Убивство над ними учинено всезагаль-не, незважаючи ні на стать, ні на вік, мордували всіх без пощади. Нещасні тії городяни, бувши неозброєними і без жодного спротиву, тільки що хрестилися та молилися Богу та своїм убивцям; але тії без гризоти заколювали жертви свої в лютому шаленстві; жінки та дівчата поґвалтовані були перебиті; немовлята біля забитих матерів повзали вулицями — ті були знесені на списах, а решту хапали за ноги і розбивали головами об стіни; словом сказати, кров людська лилась скрізь потоками, а трупи валялись купами. Дехто з молодих міщан втік було до замку, котрий вважався неприступним, яко на високій горі укріплений і великими самородними ровами оточений. Але як він був не в оборонному стані і зі слабим гарнізоном, то поляки, ввійшовши у нього без спротиву, вибили в ньому всіх пробуваю-чих там людей до ноги і, нарешті, пограбувавши місто і церкви, запалили його з усіх кінців і обернули в попіл. Опісля такої всезагальної погуби перебувало місто це в запустінні довгі літа і народ околичний їздив на торги свої звичайно до міста Путивля, від чого відомі побіля Новгорода дорога, гора та перевіз мають назву Путивльських. Самозванець, сплюндрувавши Новгород, обернувся з військами на місто Сівськ, а звідтіль далі шляхом Московським; але, не доходячи до міста Кром в Комарницькій волості, був оточений і розгромлений військами московськими. Війська малоросійські з командиром своїм Заруцьким, злостячись на поляків за новгородське побоїще, їм допомагали слабо, а лише врятували самозванця і привезли його а продовження на Малоросію польських утисків полки малоросійські деякі погоджені на послух коронного гетьмана, а решта, порозумівшись з козаками запорозькими, року 1598-го вибрали собі за гетьмана обозного генерального Петра Конашевича-Сагайдачного, і він перший почав писатися гетьманом запорозьким, а по сьому і всі наступні гетьмани в титулах своїх додавати Військо Запорозьке почали. їх наслідуючи, титулувались також полковники і сотники малоросійські, та й саме військо малоросійське часто Запорозьким Військом називалось. А увійшла назва ся узвичаєна як для відрізнення тих полків, котрі були у послуху коронних гетьманів, так і для втримування прав своїх на вибори, які поляки при всіх нагодах забороняли і припиняли в селах малоросійських; а запорозькі козаки, навпаки, увійшовши у вибори малоросійські, раніше для них чужі, і бувши далекими від сіл і від зносин з поляками, могли зручно зберігати права і свободи військові і одвертати від них насильства поляків. Тим часом гетьман Сагайдачний, дізнавшись, що татари кримські, скориставшись замішаннями малоросійськими, вчинили на прикордонні селища напади і забрали до Криму багато бранців малоросійських, відправився з пішим військом човнами запорозькими на Чорне море, де одна половина військ попливла до міста Кефи, а друга з самим гетьманом вийшла в Сербу-лацькій пристані на берег і пройшла мимо Кефських гір до того ж таки міста і, вчинивши атаку на те місто з моря та з гір, взяла його штурмом. Полонених, в ньому знайдених, військо забрало і звільнило, а жителів винищило до ноги і місто пограбувало та спалило. Гетьман, перейшовши горами до міста Козлова, зробив з його передмістям те саме, що і Кефі; а жителі, зачинившись у замку, благали пощади і випустили всіх бранців з великими дарами до гетьмана, котрий, так щасливо свою експедицію закінчивши, повернувся з полоненими і великою здобиччю у свої межі.
до міста Батурина, де він знову озброївся, і як згодом грали вони ролі свої із Заруцьким, історія їх описує.
оляки, идучи супроти гетьмана Сагайдачного, а більше для сіяння ворожнечі та міжусобиць у військах малоросійських, вибрали з прихильними до них полками гетьманом із сотників Дем’яна Куш-ку, і він, задумавши прославити себе воєнними успіхами і заслужити загальну тим повагу, вирушив з військами своїми на Бессарабію для звільнення полонених християн, тамошніми татарами на границях Поділля забраних; але, наблизившись до міста Акермана, був атакований турками і татарами, ними взятий в полон і знищений. На місце сього Кутки поляки із послушними їм полками з тою самою метою, тобто на шкоду Сагайдачному, вибрали гетьманом старшину козацького на прізвисько Бородавка; але Сагайдачний, спіймавши його в роз’їздах по Малоросії і підбурюваннях, віддав до суду військового, котрий і засудив його, яко самозванця та заколотника народного, на смерть, і розстріляно його перед військом. Поляки, бачачи, що всі війська малоросійські прихильні до Сагайдачного, і маючи потребу в його полючі, щоб відбивати турків, які йшли війною на Польщу, потвердили Сагайдачного гетьманом на всю Малоросію.
етьман Сагайдачний, взявши в команду свою всі війська малоросійські і мавши вказівку від короля Жиґмунта III, вирушив разом з військами польськими супроти турок
і, зустрівши їх за Дністром на Буковині, повів супроти них фальшиву атаку з самими легкими військами; а піхоту тим часом влаштував зі своєю кіннотою та артилерією на двох висотах, закритих чагарниками. Турки звичайним азіатським запалом гнали легкі війська в повному розпалі і безладді; а тії, завжди подаючись назад з легкими перестрілками, робили перед ними звичайне коло маяком і завели турків в середину вилаштуваних військ польських і малоросійських між висотами і чагарями. Війська тії, раптово зробивши з двох боків сильні залпи артилерією та мушкетами, повергли турків цілі тисячі; а кіннота, обхопивши з тилу і з боків, перемішала їх і цілковито розладнала, так що турки, метаючись у нестямі то в той, то в інший бік, були всі перебиті і переколоті, а врятувались лише ті, котрі покидали зброю свою і знамена на землю і посходили в одну балку, де, лігши ниць, благали пощади і тоді ж дістали її. Звитяжцям дістались у здобич вся артилерія турецька, увесь їхній обоз із запасами і вся зброя, у живих та мертвих зібрана; мерців їхніх при похованні нараховано 9715 людей, в полон взято понад тисячу, і в тому числі семеро пашів різних ступенів і сімнадцятеро інших чиновників; та втекли з обозу і поховалися по хащах та байраках понад тисячу.