Рей Бредбері
Інтерв'ю Плейбоя
(c) Bradbury, Ray. 1996, Playboy, № 5. http://www.raybradbury.com/articles_playboy.html
(c) Снiгур, Сергiй. 2001, переклад (з незначними скороченнями).
Переклад виконано в рамках проекту "Перекладацька Майстерня 2000-2001". Лiтературний редактор М.Габлевич.
Вперше надруковано в: Альманах Перекладацької Майстерні 2000-2001. Том 1. / Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Центр гуманітарних досліджень. — Львів-Дрогобич: Коло, 2002. — С. 114-139.
------------------------------------------------------------------------------------------
Відверта розмова з видатним майстром наукової фантастики про майбутнє космічних подорожей, комп'ютерне шахрайство, політичну коректність і про те, чому він завжди має рацію.
Навіть у його 75 років є щось хлопчаче в Реї Бредбері. Він аж променить від надміру енергії, майже завжди ходить в шортах, а у його домівках повно іграшок — від статечної фігури Булвінкля на цокольному поверсі його лос-анджелеського будинку, до триметрового динозавра, що розташувався на його власному ліжку в його заміській схованці.
Бредбері кохається також і в більших іграшках. Наприклад, космічних кораблях (справжніх) і марсіянах (уявних). Його сивина й усміхнене, рум'яне обличчя заважають сприймати його серйозно. Аж ось він заговорює, і ти розумієш, що перед тобою — великий допитливий розум, який охоплює всю галактику. Його твори подібним чином збивають людей з пантелику. Ранню творчість Рея Бредбері просто не помітили — зрештою, це була наукова фантастика і тому до неї ставилися зневажливо, як і до коміксів або любовних романів.
Марсіанські хроніки, Кульбабове вино, 451° за Фаренгейтом, Ілюстрована людина та інші твори Бредбері вийшли в часи, коли наукова фантастика вважалась заняттям для дешевих писак з претензією на письменників, які марнують час, занудно фантазуючи про всякі технічні штукенції і причандали. Проте Бредбері — не зануда. Його проза підноситься до рівня справжньої літератури; він заселяє свої розповіді привабливими персонажами і хитрими вигадками. До того ж, він започаткував полемічні теми і першим поставив в науковій фантастиці складні запитання, які раніше були в межах компетенції лише серйозних новелістів.
Сьогодні, в епоху Зоряних подорожей та Х файлів, важко уявити життя без Бредбері. На додачу до своїх книжок, він написав понад 500 оповідань і створив сотні телепостановок, а також театральні вистави, опери, есеї, документалістику і сценарій до фільму Мобі Дік. Він читає по 50 лекцій на рік і цікавиться найрізноманітнішими сферами знання — від науки про космос до міського управління. Не знаєте, як покласти край масовому переселенню мешканців свого міста? Бредбері може запропонувати швидке вирішення проблеми. Ваш торгівельний комплекс перестають відвідувати покупці? Бредбері навчить, як повернути їх назад. Дісней при створенні Іпкоту1 звертався до нього за допомогою, а НАСА2 запрошувала на мис Канаверал, читати лекції космонавтам.
Проте твори Бредбері не часто обговорюються в часописах Нью-Йорк Таймс, Нью-Йоркер, Атлантік або в якомусь іншому інтелігентському виданні. Пуристи від наукової фантастики глузують з його поетичних спроб і метафоричної уяви. Але щоранку, прокинувшись, він безстрашно прямує до друкарської машинки (комп'ютери, скаржиться він, працюють занадто тихо); ця звичка бере свій початок з часів, коли він підлітком жив у Лос-Анджелесі. В 1934 році через Велику депресію батько Бредбері став безробітним і переїхав з сім'єю з Вокеґана, що в штаті Іллінойс, до Лос-Анджелеса, де знайшов постійну роботу і помешкання в самісінькому Голлівуді. Це було чарівне літо для чотирнадцятирічного Рея, який на роликах їздив циганити автографи у кінозірок, на прем'єри фільмів і на прохідні кіностудій.
Він був рішуче налаштований увірватися в шоу бізнес і чіплявся до Джорджа Бьорнса3 так настирливо, що той врешті використав дещо з його писань у віньєтках — коротеньких оповідках, якими завершувались радіопередачі "Бьорнс та Ален". Грошей для навчання в коледжі він не мав і три роки після закінчення школи продавав газети, кожну вільну хвилину проводячи в бібліотеці або продивляючись книжки в місцевих книгарнях. А ще він брав уроки красного письма і опублікував перше оповідання (за нього він отримав 13 доларів 75 центів). Власний творчий стиль він знайшов у двадцять два роки, коли написав оповідання "Озеро", — це додало йому впевненості, щоб цілком віддатися творчості. Під час іншого такого приступу впевненості, він запросив на каву молоденьку продавщицю з книгарні. Окрім Меґґі він більше ні з ким не зустрічався і 1947 року вони одружилися (вони й досі разом і мають чотирьох дорослих доньок). Декілька років поспіль він животів на гонорари за оповідання, опубліковані в часописах, поки марсіанською темою не влучив у десятку.
Його перший роман, Марсіанські хроніки, вийшов 1950 року4 (він і досі користується попитом) і був високо оцінений у впливовому огляді маститого Крістофера Ішервуда5 за метафоричність і відсутність традиційних технологічних подробиць, властивих більшості науково-фантастичних творів.
Незважаючи на похвалу Ішервуда, Марсіанські хроніки створили Бредбері репутацію наукового фантаста, водночас долучивши його до товариства високоталановитих Роберта Гайнлайна, Айзека Азімова і Артура Кларка, котрі намагалися привнести в цей жанр фантазію і респектабельність.
Наступна книжка зробила його популярним письменником — Ілюстрована людина (1951) є похмурим зображенням буквально вивернутого навиворіт чоловіка. 1953 року він видав свій, на думку багатьох, найцікавіший роман, 451° за Фаренгейтом6. Назва пов'язана з температурою, за якої горять книжки, а сам твір є нео-орвеллівською історією про тоталітарне суспільство, в якому книжки заборонені. Роман став своєчасним застереженням проти антикомуністичної істерії, яка охопила США. (Коли Голлівудська Десятка потрапила до в'язниці за відмову дати свідчення перед Комітетом Конгресу з антиамериканської діяльності7, Бредбері був серед тих небагатьох сценаристів, хто підняв голос проти присяги на вірність, якої вимагали від членів Гільдії .)