Ангелок. Аякже, так і той... і будете.
І в а н. І ти будеш. А ви, Марусю, ще не зволили змінити свого настрою? Будете складати?
Марія. Ні, ще не змінила свого настрою й буду складати.
Іван (увічливо й гумористично вклоняється). Дуже приємно бачити таку постійність.
Марія (так само вклоняється). Дуже рада, що роблю вам приємність. Це так рідко буває.
Ніна. Ну, почали знов. Давайте швидше складати! Я хочу подивитись. Другу лампу треба? Ходімте, Ангелок, принесете. Чуєте? Чуєте, Ангелок? Беріть самовар, несіть за мною. Та покиньте ви свої папірці. От кара господня з цим чоловіком!
Ангелок (посміхається з виразом вибачливості й вищості). Власне кажучи, вам слід би було інакше той... rie гаяти часу. До ранку треба конче... (Бере самовар).
Ніна. Він так говорить, ніби на тиждень кудись виїжджає. Ой, Ангелок справжній! Та куди несете? Не в ті двері. Ой-ой! Мацапуро. (Підпихує його в спину й виходить за ним).
Іван (розпаковує валізку). На шість годин ранку треба встигнути. Гм, навряд. Це так що, мабуть, навряд. (Робить дуже повільно, розмірено).
Марія (стоїть біля нього і з посмішкою слідкує за його рухами. Перекривляючи його, розтягуючи слова). Чому ж не встигнете? Ви з такою експресією, так блискавично все робите, що аж в очах миготить од ваших рухів.
Іван (добродушно, ясно посміхається до неї). Така вже, видно, вдача, Марусенько. Так, мабуть, бог дав.
Марія. Страшно цікаво подивитись, як ви обнімаєте жінок. Так само, як оце валізку розв'язуєте?
Іван. Я можу показати, коли ви так цікавитесь.
Марія. Ох, подумаєш. Ви можете показати? Такий високоморальний, благочестивий, ідейний чоловік? Та ви хіба знаєте, що таке кохання? Уявляю собі, як ви обнімаєте... (Показує, роблячи заклопотане лице). Гм, так... А тепер отак-о. (Сміється). Страшенно палкий з вас любовник був би...
Іван мовчки пильно, серйозно дивиться на неї.
Марія. Ой-ой, не буду, не буду, не буду. Зараз нотацію, проповідь, акафіст буде читати. Ради бога, простіть, нізащо більше не буду.
Іван. Гм. Якось все... чудно.
Марія (перекривляє). Гм. Якось і мені все це... чудно. Іван. Ну, добре! (Починає жвавіше розв'язувати валізку).
Марія (з хитрою посмішкою слідкує за ним). Тихше, Іване, тихше, ви шворки порвете. Куди ви так поспішаєтесь? Що з вами?
Іван (випростуючись). А що з вами таке, скажіть ви мені? Га?
Марія (раптом ступаючи до нього, швидко, гарячим шепотом). Сказати? Га? Хочете, щоб сказала? Хочете? Іван. Хочу.
Марія. Ну, так слухайте. Я... (Пауза). Я купила собі нові черевики. Подивіться. (Показує і сміється). Чудесні, правда?
Іван. Гм. Непогані. Скільки дали? Марія. "Гм". Двадцять карбованців. Іван. Дешево як...
Марія. Навіть черевиків не варта! Бідна я! Ну, бог з вами. Поїду на фронт, там дорогих черевиків не треба. Ніна аж перехрестилась, як довідалась, що я завтра їду на фронт.
Іван (вражено). Завтра на... Та ви жартуєте.
М а р і я. Я, добродію, ніколи не жартую. Чого це вас так дивує?
Іван. Чекайте, а партійна ж робота? А лазарет ваш? Марія (важно). Я їду боронити рідний край, високоповажний пане.
Іван. Гм. Коли ж це ви придумали? Марія. "Гм". Сьогодні, вчора. Я знаю коли! Іван. Через що? Марія. Так собі.
Входить Ангелок з лампою.
Ангелок. Ну, тепер, значить, так. Ви вже розв'язали, Іване? А де текст? Та ви ще не розв'язали! Що ж ви робили?
Іван. Зараз розв'яжемо, чого там. (Розв'язує). А де ж Ніна?
Ангелок (помагаючи йому, невдоволено). Нічого не роблять, балачки... Ніна ваша щось там той, їсть... Ну, от тепер, значить, так. Ви відмикайте, а я тим часом текст... Ні, касу спочатку... Давайте касу.
Марія. Страшенно ви, Ангелок, безпорадний командир.
Ангелок. А ви той, лучче помагайте. Несіть оце туди, на той стіл.
Марія. Слухаю. (Бере вийняту з валізки частину каси й несе її до столу).
Іван. Ангелок, не захоплюйтесь дуже, не захоплюйтесь, розсиплете.
Ангелок( зневажливо). Не турбуйтесь... От чорт! (Розсипав ).
Іван. Бачите? Ну, нічого, трошки. Треба переносити потрошки. Марусю, вй переносьте шрифт. Добре?
Марія. Все, що скаже начальство.
Ан гел ок (серйозно). В такому разі, той... От що... Підождіть. (Марія й Іван лукаво переглядаються). Ага, так. Так ви хочете так? Ну, беріть, беріть. Кладіть на той стіл. Тут по літерах пакунки. Яка це літера, "ж"?
Марія. Так точно, пане Ангелок.
Ангелок (поважно). Так. Умгу.
Марія. Куди скажете, класти?
Ангелок. Там у касі знайдіть "ж" й висипте у скри-ночку. Та не розсипте, бо ви... Знаю я вас. Марія. Слухаю, пане Ангелок.
Вбігає Ніна, щось жуючи.
Н і н а. І я. І я. Що мені робить? Марія. Цілуй швидше Івана. Ніна. Через що?
М а р і я. Та ти ж питаєш, що тобі робить.
Ніна. Ай, дай мені спокій. (Вередливо). Іване, що мені робить? Я теж хочу помагать.
Іван. Добре. Зараз. Іди сюди. Бери ось ці пакуночки. Розумієш?
Ніна. Розумію.
Іван. Тільки обережно бери, щоб не розсипать. Прочитай, яка літера насипана там, потім ту літеру знайди там, у касі, й висипай.
Ніна (дуже уважно). Добре.
Марія (підходячи, тоном Івана). Потім вернись, нахились над валізкою, простягни руку, візьми пакуночок, та обережно, помалу, щоб не розсипать. Одхились, повернись і йди до каси. Розумієш?
Ніна. Іване, скажи їй, щоб вона не чіплялась до мене. Що це таке?
Іван (строго). Марусю. Шумійте чіплятись до Ніни. Іди сюди, я тебе пожалію.
Ніна (лащиться до нього). Вона цілий вечір сьогодні шпигає мене.
Іван. Ах, бідна моя дитинка. (Голубить її). От я їй задам...
Ніна. І говорить всякі дурниці про тебе. Іван. Нехай, нехай: я їй покажу говорити про мене дурниці.
Марія. Ну, от і знайшла собі роботу. Бачиш, дурненька. Я ж казала...
Н і н а. А ти роботяща. Ну, й буду цілувати, й буду. А що? Ага!
Іван. Гм. Тільки дві роботи все ж таки, разом важко робити. Або цілуватись, або шрифт розкладати.
Ангелок. Ну, от, той... цілуються.
Марія. Нічого, Іване, ми поділимось. Ви цілуйтесь собі, а ми будемо шрифт розкладати.
Ангелок. Ну, треба поспішати. Що справді... цілуватись.
Ніна. Ну-ну, Ангелок... Ми вже будемо робить. У, та важкі які. Яка ж це літера? "К". Тепер туди, Іване?
Іван. Туди, туди. Ти носи, а я буду тобі подавать.
Марія. Може, вже й мені подаватимете, коли ваша така ласка?