Цісар
Покинь свої химерні речі,
Вони тут зовсім не до речі!
То справа ось оцих панів,
Ти б краще їм клубок розплів.
Мій блазень зник, — то пеклу певна здобич, —
Зміни його і стань зі мною побіч.
Мефістофель стає ліворуч од трону.
Гомін у юрбі
Блазень новий… Біда ізнов…
А звідки він?.. Як увійшов?..
Який бридкий!.. А де ж старий?..
Той був гладкий… А цей худий…
Цісар
Вітаю вас, кохані друзі,
Що зблизька й здалека зібрались!
Навколо мене в вірнім крузі
Під щасною зорею ви з'єднались.
Але скажіть, чому, коли
Від нас турботи відлягли,
Коли над все були б ми раді
Потішитись на маскараді, —
Чому нам мучитись на раді?
Ви кажете, не випада інак…
Ну що ж? Як так, нехай і так!
Канцлер
Скажи, яка найвища з всіх чеснот,
Що сяєвом царське чоло вінчає,
Що володар завжди являти має?
То справедливість! Всього, що народ
Бажає, любить, вимагає, просить,
Усього того в цісаря задосить.
Та що з того, що в нім є серця доброта,
І мудрість розуму, й правиці щедрота,
Коли неправда навкруги панує,
Лихеє лихо тут і там лютує?
Поглянь відціль, де твій пишає трон,
На весь свій край — страшний побачиш сон!
Біда біду в тім біднім царстві плодить,
Несправедливість всюди верховодить
І беззаконство стало за закон.
Той краде вівці, той дружину,
Той свічники й хрести з церков,
І злодіям немає впину —
Те споживуть і крадуть знов…
Ідуть до суду потерпілі,
Де сяє в мантії суддя, —
І там злочинці знахабнілі
Законом крутять без пуття;
Співвинуватці їм поможуть
(Скрізь має силу брат чи сват!)
І всю вину на того зложать,
Хто Богу душу винуват.
Весь світ у прірву западеться,
Коли сумління в нас мовчить;
Хіба ж чуття тут розів'ється,
Що справедливості навчить?
Перед хабарником підлесним
Усякий голову схилив;
Суддя ж, що покарать не вмів,
Уже не може бути чесним.
Я фарби згущую? Так ні ж!
Картина в нас іще чорніш.
Пауза.
Тут пильні заходи потрібні,
Бо серед тої ворохібні
Й клейноди цісарські впадуть.
Воєначальник
Тепер ніде нема спокою:
Всі тнуться, б'ються до убою,
Команди й вухом не ведуть;
А міщанин за кріпким муром
І рицар в замку, як в гнізді,
Сидять, мовчать в чеканні хмурім,
Нас залишаючи в біді.
Бунтують наймані солдати,
Що плату несповна дали;
Якби ми їм були не винуваті,
Вони вже б досі всі втекли.
Попробуй їм чогось не дати —
Яриться осяче кубло;
Вони нас мають захищати,
А лиш плюндрують наголо.
Скрізь хазяйнують, все гайнують,
Півцарства зруйнували вже…
Хоч десь-не-десь ще королі панують,
Та їм якось до того байдуже.
Підскарбій
Що до союзників звертаться?
Від них субсидій не діждаться,
І наші труби без води…
А ще ж — хто ласкою твоєю
Заволодів тепер землею?
Скрізь пан новий, куди ти не піди;
Всяк хоче жити незалежно,
Всяк силу он яку забрав;
Нароздавали ми тих прав необережно,
Що аж самі лишилися без прав…
А щодо партій, як не звуться,
На них надія теж мала,
Бо вже без дії зостаються
Й огуда їхня, і хвала,
Принишкли гвельфи й гібеліни,[56]
їх потомила боротьба;
Що їм до іншого руїни?
Усяк лише про себе дба.
До злота двері всі заперто;
Усяк собі згрібає вперто,
А ми біднієм з кожним днем.
Підчаший
Мені теж трудно з ділом зладить;
Щодня ми хочем заощадить —
Щодня все більше видаєм.
До столу треба все настачить,
Кухар нужди ні в чім не бачить:
І сарни, й свині, і бички,
І кури, й гуси, і качки…
Уся та натуральна подать
Порядно з наших дібр надходить,
А от вина недостає…
Колись в льоху бочок-бочок, бувало,
Із винами найкращими стояло,
Тепер його все мало й мало,
А наше панство п'є та й п'є.
Вже й ратуша льохи відкрила,
Та що ті кухви та барила?
На них питців як хмара б'є!
А я все мушу рахувати;
Од мене всі чекають плати;
Лихвар же буде втричі драти
За те, що нині в борг дає…
Б'ємо ми невгодовані ще свині,
Спимо ми на заставленій перині,
їмо ми ніби з'їдений обід…
Цісар
(помовчавши, до Мефістофеля)
І в тебе, блазню, мабуть, є сім бід?
Мефістофель
Ні одної! Я в захваті дивлюся
На блиск двора й напасті не боюся.
Твоя ж бо влада сильна і міцна,
І армія всім ворогам страшна;
А добра воля, й мисль, до дії скора,
І труд повсюдний — то твоя підпора.
Тут місця для побоювань нема;
Таких зірок не перекриє тьма!
Гомін у юрбі
Паливода… Зна, що почім…
А бреше як… Добро таким…
Я знаю вже… Куди він гне…
Проекти нам… Складать почне…
Мефістофель
Скрізь є в чімсь брак,
хоч світ кругом хороший;
Та що кому, а вам бракує грошей.
Хоч долі й не валяються вони,
Та мудрий все дістане й з глибини.
У надрах гір, в підмур'ях під домами
Є золото в монетах і шматками;
А хто його добуде з тих темниць?
Природа й дух, людини творча міць.
Канцлер
Природа й дух противні християнам,
За них горіть невірам окаянним
Доводиться недарма на кострах.
Природа — гріх, а дух — нечиста сила,
Що сумніви потворні породила
Благочестивому на страх.
У нас є інші дві підпори,
Що проти злої непокори
Завжди за цісаря стоять;
Це — духовенство та лицарство,
Що їх уміє вдячне царство
Маєтностями дарувать.
Простолюдці, до лиха звичні,
Буває, опором стають:
То чаклуни все єретичні
Село і місто нам псують.
Ти, певно, з ними накладаєш,
Як блазень, блазнів поважаєш,
Зухвалі жартики пускаєш,
Щоб їх сюди якось втягнуть.