— Саме так,— сказала Келвін.— Він турбувався про вас, дбав про вашу безпеку, але ви не могли взяти управління кораблем на себе, бо воно не призначалося для вас — тільки для гумориста-Мозку. Ми могли зв'язатися з вами, але ви не могли відповісти. Ви мали достатньо їжі, але це були лише боби і молоко. Тоді ви померли, якщо так можна висловитися, а згодом ожили, але період вашої смерті був... ну... цікавим. Я хотіла б знати, як він це зробив. Це був цінний жарт Мозку, але він не завдав шкоди.
— Не завдав шкоди! — видихнув Донован.— 0, якби в цього дотепника і грубіяна була лише шия.
Ланнінг зробив порух рукою:
— Гаразд. Все це було і минуло. Що тепер?
— Ну,— сказав тихо Богерт,— передовсім ми повинні поліпшити основний космічний двигун. Очевидно, ми повинні відштовхуватися від цього інтервалу міжзоряного стрибка. Якщо це так, ми — єдина організація, що має супер-робота,— зобов'язані знайти цей інтервал, як
що зможемо. I тоді "Ю. С. Роботс" організовуватиме міжзоряні подорожі, а людство матиме змогу освоїти Галактику.
— А як бути з фірмою "Консолідейтед"? — запитав Ланнінг,
— Послухайте,— раптом перебив Донован,— я хочу внести пропозицію. "Консолідейтед" завдала "Ю. С. Роботс" силу-силенну неприємностей. Щоправда, не так сталося, як вони чекали, і справа повернулася на краще, але їхні наміри не були благочестиві. I я, і Грег у цьому переконалися.
Отже, вони хочуть відповіді, і вони її одержать. Пошлемо їм цей корабель, і "Ю. С. Роботс" зможе одержати свої двісті тисяч плюс вартість конструювання. I коли вони випробовуватимуть його, тоді, очевидно, ми дамо змогу Мозку ще трохи побавитися, поки він прийде до норми.
— Це мені підходить,— твердо сказав Ланнінг.
— I відповідає умовам контракту,— неуважно додав Богерт.
— Але не збулись їхні наміри,— сказала доктор Келвін задумливо.— Врешті-решт, корабель, як і інші, став власністю уряду; стрибок через гіперкосмос був бездоганний, і тепер ми фактично маємо цілі людські поселення на планетах довкола найближчих зірок. Але їхні наміри не збулись.
Я закінчив свій обід і дивився на неї крізь дим сигарети.
— А коли був створений світ, який здається золотим віком порівняно з попереднім століттям,— цьому також сприяли наші роботи.
— Ви маєте на увазі мислячі машини? — за
питав я.— Мозок, про якого ви розповідали, був першою мислячою машиною, правда ж?
— Так, і мислячі машини, але я не їх мала на увазі. Радше людину. Він помер минулого року.— У її голосі несподівано прозвучала журба.— Або принаймні він просто вирішив померти, знаючи, що більше нам не потрібен. Це — Стівен Байєрлі.
— Так, я здогадався, що ви саме його маєте на увазі.
— Вперше він вийшов на політичну арену в 2032 році. Ви тоді ще були підлітком і не можете пам'ятати, за яких обставин це відбувалося. Коли він балотувався в мери, та виборча кампанія була найнезвичайнішою в історії...
ДОКАЗ
Френсіз
Квінн був політиком нової школи. В цьому вислові, звичайно, як і в інших подібного штибу, годі шукати сенсу. Більшість "нових шкіл", які ми маємо, були відомі в суспільному житті Давньої Греції, і, можливо, якби ми знали про це більше, в суспільному житті давнього Шумеру, і доісторичних поселеннях на палях на озерах Швейцарії.
Однак, аби закінчити цей вступ, який обіцяє бути ускладненим і нудним, ліпше якнайскоріш відзначити, що Квінн ніколи не балотувався на виборах, не гнався за голосами, не виголошував
промов і не набивав виборчих урн фальшивими бюлетенями. Так само, як і Наполеон сам не натискував на спусковий гачок на полі битви під Аустерліцом.
Й оскільки політика іноді робить партнерами зовсім чужих людей, якось за одним столом з Квінном опинився Альфред Ланнінг. Його густі сиві брови низько нависали над очима, з яких прозирала гостра нетерплячість. Ланнінг був невдоволений.
Цей факт, якби про нього й знав Квінн, аж ніяк не стурбував би його. Голос Квінна був товариський — можливо, це йшло від професіоналізму.
— Гадаю, ви знаєте Стівена Байєрлі, докторе Ланнінг?
— Я чув про нього. Як і багато дехто.
— Так, і я чув. Може, ви голосуватимете за нього на наступних виборах?
— Навіть не знаю.— В його голосі бриніла неприхована уїдливість.— Я не стежив за розвитком політичних подій і не знав, що він балотується на виборах.
— Він може стати нашим мером. Звичайно, він поки що всього-на-всього юрист, але могутні дуби виростають з...
— Саме так,— перебив його Ланнінг.— Я вже чув цю фразу. Але, може б, перейти до суті справи?
— А ми вже перейшли, докторе Ланнінг.— Голос Квінна був надзвичайно лагідним.
— Я зацікавлений, щоб містер Байєрлі не піднявся вище окружного прокурора, а ви зацікавлені допомогти мені.
— Я зацікавлений? Та невже? — Брови Ланнінга ще більше насупилися.
— Ну, скажімо, зацікавлена фірма "Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн". Я прийшов до вас, як до її колишнього наукового керівника, бо знаю, що ви й досі користуєтесь авторитетом у фірмі. До вашої думки там прислуховуються, її поважають. Водночас ви зараз менше залежите від них, маєте значну свободу дій, навіть коли ці дії виходять з рамок загальноприйнятих.
Доктор Ланнінг деякий час мовчав, обмірковуючи почуте. Тоді сказав уже лагідніше:
— Я вас зовсім не розумію, містере Квінн.
— Мене це не дивує, докторе Ланнінг. Але все дуже просто. Ви не заперечуєте?
Квінн прикурив тонку сигарету від недорогої, але елегантної запальнички, і на його вилицюватому обличчі з'явився самовдоволений вираз.
— Ми говорили про містера Байєрлі,— особу дивну і яскраву. Три роки тому його ніхто не знав, тепер його знають всі. Це сильна, обдарована людина і, безперечно, найрозумніший і найталановитіший прокурор, яких я будь-коли знав. На превеликий жаль, він не належить до моїх друзів.
— Розумію,— механічно сказав Ланнінг, роздивляючись свої нігті.
— Минулого року,— спокійно вів далі Квінн,— я мав нагоду вивчити містера Байєрлі — і досить детально. Завжди корисно, самі розумієте, детально вивчити минуле життя політика, котрий обстоює реформи. Якби ви знали, як часто це допомагає...
Він на мить замовк і невесело усміхнувся, дивлячись на жевріючий кінчик сигарети.