— Інколи, Гордон.— сказав він.— мені здається, що ви соліпсист27. Якщо ви взаіалі визнаєте існування реаль-
ного світу, то, мабуть, вважаєте, що він існує лише для того, щоб задовольнити ваше уявлення про нього.
—: Ви вітаєте моє повернення в Аравію,— спитав Гордон,— чи моралізуєте?
— Ви не відповідаєте жодному з моїх моральних принципів, — сумно промовив генерал і, змахнувши рукою, відігнав від себе старі жалі й докори, а з ними — і докучливих нічних мух, що злетілись до палаючого сушнику.— До речі, ми знали, що ви повертаєтесь, і могли б запобігти цьому...
— Ах, облиште ви цю теорійку моєї "корисності"!-
сказав Гордон.— Що вам треба? Коли б я знав, що ви перебуваєте на тому промислі з Азмі і легіонерами, я, мабуть, поводився б обережніше.
Генерал покартав його:
— Ви необачні, Гордон. Ми бачили вас сьогодні вранці біля того пролому в огорожі. Якби я не зупинив наших гарячих бахразьких друзів, в вас, не дай боже, могли б і влучити.
Гордон не хотів розмовляти про цей вияв турботи за його життя. Він ліг на підстилку і немов забув про генерала й про все на світі — здавалось, його помірне дихання було єдиним важливим актом в цій мовчазній, просторій ночі.
— Дивно,— неспокійно промовив генерал.— Мені все здається, що я чую запах жасмину. Невже він уже розквітнув?
Гордон переборов своє заціпеніння і відповів, що його воїни палять сухі кущі жасмину ("примхливий спосіб варити каву на вогнищі з зітхань закоханих!"). Генерал подивився на розсип маленьких мерехтливих вогників і спитав у Гордона, якими людьми він керує на цей ра?.
— Гамід повернув вам усіх ваших бродяг?— добродушно поцікавився він.
— Всіх,— відповів Гордон.— За винятком тих, кого повбивали з намови Фрімена. Перед від'їздом я доручив своїм бродягам служити Гаміду, і він призначив їм пенсії і тримав біля себе, при дворі. Фрімен, звичайно, не міг стерпіти такого. За його вказівкою бахразький літак скинув на моїх бродяг кілька дисциплінуючих бомб — і за одну мить двадцятьох з них не стало. А ще двоє померли від ран до того, як Гамід встиг дістатися до них
— Аххх! — зітхання генерала було безмежно-сумне.
жалісливе і водночас сповнене презирства до його колеги.— Як зустрів вас Гамід?— лагідно спитав він.
— Як мужчина! Він плакав, і я з ним.
— А Сміта?
— Сміта?— згадка про механіка роздратувала Гордона.— О, Сміта так само! Коло Сміта вони упадають Називають його "любий" і "чистосердий".
— Мене дивує, що він поїхав разом з вами. Коли я останнього разу розмовляв з ним в Англії, мені здавалося, що він мріяв лише про одне — влаштуватися й зайнятися ділом разом з вашим братом. Ну, та ви, звичайно, нерозлучні в цій аравійській справі...
Гордон підкинув гілок у вогнище, полум'я спалахнуло,— він швидко відсмикнув руку й відсахнувся.
— Я привіз Сміта в Аравію,— гірко промовив він,— бо маю потребу в ньому. А коли все це скінчиться, я одішлю його назад, до брата.
— Коли це скінчиться? — повторив генерал. 1, сприймаючи формулювання Гордона, спитав: — А що робитиме Гордон, коли це скінчиться?
Гордон знизав плечима.
— Хіба не однаково? На цей раз я послужу Повстанню до кінця. Ніяких більше клятв і обіцянок залишити Аравію, ніяких компромісів з дійсністю. На цей раз я маю намір виправдати своє існування, бо в цю Справу я вкладаю все своє минуле, сучасне й майбутнє. Ніщо поза цією Справою більше не існує для мене. І на цей раз, генерале, я дослужу їй до кінця, до її успішного завершення.
— Спочатку воно повинне здійснитися, те успішне завершення, — задумливо промовив генерал. Він був глибоко стривожений. — Власне, вся проблема і полягає в тому, щоб дійти якогось завершення. Отже, як ми завершуємо це Повстання, Гордон?
— Ну, ви, мабуть, усе ще покладаєте надії на вирішальну битву, генерале.—Гордон глузував, але незлобиво; і коли генерал нагадав йому, що між ними вже відбулася така битва — за аеродром, під час минулого повстання, і що він, військова людина, виграв її, Гордоч стотм-лено відповів: — Якщо ви виграли ту битву, то скажіть, чому ви тепер знову тут і чому ви знову ведете її?
Генерал повернувся обличчям до закутаної постаїі. яку чимраз більше оповивала нічна тиша.
ЗЬ4
— Це не та сама битва, Гордон; і не те саме Повстання. Мені здається, що цього разу воно подобається вам не більше, ніж мені. Скидається на те, що Гамідові дру-зі-революціонери з Бахразу остаточно обплутали його — бо інакше він би не встряв в оцю їхню безглузду гру з нафтопромислом.
Гордон на якусь мить пожвавішав.
— Не думайте, що ми ведемо тут таку вже безглузду гру,— кислим тоном промовив він.— Гамід, може, відчуває до тих міських механіків з їхньою догмою не більше симпатій, ніж я, проте цей нафтопромисел — ціна, яку він платить за їхню допомогу. Адже ви й самі добре розумієте, що це Повстання племен було б неможливе, коли б міські догматики не розтрощили спершу гнилу монархію, яку ви двадцять років підпирали в Бахразі. А тепер з н*чо покінчено...
Генерал кивнув головою:
— Знаю.
— ... і Повстання племен завершиться перемогою. Отже, на вашому місці, генерале, я покинув би промисел і тих тупоумних легіонерів Азмі—хай гинуть під три чорти!
— Але саме кривавому кінцю я й хочу запобігти.— Раптом на них налетів неспокійний вітерець; генерал підвівся, щоб вдихнути свіжого повітря і знайти в цього ві-терця підкріплення своїм словам.— Якщо необхідно буде, ми можемо віддати вам нафтопромисел.
Гордон заворушився, відхиляючись від диму вогнища, який тепер стелився в його бік.
— Звичайно, я маю на увазі кочовиків,— поспішно додав генерал,— а не ваших бахразьких союзників там, на пагорбах.
Гордон зітхнув.
— Тоді звертайтеся до Гаміда, генерале. З цим вам нема чого приходити до мене.
— Ні! Я прийшов саме до вас, Гордон. Гордон підвівся.
— В будь-якому іншому місці в пустині,— сказав він.— нічний вітерець такий чистий! А тут він їдкий і нудотний, просякнутий смородом кислот, газів, нафти. Я ненавиджу цей нафтопромисел, генерале. Я не можу навіть передати вам, як гнітюче він діє на мене. Насамперед — самим фактом свого існування і цією силою поза нас — машинами. Я можу терпіти їх у Детфорді чи Дегенгемі, але тут, на краю незайманої пустині, цей нафтопромисел — обурливе зло. Мало того, він стоїть на перешкоді будь-якій надії на майбутнє Аравії. Він стає фактором, що підкорює собі Справу кочових племен, Революцію бахразців, бо всяка боротьба арабів за право на життя стала раптом пов'язуватися з існуванням цього нафтопромислу, з оволодінням ним. І тепер, здається, той, хто вирішуватиме майбутнє цього клятого місця, вирішуватиме й майбутнє всієї Аравії, незважаючи на різні там високі ідеї чи ідеали.