Полічивши гроші, що лежали на столі,— лишилася одна марка і двадцять пфенігів,— я подзвонив швейцарові, і коли той відгукнувся, сказав:
Це Богнер. Доброго ранку. Газета вже прийшла?
Ще ні,— відповів він,— я принесу її вам, коли вона
прийде.
Щось таке сталося?
— Нічого особливого.
— Тоді до скорого.
— До скорого.
О пів на дев'яту по телео^ону передали зведення про штат, яке начальник канцелярії Брезген щодня складає для прелата Ціммера. Вони всі тремтять перед Ціммером, тремтять навіть ті священики, яких перевели з парафій в управління. Він ніколи не каже "будь ласка" чи "дякую", і коли він набирає і я відповідаю, мені стає трошки моторошно. І щоранку рівно о пів на дев'яту він промовляє:
— Прелат Ціммер.
Я чув, що доповів Брезген: "Хворі — Вельдріх, Зікк, капелан Гухель; без поважної причини — капелан Зоден".
— Що з Зоденом?
— Уявлення не маю, пане прелат.
Я почув, як Ціммер зітхнув, він часто зітхає, коли вимовляє прізвище Зодена, і на цьому перша розмова скінчилася.
Безперервні телефонні дзвінки починаються близько дев'ятої. До нас дзвонять тоді з міста, а від нас у місто, і я замовляю міжміські розмови; коли-не-коли я підключаюся, слухаю, що вони говорять, і переконуюся, що словниковий запас цих людей також не перевищує ста п'ятдесяти слів. Найчастіше вживане слово—"обережно". Воно вимовляється без кінця, присутнє в усіх розмовах.
— Ліва преса нападає на промову ЙП. Обережно.
— Права преса зовсім замовчала промову ЙП. Обережно.
— Християнська преса хвалить промову ЙП. Обережно.
— Зоден відсутній без поважної причини. Обережно.
— Об одинадцятій годині Больц дає аудієнцію. Обережно. ЙП — так скорочено називають єпископа.
Судді по справах про розлучення іноді, коли йдеться про професійні речі, говорять по-латині; я завжди слухаю їхні розмови, хоч не розумію жодного слова; голоси в них поважні, і коли вони сміються з латинських дотепів, це так вражає. Дивує те, що вони обидва — і священик Пютц, і прелат Серж —єдині люди в будинку, які мені симпатизують. Об одинадцятій годині Ціммер подзвонив секретареві єпископа в таємних справах.
— Протест проти несмаку дрогістів, але обережно. Профанація, коли не знущання з процесії на честь святого Ієроніма. Обережно.
Через п'ять хвилин подзвонив у відповідь секретар єпископа в таємних справах.
— Преосвященство направить протест приватним порядком. Двоюрідний брат його преосвященства — голова Спілки дрогістів. Отже, обережно.
— Що дала аудієнція з Больцом?
— Поки що нічого певного, але й надалі будьте обережні. Невдовзі після цього прелат Ціммер викликав телефоном
прелата Вейнера:
— Шість переміщень із сусідньої єпархії.
— Хто такі?
— Двоє тягнуть на двійку, троє— на три з мінусом, а один, здається, путящий. Гукман. З аристократичної сім'ї.
— Знаю, чудова сім'я. Що було вчора?
— Паскудство, боротьба триває.
— Що?
— Боротьба триває— салат був знову з оцтом.
— Але ж ви...
— Я категорично наполягаю на лимонах ось уже кілька місяців. Оцту не терплю. Це відкритий виклик на бій.
— Кого ви підозріваєте?
— В.,— сказав Ціммер,— це напевно В. Мені зовсім погано.
— Паскудна справа, ми ще про це поговоримо.
— Авжеж, пізніше.
Отже, мене мало не ВТЯГЛІЇ В боротьбу, що ведеться, очевидно, краплями оцту.
Близько чверті на дванадцяту мене викликав Серж.
— Богнер,— сказав він,— чи не бажаєте піти до міста?
— Мені не можна відлучатися, пане прелат.
— Я звелю, щоб вас змінили на півгодини. Тільки до банку. Звісно, якщо ви не проти. Іноді хочеться провітритись.
— Хто мене змінить?
— Панна Ганке. Мого секретаря немає, а Ганке не може йти через хворе стегно. То ви не проти?
— Ні,— сказав я.
— Ну, от бачите. Приходьте одразу, як тільки Ганке буде у вас.
Ганке зараз же й прийшла. Щоразу, коли вона вступає до кімнати, дивно рухаючи своїм тілом, я трохи лякаюся. Вона завжди змінює мене, якщо мені треба відлучитися: піти до зубного лікаря чи виконати доручення, яке дає мені Серж, щоб перемінити обстановку. Ганке висока, худа й смуглява, вона захворіла лише три роки тому, коли їй було двадцять літ, і мені приємно дивитися на її обличчя, таке ніжне й лагідне. Вона принесла мені квіти — лілові айстри, поставила їх у глечик на вікні й аж тоді подала мені руку.
— Ідіть,— сказала вона.— Як ваші діти?
— Добре,— сказав я,— почувають себе добре. Я надягнув пальто.
— Богнер,— промовила вона усміхаючись,— хтось бачив вас п'яного. Щоб ви знали, коли Ціммер заговорить про це.
— Дякую вам,— сказав я.
— Вам не треба пити.
— Знаю.
— А ваша дружина,— спитала вона обережно,— як почуває себе ваша дружина?
Я застебнув пальто й подивився на неї:
— Скажіть мені все. Що говорять про мою дружину?
— Кажуть, що в неї знову буде дитина.
— Прокляття,— лайнувся я,— моя дружина взнала про це тільки вчора.
— А таємна служба інформації знала це раніш од неї.
— Панно Ганке,— сказав я,— що сталося?
Вона відповіла на телефонний виклик, з'єднала і, всміхаючись, подивилася на мене:
— Нічого особливого, справді нічого особливого; подейкують, що ви п'єте, що ваша дружина вагітна, а ще плещуть, що ви вже давно живете з дружиною нарізно.
— Це так і є.
— Ну, от бачите. Я можу тільки попередити вас — остерігайтеся Ціммера, Брезгена, панни Гехт, але в цьому будинку у вас є й друзі, і друзів більше, ніж ворогів.
— Не думаю.
— Повірте вже мені,— сказала вона,— особливо серед кліриків, майже всі клірики люблять вас,— вона знову всміхнулася: — У вас з ними є дещо спільне — не ви один п'єте.
Я засміявся:
— Скажіть мені ще одну річ: хто це повільно вбиває Ціммера краплями оцту?
— Ви не знаєте? — Вона здивовано розсміялася.
— Справді не знаю.
— Боже мій, пів-єпархії сміється з цього, і тільки ви цього не знаєте, хоч і сидите в центрі пліток. Отож слухайте: у Вуппа — в декана Вуппа є сестра, вона заправляє кухнею в монастирі "Синій плащ Марії". Тепер вам зрозуміло?
— Розповідайте далі,— сказав я,— я нічогісінько не зрозумів.
— Ціммер перешкодив тому, щоб Вупп став прелатом. Хід у відповідь: за п'ятдесят пс})енігів купується пляшка найдешевшого оцту, і як тільки з'являється Ціммер, її дістають з потайного кутка в кухні монастиря "Синій плащ Марії" А тепер ідіть, Серж вас чекає.