ЕПІЛОГ
Б'юсь об заклад, що п'єса ця не всім
Припала до смаку — хоча б отим,
Що на дозвіллі подрімати хтіли:
їх сурми наші, певне, розбудили;
Ті, зрозуміло, скажуть: "Ет, пусте!"
Та й інші, що приходять лиш на те,
Щоб посміятись з каламбурів сласних,
Не втішаться. Хто нас зустріне красно —'
Це наші м'якосерді жіночки,-
Хай лиш всміхнуться, мовлять: "А таки
Це — мила річ!".— і, певен я, в ту ж мить
Від оплесків театр наш загримить.
Бо й справді — чи були б чоловіками
Ті, що не плещуть, коли плещуть дами?
Примітки
"Генріх VIII" є не тільки останньою історичною хронікою Шекспіра, але й загалом його останнім драматичним твором. Дослідники висловлюють небезпідставну думку, що ця хроніка була написана драматургом вже після його від'їзду з Лондона в тихий рідний Стретфорд. На такі здогади наводить, зокрема, наявність в її тексті розгорнутих ремарок з постановочними вказівками, яких немає в інших п'єсах Шекспіра; в них не було б необхідності, якби автор весь час був присутній і, за звичаєм того часу, міг давати акторам поради і вказівки. Відома точна дата постановки "Генріха VIII" — 23 червня 1613 року, відома завдяки сумній події: під час постановки згорів театр "Глобус", з яким пов'язана драматургічна й акторська діяльність Шекспіра. Хроні-ка вперше була надрукована 1623 року в знаменитому Folio з гарно підготовленим текстом, який скоріше всього був копією авторського рукопису.
Основним глибинним джерелом для Шекспіра послужила хроніка Полідора Вергілія, яка, на замовлення Генріха VIII, була скомпільована Голіншедом; тексту останнього в даному творі Шекспір дотримувався більшою мірою, ніж в інших своїх історичних драмах. Крім того, він користувався хронікою Голла, а епізоди п'ятої дії драми, пов'язані з архієпископом Кранмером, "святим" англіканської церкви, написані на основі "Книги мучеників" Джона Фокса. Слід тут згадати й п'єсу В. Роулі "Коли ви побачите мене, ви мене впізнаєте", {з'явилася десь в 1587-1592 pp.), в якій виведено Генріха VIII. Але в цій п'єсі, що тоді була дуже популярною, переважали побутово-комедійні сцени й епізоди, зокрема породжувані перевдяганням короля, і Шекспір вступив у полеміку з нею, що проголошується в пролозі до його "Генріха VIII": "Ми вас не розважатимем сьогодні, А про діла величні, благородні... Повідаєм". Відзначимо, проте, що ця врочиста обіцянка в п'єсі насправді не виконується, бо діяння, про які мовиться, знаменитого в англійській історії короля важко визнати серйозними й благородними.
Опублікована в Folio 1623 року хроніка "Генріх VIII" ні в сучасників Шекс-піра, ні в наступних поколінь не викликала сумнівів щодо її авторства. Це питання стало дискусійним з 1850 року, коли англійські дослідники Д. Спеддінг і С. Хітсон виступили з твердженнями, що "Генріх VIII" написаний двома драматургами — Шекспіром і Флетчером. Згодом висловлювалися й інші гадки, серед "співавторів" Шекспіра називали також Бомонта, Мессінджера, Форда. Cv>t-ніви, всілякі припущення, поділ тексту хроніки між різними "авторами" набули значного поширення в англійському шекспірознавстві. Ніяких документальних доказів прибічники подібного підходу до п'єси привести не могли, висновки їхні випливали виключно із стилістичного аналізу. В стилістиці "Генріха VIII", передусім в системі віршування, вони знайшли елементи, котрі витлумачувались як чужі Шекспірові й характерні для його молодших сучасників-драматургів,— зокрема: відхилення від норми п'ятистопного ямбу, поява безнаголосного складу в кінці рядків, тобто жіночої рими, паузи всередині вірша, часте вживання enjembement. Приводились аргументи й іншого порядку, такі, як одноплановість образів п'єси чи, точніше, їхнє "площинне" зображення, відсутність об'ємності характерів та їхньої поглибленої психологічної розробки, стильової енергії й виразності. Справді-бо, всі оді риси дуже характерні для нового стилю, який прийшов на зміну ренесансному в англійській драматургії під кінець першого десятиліття XVII ст. стилю, видатними представниками якого були Флетчер, Бомонт, Мессінджер та інші драматурги. Але ж і в творчості Шекспіра останнього періоду, представленій в першу чергу романтичними драмами ("Цимбелін", "Зимова казка" і "Буря"), досить виразно проступають риси нового стилю, який тяжіє до культури барокко. Все це ускладнює питання про те, чи був "Генріх VIII" повністю написаний самим Шекспіром, чи в співавторстві з Флетчером або якимсь іншим "новим драматургом", і робить неможливою однозначну категоричну відповідь.
Ця п'єса стоїть осторонь від основного масиву історичних хронік Шекспіра, досить тісно між собою пов'язаних тематично і навіть сюжетно. Звичайно, і в ній Шекспір ставить проблеми, які перегукуються з основною проблематикою його історичних хронік, але разом з тим впадають у вічі істотні відмінності в трактуванні цих проблем і в поетиці "Генріха VIII".
Від інших хронік "Генріх VIII" відрізняється вже тим, що тут зображується недавнє минуле, яке ще не встигло дистанціюватися, було ще надто зрощене з сучасністю, її політичною та ідеологічною злободенністю. Це п'єса про правління Генріха VIII, батька недавно померлої королеви Єлизавети, якому належить специфічне місце в англійській історії. За правління Генріха VIII абсолютизм в Англії не тільки досягнув повної завершеності, а й почав виявлятися як лихе свавілля самодержця, як політична тиранія. Втім, у хроні'ці Шекспіра відтворюється не все довге правління Генріха VIII (1509-1547), а лише один його період, насичений особливо важливими подіями, переломний у цьому правлінні. Сюжетну основу хроніки становлять події, що відбувалися до 1533 року: розлучення короля з його першою дружиною Катаріною Арагонською і одруження з молодою красунею Анною Болейн, колишньою фрейліною першої дружини, котра народжує йому дочку Єлизавету, майбутню "велику королеву". З цими подіями пов'язане падіння кардинала Вулсі, який перед тим набув великої влади, і розрив Генріха VIII з папським Римом та проголошення англіканської церкви офіційною в Англійському королівстві. Тепер Генріх VIII зосереджує в своїх руках усю повноту влади, і притаманні йому риси жорстокого деспота й підступного "маккіавелліста" отримують простір для свого прояву. Як і в інших хроніках, Шекспір вдається до концентрації історичних подій, включаючи до твору і події, що мали місце раніше, як наприклад, змова проти герцога Бекінгема та його страта, і такі, що відбулися пізніше,— змова проти архієпископа Кранмера. Але ці епізоди теж "спрацьовують" на повніше й переконливіше розкриття центрального образу хроніки.