Марія. Гм. Вам, очевидно, мало того, що ви маєте. Вам треба всю душу до останнього затягти до себе?..
Сталинський (сміється). А ви психолог. Вас трудно обхитрити.
Марія. Правда? (Ніби ліниво підводиться). Ну, а я вас таки перехитрила. Зараз ви побачите, як я без ваших порад позбавлюсь вашої влади. (З вибухом ненависті). О, ти зараз побачиш мою владу над тобою. Чуєш ти, проклятий?
Сталинський (в захваті любуючись з неї). От-от-от. Яка чудова, пекуча ненависть. От в такому стані, уявіть собі, хіба б ви не могли б гризти мене поцілунками? Навіть на "ти", навіть на "ти"?
Ма р і я. А, ти смієшся?! (Рішуче кидається до дверей).
Сталинський (підводячись). Глядіть, щоб не каялись. Чуєте, ви?
Марія (зупиняється, злісно сміється). Ага, поганець! Ти поставив там своїх філерів. Ні, голубчику, коли вони сюди прийдуть, вони нас тут уже не застануть. Дякую, що попередив. Ми з тобою поїдемо вдвох "у Крим". Чуєш? Ми вдвох поїдемо. Але поїдемо ж.
Сталинський. Майте на увазі, що у мене в кишені...
Марія (не слухаючи, йде до дверей). О, я все маю на увазі. Все!
Стук у двері.
Марія. Ага, вони якраз самі йдуть. Увійдіть. Сталинський. Маріє Антонівно, я вам раджу...
Входять Ніна й Ангелок, ведучи під руки Йвана, який невдово-
лено пручається.
Ніна. Ні-ні, не пустимо! Марусю! Дозволь тобі представити нашого Шерлока Гсгльмса... Він... (Зупиняється, побачивши Сталинського). Ой, вибачай, ми не знали, що ти не сама. (Хоче йти назад, тягнучи за собою Йвана).
Марія (піднято, весело). О, нічого,нічого. Ми, навпаки, будемо вам раді. Я навіть хотіла сама вас покликати, щоб познайомити от з нашим спільним приятелем. Будь ласка... (Проводить рукою в бік Сталинського, на якого дивиться з сміхом). Ви не впізнаєте цього добродія?
Сталинський (дуже привітно, ввічливо спішить назустріч, уклоняється, потискує всім руки). Дуже радий, дуже приємно. Ми з Марією Антонівною старі приятелі. На фронті ще... Полковник Федосюк. Дуже приємно. Полковник Фе-досюк...
Іван. Ми наче десь бачилися з вами? Сталинський. Дуже може бути, дуже може бути... Марія (злісно сміється). Невже ви не пам'ятаєте, полковнику?
Сталинський (добродушно). Не пам'ятаю, не пам'ятаю... (До Йвана). Ви в Одесі не бували?
Іван. Ні, не був... (Подивляється на Марію).
М а р і я. А ви спитайте полковника, чого він тримає праву руку в кишені.
Сталинський. Контужена, контужена. (До Йвана) І, знаєте, як тримаю в кишені, трошки грію, то легше. А то весь час ніби щемить.
М а р і я. А мороз не ходить у вас по тілі? Га?
Сталинський. Ні-ні, цього не буває. (До Йвана). Так справді, де ж ми бачились?
Іван. От щось знайоме, а де... Гм.
М а р і я. Та чого ви всі стоїте? Сідайте, будь ласка. Так нам усім буде краще. Полковнику, сідайте, для вашої контуженої руки буде легше. Нінко, сідай. Так ви Йвана в Шерлоки записали? Це дуже добре, нам якраз це зараз треба буде.
Ангелок. Власне кажучи, як той... то спочатку не Йван...
Ніна. Ну, Ангелок, не заздріть: спочатку ви, а потім
він.
Марія. Чудесно, чудесно. А ми з полковником говорили якраз про жандармів, провокаторів. Полковник, майте на увазі, старий революціонер, а тепер... А тепер, полковнику, хто ви? Га?
Сталинський. А тепер звичайний собі вояка, та й годі. На фронті сиджу, як кріт у норі, хе-хе-хе. Власне, як кріт. Так-так, ми з Марією Антонівною якраз говорили на ці теми. Дійсно, провокатори — то страшна річ. Куди гірше жандармів. Жандарми — це одвертий ворог, він, так сказать, іде в атаку. А провокатор — це зрадник. Провокатора не знаєш, не бачиш, він тут, може, біля тебе сидить, з тобою балакає, обнімає тебе, всі твої плани з тобою обмірковує, а завтра візьме й видасть. Не будь провокаторів, жандарми самі рішуче нічого не могли б. Це вже давно установлено. Давно.
Марія. А хто ж робить тих провокаторів?
Сталинський. Жандарми. Безперечно, жандарми.
Марія (раптом з піднятим сміхом). А що, панове, як от серед вас раптом сидить провокатор і ми з ним балакаємо, сміємось до нього, вважаємо його за свого? Га?
Ніна. Ну, Марусю, що ти таке кажеш?
Марія. А от же всім стало ніяково. (Дивиться на всіх і беззвучно сміється).
Іван. Чого ж, може, й є.
Ангелок. Ну, знаєте, психологія, той, теж річ така, що вибачайте. Ми психологію можемо відрізняти. Взагалі, це не так важко схопити тон... І крім того...
Ніна. Ангелок. Я рішуче заявляю, що нічого не зрозуміла.
Ангелок. Вам ще рано розуміти... (Сміється).
М а р і я. А от дивіться: всім стало ніяково. Але ж не можуть всі бути провокаторами. Правда? Очевидячки, кожний думає собі: "А що, як на мене подумають?" А предатель сидить собі і сміється. Га? (До Сталинського). А жандарм, кажете, бореться цілком одверто, не ховається?..
Сталинський. Е, ні. Я знав одного жандарма, що переодягався й ходив до революціонерів. Знав, знав. І уявіть собі: раз у раз з бомбою в кишені ходив! На той випадок, що як схоплять, то, принаймні, не сам загине, а всі з ним. (До Марії). Не з револьвером, розумієте, а власне з бомбою. Такої страшної сили, що могла ввесь будинок рознести. Подумайте, яка мерзота: за одного себе він може на той світ одправити цілий будинок із невинними людьми, не тільки з революціонерами, а просто з обивателями. Тільки жандарм може бути такий жорстокий.
Марія пильно дивиться на нього.
Ніна. А його не впіймали ніколи?
Сталинський. По правді сказати, про це нічого не можу сказати. У, страшно поганий народ жандарми: кмітливий, лютий, подлий. Але все ж таки провокатор, на мою думку, куди гірший. Гірший, панове, гірший.
Ніна. Це правда.
Ангелок. Ну, зате ж провокаторів і той... зовсім інакше...
Іван (дивиться на нього). Так, провокаторів зовсім інакше. Ви маєте рацію.
Сталинський (підводиться). Ну, Маріє Антонівно, побажаю вам усього найкращого.
Марія. Куди ж ви так швидко? Не хочете ще посидіти?
Сталинський. Та треба вже, знаєте. Та й, може, ви зайняті. (До Ніни). Вибачайте. Я перебив вам.
Ніна. О, що ви! То ви повинні вибачити нам, що ми перебили. Але ми зараз підемо собі. Ну, Шерлоки, ходім. (До Сталинського, прощається). Бувайте здорові.
Сталинський. Всього добренького. (До Йвана, добродушно). Так і не впізнали?