Фізичні роботи, розчин і кельма, кельма і розчин, на заміській дачі одного розбагатілого нашого чоловіка, котрий, однак, зовсім не додавав грошей за перейнятість спільною ідеєю, проте часто любив підкреслити, що, вважай, тобі пощастило, пане Саво. І пан Сава, заробляючи протягом півроку кожен день, окрім неділі (іноді і в неділю працювали, робота — не гріх, це ліниві галичани прищеплюють лжепоняття, думав Сава), десять баксів, десь на третьому місяці роботи відчув, як у нього змінюється психіка. Він почав мислити глиною і цементом, носилками і цеглою, він раптом побачив себе і кількох інших роботяг рабозалеж-ними від цього буржуазного двоповерхового монстра, бо що таке підсобний робітник для рабовласника, як не додаток до рум'яної спокійної цегли, як не один із малосуттєвих сегментів розчину? Робітник — зеро, порох під ногами, а будматеріалів, дорогих і спокійних, господареві безмежно жаль, хоча ні цегла, ні розчин не перейняті національною ідеєю. Робота від 800 ранку до 800 вечора, обід завозили на місце, їсти треба нашвидкуруч, швидше, йоб його мать, вирвалося один раз у господаря — розбагатілого Савиного знайомого із право-радикальної партїі. Сава глянув тоді на нього, змішано так і болісно, що ж ти, мовляв, пане-брате, не пам'ятаєш, як ми починали спільну боротьбу за соборність і нєподлєглость. Той відвів очі, відійшов...
Сава приходив додому викрученим, як дірява ганчірка, почуваючи приступи огиди і люті до себе — спеціаліста із розчинів та кельми — і до дружини, округлий живіт якої звістував розбруньковування їхньої сім'ї. Іноді налітало химерне бажання вщипнути Іванку, таку меланхолійну, мовби причетну до масонської ложі вагітних, махати кулаком довкола її живота, несправедливо образити дружину і той живіт, котрий вона так чинно і старанно носить перед собою, вигукувати, дивлячись у рідне обличчя, найбрутальнішу російську лайку, пересма-чену вимираючими особливостями наддніпрянського діалекту.
А потім, коли Іванка здригатиметься всім тілом у полоні істерики змінених вагітністю нервів, вийти на гуртожитський коридор і довго, як покинутий зграєю старий облізлий вовк, завивати від безсилля, потім схопити за вилоги старого плаща вахтерку і кричати у Ті зморщене лице, мовляв, чому ж ти, стара суко, постійно нагадуєш мені, що я тут не живу офіційно, чому, зрештою, не звертаєшся до мене державною мовою, потворна мавпо?..
Але вольовими зусиллями, іноді — надзусиллями, Сава замикав на ключ цей внутрішній вулкан бунтарства супроти дружини, вахтерки, загалом слабких світу сього, на денці душі розуміючи, що такий припадок засвідчив би лише те, що він є справді зеро, порохом під ногами, жалюгідним червом, що смикається під монументальною колісницею епохи.
Одного цікавого червневого вечора, коли до закінчення роботи залишалося півтори години, Саву покликав господар-партієць, ЇДЬ' друже, щойно мені потелефонували на мобілку, твоїй дружині погано. о речі, як дізналися номер? Але Сава вже не слухає дрібнопрагма-ичних пересторог, Сава просить господаря, як батька, брата, іменем найсвятішого, що їх колись зв'язувало, підкинути його машиною до гуртожитку, Іванка буде, напевно, родити. Хазяїн, хоч і не Пузир у засмальцьованому халаті, але гроші рахувати вміє, час — гроші, кривиться, але, зрештою, віддає команду своєму шоферові їхати, одна нога — тут, друга — там. У машині Сава безперервно пітніє, як вона, моя маленька, Боже, допоможи нам; ось і гуртожиток, шофер зразу назад, господар за простої не платить.
Вахтерка зі старими вилогами старого пальта радісно повідомляє, що Іванку вже забрала швидка, вахтерка викликала особисто, повезли у дев'яте родильне відділення — і хіба скажеш зараз милій старушенцїї про державну мову... Сава хапає таксі, чи не вперше, відколи приїхав до Києва ідеалістичним хлопчиною; родильня, якісь нескінченні переходи, прибудови, майн гот, дружина ще у приймальному, очі у неї такі благальні й перемучені, мовби глянули на колір табуйованої правди. У приймальному повідомляють, що у дружини почалася кровотеча, будемо робити чистку і забирати плід; як забирати, мертвий, чи що? чоловіче, не морочте нам голову, негайно мотайте за ліками, якнайшвидше, бо може бути пізно, наостанок байдуже кинула гінеколог —чергова, життя вашої дитини майбутньої у величезній небезпеці!
Сава донині пам'ятає, як вибіг із приймального і чомусь звернув увагу, що вулицею пішла жінка у синій сукенці з білими трикутниками, а навпроти підліток розкурив "ватруа". Найближча аптека відчинена, але зі списку майже нічого нема, добре, що прихопив гроші із заначки під умовною назвою "Дитина". До наступної — метрів триста, вона масивніша, яке благо, що у хворій постсовдепівській державі так до непристойності багато аптек. Сава не пам'ятає, як добіг, лише тямить, що фармацевт спитала, чи він не хворий; Сава простягнув список, напевне, у ту секунду над пересічною аптекою витали ангели та архангели, купив усе, записане у айболитівському фоліанті. Половина ліків вашій дружині зайва, раптом вирвалось у аптекарки. О, вона добре знається на брудних ескулапівських способах поповнення запасу ліків, але хто би про це зараз думав; Сава майже через п'ять секунд, секунду, чверть секунди знову в приймальному покої, добре, чекайте. Іванку забрали, він ще встиг утиснути черговій десять "умовних" одиниць, вона глянула на Саву вже прихильніше, не переживайте, молодий чоловіче, все, мовляв, буде добре. Сава зловився на гадці, Що говорив із фармацевтом та гінекологом по-російському; очевидно, Для лінгвомімікрії, це трапилось чи не вперше, відколи він, тоді хлопчина без копійки у кишені й даху над головою, приїхав до столиці, оагато речей сьогодні він робить уперше, принаймні таксі, російська м°ва і спринтерський біг до аптеки...
Нарешті вийшла чергова, котрій гріла праву кишеню халата Савина десятка, все добре, але мусить постійно лежати під нашим наглядом, через місяць-півтора родитиме, я доклала, як бачите, всіх зусиль. Сава мерщій переходить на українську, лікар(ка) злегка вибалушує очі, але гроші не пахнуть мовними ознаками. Він передає дружині записку, що купить продукти, переправлячи їх дебелій санітарці — такі приторговують на Бесарабці — через віконечко, і прийде завтра.