Однак, Гордон не міг забути. Він висаджував у повітря, трощив й ламав усе, що було збудовано, згвинчено, зцементовано (для Гордона це заняття було насолодою, для Сміта — блюзнірством), проте Фаг'д весь час стояв у нього перед очима, і думка про помсту не йшла з голови. До того ж Мінка, маленький Нурі і навіть Сміт безперестану нагадували Гордону про юного камра.
— Навіщо треба було Азмі вбивати такого малого? — жалісливо казав Мінка.
— Виривати серце! — стогнав маленький Нурі.
Хоч звістка про загибель Фаг'да засмутила й обурила Сміта, він, здавалось, сприйняв її просто як ще один прояв жорстокості арабів, який його особисто не обходив. І хоч, на думку механіка, сам Азмі заслуговував того, щоб йому вирізали серце, але розмови Гордона про помсту й заложників шокували його.
— Може, для кочовика це становить обов'язок, — казав Сміт, набиваючи гелігнітом діру в залізобетонній стінці ангара. — Але аж ніяк не для вас. Аж ніяк не для вас,— наполегливо повторив він
— Ах, не будьте ви таким доброчесним! — у високому
голосі Гордона зазвучав розпач. — Коли вже я служу аоа-бам, Сміт, то мушу служити їм, додержуючи їхньої етики. Інакше я буду нікчемним, безпринципним авантюристом. Це — непорушний закон, і я повинен підкорятися йому.
— Прете, — наполягав на своєму Сміт, — якщо ви уб'єте араба, то це буде служіння Справі. Якщо ж ви уб'єте Фрімена, то це буде просто вбивство: один англієць убив другого.
Сміт сперечався, але в душі не вірив, що Гордон дійсно діятиме згідно з вимогами своєї вимученої етики.
— Облиште ви цю історію. Хай Гамід сам вирішує, що робити. Облиште.
— Але чому? Чому я мушу триматися осторонь? Щоб не заплямувати своєї християнської совісті? Щоб залишитися англійцем над усе?
— Ви самі створюєте якісь нерозв'язні проблеми і потім мучитеся. Не беріть все це так близько до серця, Гордон. А то ви бозна-що накоїте.
У відповідь Гордон засміявся сухим, невеселим сміхом, і від цього сміху, від стомленого, збентеженого вигляду Гордона в Сміта защеміло серце. Він осікся.
Але ввечері в наметі Гаміда, коли принц обдумував заходи проти очевидного наміру Азмі-паші вдертися в пустиню, гризота вкрай посіла Гордона.
— Ні, не можу я так, Гамід, — промовив він, уривчасто дихаючи. — Я мушу, мушу помститися! Я зневірюсь в собі самому, якщо не відплачу злом за зло. Боже, Гамід, скільки людей я повбивав за час Повстання І Чому ж повинно так бути, щоб зараз, коли на карті всі мої переконання, я сам собі став на перешкоді? Ні, у цій справі я не смію поводитись як англієць. Я не можу відступити, не можу перекреслити все те, чим жив...
Гамід був здивований і водночас не міг не співчувати своєму другові.
— Інші можуть вирішити цю справу, — коротко промовив він. — Не уболівай так. До того ж, Фрімен поїхав.
Гор лон відчув себе ураженим, обманутим.
— Куди?
— Я послав його до Азмі.
Гамід пояснив, що доручив Фрімену передати паші особисто, що коли його військо або літаки нападуть на повстанців, кочовики розріжуть на шматки англійський нафтопровід. Це був непоганий хід, і Гордон догадався, що цю думку подав принцеві досвідчений в політиці Зеїн. А з того, як звелися вгору брови Гаміда, англієць зрозумів, шо принц свідомо погодився на цей хід, щоб уберегти його від тяжкого вчинку.
— Напсував я тобі, га? — принц лагідно засміявся з пригніченого вигляду Гордона. — Залишився один лише Мустафа, але його не варто й вбивати.
Однак для Гордона важливий був сам акт помсти, вимога етики.
— Це не міняє справи, Гамід. Я мушу помститися. Той юний дикун служив мені, і я не можу ухилитися від виконання свого арабського обов'язку.
Гамід спробував заспокоїти його.
— В араба цей обов'язок у крові, — сказав він. — Для тебе ж помста — це щось холодне, щось таке, що виходить звідси. — Він доторкнувся до очей і до лоба. — Змилуйся й пощади цього МустафуІ — запропонував він.
— Істина не знає пощади, Гамід. Я мушу виконати свій обов'язок.
Гамід знизав плечима. Він не міг заборонити Гордону займати бахразця, і, хоч йому й не подобалися Гордонові абстрактні моралізування про помсту, він більше не втручався в цю справу й з цікавістю ждав лише чи дійсно Гордон уб'є тупого бахразця, який став "сестрою-жалібни-цею" для війська кочовиків.
Але цього не трапилося, бо Сміт силоміць посадив Му-стафу на верблюда й одвіз за аеродром — досить далеко, щоб уберегти бахразця від Гордона (щоправда, так далеко, що тепер життю Мустафи стала загрожувати пустиня). І коли Сміт повернувся, він не міг пояснити Гордону свій вчинок ніякими мотивами, крім веління своєї власної етики.
— Не можна спокійно вбивати людину, Гордон!—Сміт, переконаний у власній правоті, був величний в своєму гніві. — Не можна! Одне діло, коли метаться араб... — він замовкнув, бо не знав, що казати далі.
— Ах, якщо послухати вас з Гамідом, — застогнав Гордон, — то людина повинна забути, що таке пристрасть. Навіть, що таке справедливість! Чи ж зможу я після цього вірити собі самому?
Генерала Мартіна теж обурила звістка про страту Фа-г'да, і він відчував, що ніколи не простить Азмі-паші підступне вбивство юного шейха.
— Нічого посилатися на арабські закони! Я послав юнака до вас, щоб зберегти йому життя, а чи ви англієць, чи араб, мені нема діла. Існують певні моральні підвалини, я.<і є загальними для всіх народів й вірувань. Вбивство — це мерзенний й непростимий злочин у будь-якому суспільстві.
Азмі знизав плечима, однак цей жест означав не каяття, а щире здивування.
— Ворог завжди чекає смерті, генерале, навіть коли він потрапляє в полон. Якби я мав сина... (коли Азмі згадав про своє нещастя — бездітність — його голос слізливо затремтів). Якби я мав сина і він потрапив би до рук Гаміда, я б чекав того ж.
Але генерал не міг розмовляти спокійно про те, що трапилося, і він не приховував, що відчуває справжню огиду до Азмі. Власне, тільки інтереси справи й стримували генерала, бо, переконавши Азмі в необхідності залишити кордони й вдертись у пустиню, він мав ще переконати його в необхідності діяти рішучіше, щоб покінчити з Га'мідом. Інакше, казав він, наступним кроком Гаміда буде загарбання нафтопромислу.