Фауст
Держу цей ключ і чую — свіжа сила
Й жадоба дії в грудь мені вступила.
Мефістофель
Побачиш там полум'яний триніг —
То знак, що ти в найглибший глиб пристиг.
Там Матерів уздриш одвічний рід, —
Сидять, стоять чи ходять — як їм слід,
І за одним зорять їх віщі зори,
Пильнуючи утвори й перетвори,
Хоронячи праформи всіх створінь;
Тебе ж не вбачать — зрима їм лиш тінь.
Тоді кріпись — бо близько до біди —
І на триніг одважливо іди,
Торкни його ключем!
Фауст владно має ключем.
Отак, гаразд!
І за тобою піде він ураз;
А ти вертай зі здобиччю сюди —
Нехай тоді розшукують сліди…
Триніжок є — до діла приступай,
Героя й героїню викликай.
На славний подвиг перший ти спромігся,
Це зроблено — і ти цього домігся.
Усе довершать наші звичні чари —
Боги повстануть з фіміаму хмари.
Фауст
А що ж тепер?
Мефістофель
Тепер униз зривайся;
Спускайся з тупом, з тупом і здіймайся.
Фауст тупає і западається.
Нехай же ключ той дасть усьому лад!
Цікаво знать, чи вернеш ти назад?
Осяйні зали
Цісар і князі. Двір у хвилюванні.
Підкоморій
(до Мефістофеля)
Довгенько духів ваших ждать, одначе,
Вже й цісар сам чекає нетерпляче.
Каштелян
Він щойно знов питав мене про те,
Чого ж ви тут без діла сидите?
Мефістофель
Товариш мій якраз пішов для того,
Уже ж він знає, що до чого.
Узаперті один сидить,
Готує засоби мудречі,
Бо, щоб красу чудесну відродить,
Потрібні різні чорнокнижні речі.
Каштелян
Що тут потрібне, то вже вам видніш,
Але наказ виконуйте скоріш.
Білявка
(до Мефістофеля)
Дозвольте, пане, на одне слівце;
Дивіться, в мене чисте ж мов лице,
А влітку де й береться ластовиння —
Обсипле всю, як макове насіння.
Є лік на те?
Мефістофель
Це жаль — гарненька квітка,
А по весні — немов плямиста кітка!
Візьміть ікри із жаби й язика,
Перегоніть їх на молодика,
А на підповні будете втирати —
І ті веснянки зійдуть всі до цяти.
Чорнявка
Круг вас юрба вирує безугавно,
І я до вас — на ногу я терплю,
Ходжу й танцюю через те невправно,
Як слід і реверансу не зроблю.
Мефістофель
Нехай я вам на ніжку наступлю.
Чорнявка
За любощів буває лиш подібне.
Мефістофель
Мій дотик має значення осібне,
Бо схоже схожим лічиться завжди:
Нога — ногою, й інші члени тіла
Так само. Ну, давай її сюди!
Чорнявка
(скрикує)
Ой, ой, болить! Нога аж захрумтіла!
Мов копитом!
Мефістофель
Боліло? Півбіди!
Зате тепер безпечно йди до танцю
І тисни ногу під столом коханцю.
Дама
(протовплюється)
Пустіть, пустіть! Страждання нестерпуче
Мене мордує, щире серце рвучи:
Ще вчора він як тінь ходив за мною,
А нині зрадив — водиться з другою.
Мефістофель
Це дуже зле! Та слухай-но сюди:
До нього ти знеобачки підкрадься
Й цим вугликом тихенько проведи
На рукаві й на плечах — в три ряди,
І в ньому мусить каяття озваться;
А вугіль з'їж — але не запивай,
І вернеться до тебе той гультяй,
Благаючи простити винуватця.
Дама
Він не отруйний?
Мефістофель
(ображено)
Вперше я зустрів,
Що славний лік підозрюють зухвало!
Та цей же вуглик з тих кострів,
Що ми розводили, бувало.
Паж
Люблю я, а мені все кажуть: "Ти — хлоп'я".
Мефістофель
(набік)
Кого тут слухати — і сам не знаю я.
(До пажа).
Як з молодою справи не вдалися,
До літньої гарненько підкотися.
Інші протискуються до нього.
Од тих відмігся — інших піднесло;
Чи говорити правду їм на зло?
Та з правдою гляди, щоб не вклепавсь ти…
От халепа! Та де ж ти дівся, Фаусте?
(Озирається).
Та притьмарились в залі вже свічки,
Заворушились раптом двораки
І розтеклися ген по коридорах,
По галереях довгих і просторих,
І повагом ідуть все далі й далі,
Аж от зібрались всі в лицарській залі;
Високі стіни в пишних килимах,
Скрізь старосвітська зброя по кутках…
В замовах тут не бачу я користі, —
Завжди є духи у такому місці.
Лицарська зала
Тьмяне світло.
Цісар і придворні займають місця.
Герольд
Як довг велить, охоче б я промовив,
Що за вистава зараз тут почнеться,
Але не зважусь — духів чую повів,
Навкруг чудне, непевне щось снується.
Нанесено вже крісел і стільців,
Проти стіни якраз сам цісар сів
І розгляда на килимах прибитих
Зображення баталій знаменитих.
За ним посіли зверхники вельможні,
Та й далі в залі лави не порожні;
В урочій тиші не одна там любка
До любчика підсіла, як голубка.
Наставились цікаво зори й слухи:
Готові ми! Нехай приходять духи!
Сурмлять сурми.
Астролог
Почнися, драмо, — владар так велить,
Розсуньтесь, стіни, в цю врочисту мить!
Нам магія полегшує ігру:
Ось килим звивсь, немов од пожару;
Кудись углиб заникли площі стін,
Простора сцена раптом уродилась,
Вся таємничим світлом освітилась, —
І я виходжу на передній кін.
Мефістофель
(висовується із суфлерської будки)
Я успіх матиму, раз роль у нас така:
У підшептах нема над чорта мастака.
(До астролога).
Усіх світил збагнув ти місце й час,
То зрозумієш добре мій підказ.
Астролог
Велінням чар здивованим очам
З'явився враз масивний древній храм;
Мов той Атлант, що небо підпирав,
Ряди колон тримають архітрав;
Вони, напевне, здержали б і гору,
Бо досить двох будові за опору.
Архітектор
Даремно носяться зі стилем тим античним!
Шляхетним грубе звуть, безпомічне —
величним;
У ньому все — незграбне і важке.
Мені миліш мистецтво не таке:
Гінких колон люблю в безкрай стремління,
Високий зліт стрілчастого склепіння.