— Він там, — відказали всі хором, одразу ж здогадавшися, про кого йдеться. — У кошику, прив’язаному до тієї штуки.
— Та штука, — поважно мовив Буртіус, — зветься повітряною кулею, і я прилетів на ній досліджувати ваші краї. І вже, мабуть, немало дослідив би, якби не моє відкриття номер чотири.
— А що це за відкриття? — поцікавився Бегемотик.
— Отой же звір, — відказав Буртіус. — Він так мене налякав, що я знепритомнів з переляку, точніше, е-е-е, заснув з несподіванки! От я йому зараз покажу, — рішуче вигукнув хоробрий дослідник, кинувшись до своєї повітряної кулі.
— Не ходіть туди, — загукали звірятка. — Він вас з’їсть.
— З’їсть? — здивувався Буртіус. — Що ж це за цабе таке?
— Це лев Толябун, — пискнула маленька Зебра.
— Лев? Лев… Ах, лев, — знічено повторив дослідник. — Виходить, я зробив поки що тільки три великих відкриття. Просто я ще ніколи не бачив лева і думав, що відкрив його.
— Ну і як він поводиться?
— Жахливо! Просто жахливо! — закричали всі навперебій. — Він ображає нас і лякає. Через нього ми боїмося ходити до школи і навіть гуляти. Він уже з’їв кількох наших товаришів.
— А тепер нахваляється з’їсти мене, — прошепотів Бегемотик. — І обзиває череватеньким опецьком.
— Каже, що мій ріг зроблено з картону, і він коли-небудь одірве його та приб’є у себе в барлозі, щоб вішати капелюха, — поскаржився маленький Носоріг.
— А мені повисмикував усього хвоста, граючись у індіанця, — вигукнув із гущавини Павич. Він уже тижнів два сидів там, чекаючи, поки відросте новий хвіст.
— Він тільки те й робить, що страхає нас…
— Так він же справжнісінький бандит, — обурився Буртіус.
— Але стривайте, шо він робить там, у моєму кошику?
— Спить, — одказало Жирафеня.
— Ах, негідник! — зарепетував раптом Буртіус, побачивши свою порожню торбинку. — Мої пиріжки! Мої пампушки з повидлом. О, мої цукерки! Де ви тепер? Я знаю де! Ви в череві цього ненажери, кривдника безневинних і беззахисних звіряток, цього басурмана, харцизяки і песиголовця! Але стривай-бо! Стривай! — Буртіус схопив свій кошик і заглянув у нього. Звірі здивовано перезирнулися. — Таблетки! Мої таблетки! — почули вони.
Тут ми зробимо невеличкий відступ і пояснимо дивну поведінку мандрівника.
Буртіус об’їздив уже стільки країн, перечитав таку кількість книжок, познайомився зі стількома людьми і зробив таку силу-силенну відкриттів, що частенько почав забувати, що він знає і чи знає що-небудь взагалі. "Це від перенапруги, — казала його матуся. — Любий природолюбе Буртіусику, тобі треба відпочити. Не можна так перевтомлювати свою голівку". Але дослідник уперто не хотів відпочивати. Ледь повернувшись з однієї подорожі, він вирушав у другу і, нехтуючи порадами матусі, писав про свої мандри книгу за книгою. Це й призвело до сумних наслідків, що неодмінно трапляються, коли ми не слухаємо своїх матусь. Одного разу, приїхавши з Північного полюса, Буртіус, як завжди, зачинивсь у своєму напакованому книжками і всякими цікавими речами кабінеті й засів за нову книгу. Учений світ нетерпляче чекав на її появу. Через два тижні Буртіус закінчив роботу й поніс книгу до редакції. Але що то була за книга! Замість спостережень на Північному полюсі Буртіус написав "1000 способів приготування яєчні". А цю книгу він опублікував іще сім років тому. Мало того, під кожним номером від першого до тисячного було написано одне і те ж; "На змащену вершковим маслом чи смальцем пательню розбити одне, два, три, чотири, п’ять або більше яєць, залежно від апетиту. Тримати на вогні до повного приготування".
Любитель природи нахвалявся випустити доопрацьований варіант, у якому містилось би дві тисячі рецептів, і втерти носа всім кухарям та вченим планети. Однак цей задум так і залишився незавершеним, бо дослідника-кулінара поклали до ліжка. "Перевтома, — сказали лікарі. — Він занадто багато працює".
Одужавши, невтомний мандрівник одразу ж почав лаштуватись у подорож до Африки.
— Тільки одна умова, — попередила його матуся. — Я певна, що й там, далеко від рідної домівки, ти працюватимеш день і ніч. Ось тобі пакетик, а в ньому таблетки для сну. Рівно о дев’ятій годині вечора маєш ковтати одну таблетку й одразу засинатимеш. А вранці прокидатимешся, сповнений сил і енергії. Я покладу пакетик до твоєї торбинки з харчами. Тож не забувай вчасно приймати ліки.
І от тепер, зрозумівши, що разом із їжею лев ковтнув таблетки й заснув, Буртіус зайшовся од сміху.
— Тепер цей ненажера спатиме й спатиме, — реготав він. — Тож давайте придумаємо, як його провчити, щоб він запам’ятав це назавжди і більше нікого не кривдив. Для початку біжи, Бегемотику, зв’яжи його, поки не прокинувся.
Звірята наблизилися до повітряної кулі. Бегемотик поліз до кошика.
— Ой, дивіться, що я знайшла, — мовила, нахилившись над Буртіусовою торбинкою, Мавпочка. — А ось ще, і ще. Скільки їх тут!
— Чого? — здивувався мандрівник.
— А ось, дивіться, — Мавпочка простягла вперед лапку. Якісь маленькі горошинки біліли на її долоні.
— Таблетки, — прошепотів Буртіус. — Це ж таблетки. Виходить…
Договорити він не встиг. Могутнє ревіння розітнуло тишу, і над краєм кошика повітряної кулі з’явилася розлючена левова морда.
— Рятуйтеся хто може! — закричав Бегемотик, одскочивши вбік: адже він устиг зв’язати левові тільки передні лапи.
Зв’язані могутні лапи сперлися на край кошика. Ще секунда…
І раптом Буртіус вихопив із-за пояса ножа, якого завжди носив при собі, й кинувся вперед.
Звірі завмерли: невже цей безстрашний чоловік сам-один зітнеться з хижаком? На мить лев отетерів, але лише на мить. Ось очі його хижо заяскріли, він трохи подавсь уперед…
І саме тут Буртіус з розмаху вдарив ножем по туго напнутому мотузу, що тримав повітряну кулю. Не встиг ніхто й отямитись, як вона рвонулась угору, швидко набираючи висоту. З піднебесся пролунало жахливе моторошне ревіння лютого, обдуреного, але вже не страшного лева. Вдячні мордочки всіх звіряток повернулися до відважного природолюба.
— Що трапилося, професоре? — запитав маленький Носоріг.
— Думаю, ви вже й самі здогадались, — одказав той, полещений словом "професор". — Виявляється, лев з’їв лише дві-три таблетки, а не весь пакетик, як я гадав, бо той розірвався. А коли Бегемотик зв’язував йому лапи, проснувся.