взявши приступом, перейменував у свою честь, назвавши Александрополем, і велів заселити його іншими племенами.
Олімпіада влаштувала синові врочисту зустріч. Глашатаї з веління цариці оголосили люду: у день повернення царевича і намісника всім зодягнути святкові вбрання і з квітами й зеленими гірляндами вийти на вулицю, що веде до брами, і криками радощів та вигуками "Слава, слава царевичу Александру — покровителю підступних медів!" — вітати юного намісника царства і кидати квіти під ноги його коневі. Александр у супроводі радника Євмена та особистих охоронців їхав попереду на своєму улюбленому Буцефалі, спина якого була заслана лев'ячою шкурою, і здіймав над головою щит. Вродливий, рвійний, з блискучими очима і гордо-величною поставою, сидів він на коні, як молодий бог. Шолом з гребенем сяяв, позолочений об-ладунок спалахував на сонці, білосніжний плащ маяв за його спиною, наче крила. Люди все кричали і кричали царевичу "Слава", кидали під копита його коня квіти — Олімпіада була задоволена. Скрипіли вози, повні добра, відібраного у медів, самих медів, закутих у ланцюги, теж гнали, і люд посилав їм прокляття, що ті посміли повстати проти македонського панування, яке послане медам самим богом.
На площі перед царським палацом спадкоємця зустріла його мати, цариця Олімпіада, в золотій діадемі, оточена ефебами.
— Сину мій славний і великий! Вся Македонія святкує твою блискучу перемогу, і радість у кожного на серці велика і непідробна. І я рада, що в мене такий незвичайний син!..— Мати-цариця від щастя розплакалась і далі не могла говорити. Син зіскочив з коня, підбіг до неї, схилив голову — і мати його благословила.
А до жертовника на площі вже вели молодих ситих бичків — в жертву царському предку Гераклу. Готували пригощання й простому люду, і люд той в очікуванні дармової учти завзято вигукував:
— Слава, слава матері-цариці, котра подарувала Македонії такого незвичайного сина!
Олімпіада, оглушена тими вигуками, розчулена й схвильована, раптом подумала:
"Як добре мені з сином. Без Філіппа... О боги, якби Філіпп не повернувся з походу, як щасливо б тоді ми царювали із сином!.."
Та Філіпп повернувся і повернувся, як завжди, з перемогою: Перінф він узяв. І відразу ж почав готуватися до нового походу. Цього разу забагнув взяти ще й Олінф. А для Олімпіади з поверненням Філіппа наче сонце зайшло за хмари. Віднині вона знову була нелюбою дружиною царя. Сина більше не бачила — Александр невідлучно був при батькові, котрий пообіцяв його взяти з собою. Олімпіада знову зробилася похмурою і дратівливою. Домашні її боялися і намагалися не потрапляти зайвий раз цариці на очі. Особливо коли вона гралася з гадюками та щось до них шепотіла, наче комусь погрожувала. Це наганяло на всіх жах і священний трепет. Вбачали в цьому щось надприродне, містичне. Олімпіада, зловтішно посміхаючись, брала гадюк на руки, обмотувала їх навколо ш.ї і, коли од неї сахалися двірцеві, була й геть задоволена. "Так вам і треба,— думала,— бійтеся мене, це добре. Принаймні не зважитесь проти мене влаштувати змову". Гадюк годувала власноручно, для цього їй ловили мишей, ящірок чи жаб, і цариця кидала їх у ящики для гадюк, із задоволенням спостерігала, як гадюки, заковтували здобич. Жаби пронизливо кричали, миші пищали... Олімпіада скрива посміхалась, і лице її тоді робилося безжалісним, холодним та похмурим. І чорним. І ніхто не знав, про що вона думала, спостерігаючи, як гадючки живцем заковтують мишей...
Друга олінфійська промова Демосфена
До середини IV століття найбільш заселеним краєм Македонії був Халкідський півострів. Але македонські міста там були малолюдними, тож на півострові густо виросли грецькі колонії, і перше місце серед них, оточений родючими землями, займав Олінф. Далі йшли Аполлонія, Аканф, Терон і Мендея. Але все це були міста грецькі, й Македонії, котра за Філіппом почала об'єднуватися й швидко міцніти, вони не визнавали. Грецькі міста об'єднував Олінф, з 432 року він був центром Халкідського союзу. Тож на нього вже давно зазіхав Філіпп. Після колонізації фракійських земель і захоплення фракійського узбережжя Філіпп приєднав до свого царства останні грецькі поліси — Абдери і Маронеї. Македонський цар був задоволений, адже за якісь чотири роки він значно розширив кордони свого царства і вийшов — це було найголовнішим — до моря. Так закінчився перший етап боротьби, на другому він мав захопити увесь Халкідський півострів. Але не квапився — потрібно було спершу обезкровити Грецію, а вже тоді розпочати військові дії проти сильного Олінфійського союзу. До цього Філіпп завбачливо уклав договір з Олінфом і все робив для того, щоб приспати пильність халкідських міст. Після Священної війни, коли Філіпп захопив Фессалію, ситуація змінилася на користь Македонії. Афіни втрачали свою міць і вплив у Фракії та в інших краях. Єдиного фронту проти Македонії Афінам так і не вдалося створити. Дякуючи цьому, Філіпп твердо стояв у Фессалії. В цей час Олінф разом із своїми містами, боячись Македонії, що вже почала господарювати в Середній Греції, послав до Афін посольство з проханням допомогти. Цим Олінф порушив договір, за яким ні він, ні Македонія не мали права укладати окремий договір з Афінами. І Філіпп тоді сказав: нарешті я отримав моральне право напасти на Халкідіку.
А тут трапився ще один зручний привід для нападу: брати Філіппа Аррідей та Менелай перебігли в Олінф і попрохали в нього притулку і захисту. Олінф на свою біду прийняв утікачів. І тоді Філіпп швидким маршем підійшов до Олінфа і зажадав видати йому братів як його ворогів і самозваних претендентів на македонський престол. Олінф відмовився виконати вимогу, і йому більше нічого не лишалося робити, як стати з македонцями на герць. Але, не покладаючись тільки на власні сили, Олінф спішно відрядив до Афін посольство (вже третє за останній час) з проханням надати допомогу. Олінфянам було відомо про позицію Демосфена щодо македонських завоювань, а також про його бажання об'єднати грецькі міста для спільної боротьби проти Філіппа і його зазіхань. На підтримку Демосфена й розраховували посли Олінфа. Як тільки вони прибули до Афін, там знову постало питання: допомагати Олінфу військовою силою чи краще не втручатися в заплутані справи Халкідіки?