— Е-е, ви мені Баха до розпусти не штовхайте, — суворо застеріг мене вже майже мій учитель. — Це, зрештою, антинауковий підхід.
Але я вже не міг зупинитися.
— А раптом Бах і не зовсім з Бахмача, а, наприклад, з Бахчисараю.
Ліквідатор на мить задумався, що з ним траплялося явно рідко.
— Ліхо даєш. Але це — Крим. І взагалі — татарщина. Нічого робити з українця Баха якогось там… перекопського мурзу!
Сверблячка пошвидше ліквідувати бодай одну білу пляму в рідній історії вже не давала мені спокою.
— А раптом він із… е-е… Бахрейна? Га?
— Тобто, — зблід ліквідатор. — Який ще Ба… Ба…хрейн?
— Держава в Азії.
— Вас ще й до азіатчини тягне? Не напускайте туману своїм… хрейном. І взагалі, це не той хрейн. Це, зрештою, небезпечно. Бахрейн, почувши про таку гіпотезу, заявить, що Бах — їхній. Мовчіть! І затямте: Бах із Бахмача! Звідти й моя теща. А отой самий… хрейн викиньте. Це антинауковий, тупиковий підхід. Я ще виведу німців на чисту воду. Вони ще пошкодують, що прихватизувавши запорозького козака Баха, оголосили його своїм. Зрештою є ще і Європейський суд. З цього приводу я приніс вам дослідницьку роботу. Друкуйте негайно, якщо ви — істинний патріот. І ми нарешті відвоюємо Баха із Бахмача!
Вже виходячи, на мить затримався на порозі.
— Взагалі, скажу вам, ви робите успіхи в ліквідації білих плям. Якщо я ще попрацюю з вами, ви й не таким патріотом станете. До речі, ви
знаєте, хто така насправді діва Марія?
— Богородиця?
— Так, мати Ісуса Христа?
Я похолов.
— Господи, невже… невже, — я аж чхнув від сенсаційності моменту. — теж ук-українка?
— Так, родом з Придніпров’я. Або з Поділля. Над з’ясуванням її родоводу та національності я зараз і працюю. І вже вийшов на одного діда, — озирнувшись, він перейшов на шепіт, — у якого в льосі ще з дев’ятсот п’ятого лежать закопані історичні… бомаги. І я доведу, що син її Ісус Христос є теж українцем. Але дослідження про це занесу якось іншим разом. Бувайте. Ударно трудіться на ниві ліквідації отих самих… плям у рідній історії. Тільки будьте патріотом, проявляйте пильність. І — ніякого… отого самого… Як його… хрейну!
…І БУДЕ ІЗ КОЖНОГО СВОЯ ЛАФА
— Уявляєш, галабурднику, — розмріявся якось дядько Степан після доброї гальби пива з таранькою, що її, обсмоктану, все ще плотолюбно теребив. — Років так… мм… через сто? Га?
Онук закліпав білявими віями.
— А що буде через сто років, дядьку Степане?
— Тю, турок ти малий! Не здатний уявити яка тоді житуха буде?
— А хіба сьогодні її немає?
— От іменно: немає! Не житуха сьогодні, а… Одне гала-бала. Ат, не хочеться галайкати. Всюди дурять, куди не поткнись — різні інтриги, каверзи, доноси, лицемірство, підступність… За злодійство вже й не кажу. Мафія на мафії! Кілер на кілерші… Себто на кілері. Ще й оті самі… як їх… олі… грахви чи що?
— Олігархи?
— Ага, олі та ще й грахви. А літ так через сотню, — мрійливо тягнув дядько Степан, все ще плямкаючи, масно обсмоктував обсмоктані останки
передчасно загиблої тарані. — Отоді житуха буде! Во і во!
— Яка… житуха?
— Тю, турок ти малий! Хвантазії в тебе ніц. Отієї самої романтики. Та літ через сто не жизня буде, а — малина! Ні тобі збочень ніяких ніхто не матиме, ні… Що не тип, то отой самий… праведник. І мораль тоді буде знаєш на якій висоті? Во! Бо всі святенниками постають. Тоді хомики які сапієнси нарешті перестануть брехати, лицемірити, ставити ближньому підніжки, красти. Ні фальші, ні облуд. Не люди будуть, а — золото. Вищої проби. Мафія та оті самі… оліграхви тільки в історії залишаться.
— А хто ж тоді житиме?
— Тю, турок ти малий! Житимуть ті, що нада! Чесні й порядні. Про це я тобі й торочу, нетямущий ти онуче.
— А як же вони усі будуть чесними?
— Ге-не, — хитро дядько Степан. — Комп’ютери тоді будуть на кожному кроці. Та різні там… вумні машини. Захотів ти, приміром, ближнього ошукати, друга ліпшого обдурити — будь ласочка. Дав потрібну команду вумній машині, заклав їй програму дій і все. Вона сама все зробить: ближнього ошукає і друга твого обдурить. А ти — чистий. Прямо святенник, а не якийсь там крутій-махляр. І не шахрай. Бо й шахраїв тоді не буде, все за них машинерії робитимуть.
— А якщо друг… своїй машині дасть таку команду? Обдурити вас.
— Ну, ти, шпингалет! — суворо дядько Степан. — Не плутай різні речі. Бо це вже з боку друга буде підступність, крутійство. Удар у спину. Так не годиться з другом. Бо цього й сьогодні вистачає. А тоді, кажу, все робитимуть вумні машини. А машина є машина. Звелиш їй красти, вона й почне тибрити. Скажеш кого обдурити — обдурить. Їй це що раз плюнути. Совісті в неї не буде, а твоя — чиста. І ти спокійно спиш. Чи духовно збагачуєшся. Ні, що не кажи, не життя тоді буде, а — той, як його… рахат-лукум! Халва і лафа!
— А що таке… лафа?
— Лафа це… — зморщив лоба дядько Степан, напружуючи свої останні звивини і в пошуках їх, навіть тім’я пошкріб, але невідомо, чи що звідти вишкріб. — Ну це… лафа. Та що тобі гуторити? Лафа і є лафа. Вигода для тебе — пойняв? Ось колись і буде у кожного своя лафа, як машини за тебе кого треба дуритимуть.
— Та коли ж то буде?
— Буде, коли нас… не буде. — тяжко зітхнув дядько Степан. — А тому нам покищо й доводиться діяти без вумної машинерії. По старому. Але нам, хомикам, котрі сапієнси, не звикати. Допоки не придумають підходящу техніку, доводиться брати гріх на душу. Тому ми й не зовсім чесні, як ті, що колись житимуть з машинами маючи…
Ось так, турок ти малий, шпингалет і галабурдник! Вважай, що я з тобою провів виховну роботу. Так і вчительці скажеш. А я той, сходжу, та ще пару гальб пивця перекину. Може тоді і ще тебе чимось порадую. Тобі ж у майбутньому жити, мусиш зарані готуватися до життя з вумними машинами.
ПОБІЛЬШЕ Б НАМ
ТАКИХ ФАЛЬШИВОМОНЕТНИКІВ!
— …А також прошу високодостойний, хоч і суворий, але ж і справедливий суд врахувати ось який, чи не найголовніший фактор: так, мій підзахисний виготовляє фальшиві грошові знаки і проходить оце в карній справі як фальшивомонетник, але зважте, вельмишановні судді, що разом з тим він є один з тих небагатьох наших громадян, які відзначаються рідкісною чеснотливістю і порядністю. Так, під час своїх численних гастролей… е-е… себто поїздок, він завжди всюди чесно розплачується — в касах аеропортів, залізниць чи то в готелях, ресторанах, магазинах тощо. Жодного разу він ще не був викритим при спробі обману чи в махлюванні, навпаки, тут він відзначався і відзначається нескупістю та хлібосольством, тож всюди йому тільки вдячні. А все чому?.. Та тому, що честь і гідність у мого підзахисного завжди були і є на першому місці і він всюди діє згідно закону, інструкції чи правила, діє в дусі високої моралі й священного обов’язку перед своєю батьківщиною, будучи її патріотом і зразковим громадянином.