— Цей падлюка Фрімен розігрує тут цілу виставу, так що будьте пильні, Сміті.
— Що він надумав? — глухо, роздратовано спитав Сміт.
— Він хоче зробити з нас англійських дурників. Не піддавайтеся ж! Будьте весь час Сміт-пашею. Ах! І чого я не пристукнув його тоді на аеродромі!
Підтримка Сміта й прихована мужність Юніса оживили Гордона, і за білосрібною чистотою англійського обід-нього столу він почав пробуджувати в Азмі плотські спогади, вкраплюючи в розмову згадки про той день, натякаючи на бійку між ними, виявляючи свою добру обізнаність з внутрішньою обстановкою мисливського будинку. Але апатичний, забутливий Азмі не повертався до неприємних спогадів. Більше того, здавалося, що Гордон взагалі не цікавить пашу, навіть як колишній ворог, чию голову він оцінив так високо. Гордон—герой Повстання племен був так само байдужий Азмі-паші, як і той, зодягнений в лахміття, араб, чий образ Гордон зараз намагався викликати в його пам'яті.
Однак Гордон уже вирішив будь-що викрити себе, його сповнило непереборне, гіпнотизуюче й гидливе бажання довести Азмі до жаху впізнання. Він обплутав Азмі тоненькими нитками й за допомогою прихованих натяків на час і місце дав зрозуміти паші, що той нестямний арабський хлопець був Гордоном—англійцем Гордоном, який сидить зараз за столом напроти Азмі — братом по крові Фрімена і генерала. Інші присутні, не підозрюючи, що надумав Гордон, тільки дивувалися на його пристойність й ввічливість в обходженні з бахразцем. Але коли жадана мить настала і сплетення натяків викликало спалах впізнання в очах Азмі, всі присутні відчули його, як електричний розряд.
Азмі неминуче мусив упізнати Гордона, і все ж сталося це несподівано.
В ту першу, жахливу їх зустріч в Аравії страх по-справжньому охопив Гордона, коли він побачив м'ясисті, набубнявілі від кілець пальці Азмі, що тяглися до нього. І зараз він не в силі був одірвати очей від цих винизаних золотом рук, які рухалися од тарілки до рота на тлі білого Дамаску скатерті; в його погляді була завороженість, що її нарешті помітив і сам Азмі. Це сталося в ту мить, коли Азмі підносив до рота ягідку тепличного винограду — побачивши нерухомий, сповнений гидливості погляд Гордона, паша впізнав його по виразу очей.
Рука (з виноградинкою між великим і вказівним пальцем) опустилася. М'які масні губи, здригнувшись, розкрилися. Ніздрі перелякано роздулися. І, нарешті, очі виказали Азмі-пашу — він пригадав. Бахразець зблід під поглядом Гордона, а Гордон відчув відразу сором, лють і весь напружився, немов збираючись в нестямному шалі кинутися на Азмі. Та в цю мить виноградинка випала з безвільних пальців паші і покотилася через стіл до Гордона. Англієць неохоче, але обережно, підняв її. Доля принесла цю сочну, повну ягідку в жертву Гордону. Він стиснув її кінчиками пальців і розчавив, забруднивши соком скатерть. Усе ще стискаючи мокрі пальці, Гордон нищівно подивився на Азмі. Присутні помітили цей жест і зрозуміли приховану в ньому погрозу. Гордон витер пальці об свій бурнус — по-кочівницьки, Азмі випустив тремтяче зітхання, і сніданок закінчився.
В бібліотеці, куди вони повернулися після сніданку, Сміт зазнав незначної поразки: Фрімен змусив його признатися, що він знову повернувся до роботи у процвітаючу будівельну контору свого батька. Фрімен констатував, що Сміт виконує там роль клерка при своєму батькові. Ось вам і Сміт-паша! Але ця поразка була дрібною і непомітною, бо в цілому битву програв Фрімен. Азмі після сніданку поводився дуже нервово і, нарешті, зник; бідолаха Юніс весь час тужливо мовчав; навіть генерал втратив свою балакучість. Однак Фрімен приберіг наостанку ще один сюрприз.
— Давайте сюди нашого гостя! — звелів він економці, і цей гість (одягнений у біле галабє, на зразок тих, що їх носять хлопчики-слуги в Єгипті) нерішуче відчинив двері в кімнату; спочатку ні він, ні інші гості не впізнали один одного; він зупинився на порозі, тримаючись за дверну ручку обома руками — руками погонича верблюдів. Та незнайомець перший спалахнув радістю.
— Володарю! — вигукнув він і кинувся до Гордона. Це був маленький Нурі.
Почуття, що охопило Гордона, не можна було б назвати англійським — воно було надто глибоким, надто нестримним. Він навіть втратив здатність розмовляти по-араб-ськи і зумів тільки через силу вимовити розгублене англійське:
— Що ти тут робиш? О, господи, що ти тут робиш?
— Тепер ти повернешся до нас? — сказав по-арабськи маленький Нурі, не розуміючи Гордона. — Ти повернешся, Гордон?
Гордон узяв хлопчика за плечі, але в цю мить той побачив Сміта і, з радісним вигуком підбігши до нього, обняв почервонілого клерка за величезні коліна.
— І ти теж тут! — буяючи щастям, хлопчик смикав механіка за штани і захоплено сміявся. — Володарю, володарю! — кричав він радісно. Який день! О. який день!
Нурі держав за руки обох англійців — наче й не було трагедії, страху, туги за втраченими радощами пустині! А Гордон, тримаючи в своїх руках пальці хлопчика, силкувався зрозуміти Фрімена.
— Навіщо ви привезли його в Англію?—спитав він. Фрімен мав пристойний і задоволений вигляд.
— Він так хотів побачити вас, Гордон, що я просто не в силі був відмовити шибеникові — оі і взяв його з собою чимсь на зразок слуги
— Слуги?— 3 мертвим спокоєм, майже беззвучно перепитав Гордон.— Одішліть його назад, Фрімен!— повільно процідив він,— Негайно одішліть його назад.
— Але ж чому, старина? Він себе тут чудово почуває. Наступного місяця я повертаюся в Аравію і тоді візьму його з собою...
Довгасте обличчя Гордона заніміло у виразі тихої погрози.
— Одішліть його назад! — знову промовив він.
— Дурниці, старина. Гордон нахилився до Нурі.
— У тебе є пальто? Він тобі дав що-небудь, щоб носити на холоді, надворі?
— О, так, так, є. У мене є все в цьому прекрасному місті. Але тут так холодно. І темно, володарю. Не дивно, що ти поїхав звідси в Аравію. А він дає мені все. Iі така їжа...
— Іди, одягни своє пальто. Я візьму тебе з собою.
— Ні, Гордон! — Фрімен поклав руку на плече хлопчика.
Тут знову втрутився генерал".
— Хлопцю тут хороше, Гордон. Я, правда, тут не при чому — хлопця привезли, не спитавши мене, але давайте обійдемося без сцен.