Хмельницький, одступивши з військом своїм од табору Шереметева, послав тоді скаргу до царя через старшину генерального Тредьяковського і, в ній списавши всі тяжкі кривди свої і образливу зневагу від боярина та урядників, йому спричинені, доповнив притому, що сама поведінка тих урядників і їхніх підлеглих вояків не має нічого дружнього, або союзного, до нього, гетьмана, і війська малоросійського; не має навіть і політичних виглядів, що утримують народ бодай у лицемірній з луці і приятельських стосунках, і все у них робиться наперекір, а поведінка їх і розмови дихають самим лише презирством та знущанням над тутешнім народом. Обзивання "виговцями" та "хохлами" є звичайними для них титулами й назвиськами. Саму навіть релігію, або віру, народу тутешнього, що була колись взірцем і колискою для всієї Росії, таврують вони, яко обливаль-щину, що не має хрестів на шиях і складних образків у возах, і, словом сказавши, ледве признають народ сей за створіння Боже. Цар, попереджений бувши од Шереметева іншими скаргами та доносами на Хмельницького, наказав сьому останньому через посланця свого Тредьяковского, що "всякий жарт або насмішка суть дурниця й бридня, що не варті алтина і не мають правди; а те вже справедливо, що хто приходить незваний, то й одходить непроводжаний; а святе місце не буває пусте".
Зганьблений і понижений таким чином Хмельницький обернув усю злість свою на боярина Шереметева. Він підмовляв спершу реєстрові полки пристати на його задум, та коли вони на теє не погодились, то, підмовивши з собою охочекомонних козаків і волонтерів, вирушив з ними на Січ Запорозьку і, тамо перебуваючи, проголосив себе союзником поляків і кримських татар. А реєстрові полки, довідавшись про ті супротивні їм і всій нації вчинки й наміри Хмельницького, оголосили, що правління його в Малоросії касується, і ухвалили перевести вибори нового гетьмана. Одначе перед зборами урядників та відкриттям елекції вибрали тоді ж для правління військом наказного гетьмана з осавулів генеральних Якима Сомка і з ним стояли непохитно по боці російському, тримаючи зв’язок з корпусом боярина Шереметева, який розташувався був на зимові квартири в задніпровських містах та селах поблизу Житомира і примічав та споглядав за рухами поляків і Хмельницького з татарами, котрих партії безнастанно були в русі від самого Криму, понад Дніпром, аж до Галичини.
Напровесні 1662 року Хмельницький, зібравшись з прихильними до нього запорожцями й охочекомонни-ми козаками та волонтерами і найнявши до того дві тисячі п’ятсот донських козаків, поєднавшись із кримським ханом і татарами, вирушив берегом ріки Дніпра до ріки Стирі і там злучився з польською армією, що була під командою самого короля Казимира. Боярин Шереметєв, пишаючись попередніми своїми воєнними успіхами, не дуже зважав на теє з’єднання і допустив його, супроти всіх правил військового мистецтва, через крайню необачність свою. Ворожі сили оточили його армію здалеку, а він, ні на що не зважаючи, ішов на їхній центр. Обози ж свої з риштунком позоставив осторонь із слабким укріпленням. Ворог, зблизившись, ударив на армію Шереметева звідусіль і відрізав її від обозів, захопивши їх цілком, а армію змусив боронитися довкола. Після запеклого нападу і сильної оборони мусила армія тая, зазнавши великих втрат, одступати до містечка Чуднова та його Слободища і укріпитися там між окопів садових та городніх. Ворог, оточивши армію російську, стиснув її своїми окопами та редутами і тримав у міцній облозі. Шереметєв, очікуючи на допомогу собі від князя Борятинсь-кого, що стояв з корпусом своїм біля міста Києва, сильно боронився від нападів ворожих. А як такої допомоги зовсім не було, то він, тримаючись в облозі понад три тижні і не мавши зовсім провіанту та фуражу, зужив на прохарчування всі верхові коні і зрештою, бачивши, що він і вояки його мусять померти з голоду, віддався з усім військом на волю ворогів. Дільбу і грабунок бранців переведено тоді в спосіб найбільш образливий і варварський. Сам Шереметєв з частиною урядників і з усіма рядовими вояками дісталися голими на пай татарам, які погнали їх у Крим для викупу й на продаж; другу частину урядників забрали поляки, а реєстрові козацькі полки, що були при Шереметєві, з їх урядниками віддано під владу Хмельницького, котрий кількох їх тут же таки перевішав, а решту привів до присяги на їхню до нього вірність і послух. Ніхто при тому не тішився так, як Хмельницький, бачивши скривдника свого, Шереметева, як тягли його татари в неволю, де він пробув двадцять років.
Хмельницький, підбадьорений мерзенними своїми успіхами, на біду власної Вітчизни обліг місто Чигирин, щоб його взяти і зробити своєю резиденцією. Одначе козаки, що трималися сторони російської, до того його не допустили, боронячи місто безустанними вилазками та нападами на табір Хмельницького; тим-то він, одступив-ши від міста, держав його в блокаді, чекаючи у поміч до себе хана кримського, який за його рекомендацією ходив з татарами на грабунок у задеснянську Малоросію і зруйнував тоді міста Новгород, Стародуб, Мглин, Погар і багато інших поселень. Тим часом, коли ще хан із здобичництва свого не вертався, наказний гетьман Сомко з реєстровими полками Переяславським, Ніжинським, Чернігівським, Київським і Лубенським, з’єднавшись з князем Григорієм Григоровичем Ромодановським, що стояв з корпусом своїм біля міста Козельця, переправились через ріку Дніпро на Мишуриному Розі і напали на Хмельницького біля міста Крилова, де його і розбили, а місто, яке йому допомагало, спалили. Хмельницький, будучи одрізаний від пристанища свого, Січі Запорозької, і від Криму, потягнув з недобитками своїх військ вгору Дніпра, до міста Канева, і там з’єднався з сильним корпусом польським, що був під командою воєводи Чарнецько-го. Допомога польська, що саме вчасно Хмельницькому трапилася, по двигнула його ще один раз супроти Отчиз-ни. Але рушення теє було вже останнім в його житті і вирішило його долю. Він, переправившись за Дніпро, заатакував гетьмана Сомка під Переяславом і примусив був його до здачі. Але князь Ромодановський, наспівши з своїм корпусом до Переяслава, визволив Сомка і, з ним переслідуючи війська Хмельницького, що відступали до Канева, розбив його над Дніпром навпроти Канева, де багато їх потонуло в ріці, і в тому числі самих донських козаків перетопилося більше як тисяча чоловік. Хмельницького, що втікав до міста Черкас, переслідував по одному боці Дніпра гетьман Сомко, а по другому полковник Прикдонський, який, випередивши Хмельницького, зайняв Черкаси і, зоставивши там полковника Гамалію з його полком, виступив сам супроти Хмельницького. Але той, напавши на нього одчайдушно, розбив корпус Приклонського вщент і недобитки перекинув на луг дніпровський, де врятував їх князь Ромодановський гарматною стріляниною з другого боку