Але незабаром Гордону довелось переконатися, що його підозра невиправдана: до нього пробрався Ва-уль, який підтвердив (вкладаючи в свої слова більше отрути, ніж Фрімен), що Гамід згоден капітулювати, лише за умовою, якщо Гордон добровільно піде у вигнання.
— Це правда, Гордон,— сказав він.— Iі це справедливо. Але хіба може втрата Гаміда зрівнятися з твоєю? — Слова Ва-уля вражали в саме серце.— Переможений Гамід просто забирає свою Справу з собою в пустиню. А ти, брате, цього зробити не можеш. Справу племен ти не захопиш з собою на свій маленький розсудливий острівець. Доведеться тобі розпрощатися з твоєю арабською душею. І з арабською вдачею. І з вірою, вірою теж! Та й справді, навіщо Гордону бути арабом, навіщо йому бути вільним, коли в нього відібрали пустиню? І чи варто тогоджува-тися на те, чого вимагають інтереси Справи, якщо ця згода навіки відлучить тебе від Справи?
Гордон вирішив, що цинік — все ж кращий розрадник, ніж лицемір, й мовчки вислухав усі химерні й хитромудрі загадки Ва-уля. Потім він скликав своїх воїнів і, не роздумуючи довго, виклав їм суть справи, сказавши, що віднині їхня доля залежить від його вибору. Щоб врятувати їх, він повинен зректися Справи свого життя й покинути Аравію. Щоб врятувати Справу свого життя, він повинен продовжити боротьбу, виявити непокору Гаміду і, можливо, привести їх до загибелі.
Нурі заголосив було, але Ва-уль звелів маленькому погоничу верблюдів заткнути пельку.
— О, аллах, ну хто це виє в таку хвилику? Сиди тихо й спостерігай, як героїчно зносить страждання твій холодний англійський хазяїн.
Потім Мінка, підвівшись, оголосив, що ладен покинути свою любиму Аравію й піти разом з Гордоном у вигнання. Нурі одразу приєднався до нього:
— Так-так, ми поїдемо з тобою, Гордон. Аллах, хіба ж ми можемо залишити тебе зараз?
Алі цикнув на хлопчаків, як завжди він цикає1 на своїх верблюдів.
— Мінка — вуличний шибеник, ладен проміняти пустиню на твої смердючі англійські машини, Гордон! Це — його нова Справа! Через тебе він схибнувся па машинах й ради них ладен лізти самому шайтанові в зуби!
Алі оперіщив Мінку кийком, і хоч охоронець вдавав, що жартує, жарту не вийшло: надто багато гіркоти було в усьому цьому.
Гордон зрадів цій сварці між арабами — так йому легше було відмовитися від свого романтичного вибору. Вони знають, що таке смерть і що таке полон. Але що таке вигнання, їм невідомо. Вони не розуміють цього і навіть не замислюються над тим, що у вигнанні він л:оже загинути від туги. Якби він був арабом, кочовиком по крові, союзником від народження, а не лише ідейно, тоді інша оіч, тоді б араби співчували йому — бо що може бути більш болісним, ніж заслання їхнього родича на чужину?
"Значить, я все ж таки не став арабом "во плоті", думав Гордон, спостерігаючи своїх воїнів критичним, замисленим поглядом; так, вони не сприйняли його вигнання, як кару, тому що він не був для них арабом. І співчутливі слова Бекра тільки підтвердили це:
— Я поїхав би з тобою, Гордон, але я знаю, що з шаблею в твоїй країні нічого робити Що ж це за життя? І як ти там житимеш? О, аллахі І як ми будемо тут об-
ходитися без тебе, доки не скінчиться строк твоєї обіцянки?
— Доки не скінчиться строк моєї обіцянки! — гірко передражнив Гордон.— їі строк ніколи не скінчиться, III, безмозкий, кровожерливий ЙОЛОПІ
Лише поет Ва-уль зрозумів, що хотів сказати цим Гордон, і не пропустив нагоди познущатися з нього*
— Тільки англійці вірні своєму слову до могили, Гордон Якби ти був арабом, то знав би, що в кожній обіцянці існує межа розумного.
І досхочу посміявшись з Гордона. він оголосив, що їде назад, до Гаміда. Він передасть принцу (і ці слова прозвучали в нього чи не надто сумовито), що Гордон погоджується на умови капітуляції. 1 якщо Гамід після цього стане оплакувати втрату друга, він, Ва-уль, скаже йому, що єдиний справжній вияв відданості — це завжди останній їі вияв.
*Але коли настав час прощання, ні Гамід, ні Гордон не виказали свого горя. Вони сиділи поруч в смугастому наметі, і Гордон з суто діловим виглядом домовлявся про ціну й розплату за своє вигнання. Перед його від'їзлом мусять бути звільнені всі полонені: бідолаха Юніс, Саад і Сміт (Таліба так і не спіймали) Повстанське військо відходить від аеродрому, причому кочовикам слід гарантувати, що на його шляху не буде ніяких бахразьких пасток.
— Ви вимагаєте від нас надто багато за ваше вигнання, — поскаржився генерал.—Не думайте, що ми надаємо йому такого вже великого значення.
— Я й не думаю,— відповів Гордон,— але я маю право ставити вам такі вимоги, генерале, тому що в даному випадку я вимагаю з вас ціну вашої честі. Зараз існує надто багато можливостей для підступних вчинків. При-гадайіе — Фаг'д! Фаг'д! Фаг'д!
— Якщо ви хочете покласти на мою совість вчинки бахразців, Гордон, то це нечесно й несправедливо з вашого боку.
— І все ж, я покладаю їх на вашу совість 1 лише після того, як ви виконаєте свої обіцянки, я здійсню свою.
Генерал не обравився, але його дратувало те. що Гордон, навіть переможений, гак володіє гобою. Проте він постарався збуїися почуігя роздратованості і нашгь посперечався з Фріменом, який все ще наполягав на вживанні суворих й рішучих заходів для встановлення законності й порядку.
— Вашими заходами ми тільки іілюнемо самим собі в обличчя,— сердито заперечував генерал Зайва балакучість Фрімена добре-таки набридла йому — Ми тут домагаємося одного— миру, і нічого ображати кочовиків або оідривати свій авторитет. Хай вже Гордон дограває своє до кінця.
— Ви сприймаєте Гордона надто серйозно, генерале. Він вже однаково не зможе підвести голову Я розумію, можна пожаліти його, але навіщо залишати йому ореол героя ?
Хоч стомлений генерал був гостем у палатці Фрімена, він гостро відрубав:
— В Аравії вміють цінувати великодушність, Фрімен. Можливо, її цінують всюди, але тут великодушність живе Ще в серці кожного кочовика Далі, що 6 там не було, а героїчне ім'я Гордона — це англійське ім'я. Так '*пму б не залишити кочовикам добру нам ять про нього? Вони ж однаково вважають його англійцем, як би він там не підроблювався під араба. Навіщо ж нам знищувати те, що зрештою нам на користь?