ОХОРОНЕЦЬ. Калігулу побачили в садку біля палацу.
Всі виходять.
Сцена З
Якийсь час на сцені нема нікого. Тоді з лівого боку рвучко заходить К а л і г у л а. Брудний, очі блукають, ноги й волосся мокрі. Раз по раз підносить руку до рота. Підходить до дзеркала й зупиняється, коли зауважує власне відображення. Щось бурмоче, потім іде в правий куток і сідає, звісивши руки між колін. Зліва заходить
Гелікон. Помітивши Калігулу, зупинився на краю сцени і мовчки дивиться. Калігула обернувся й побачив його. Пауза.
Сцена 4
ГЕЛІКОН (через усю сцену). Добридень, Каю.
КАЛІГУЛА {природним тоном). Добридень, Геліконе.
Мовчанка.
ГЕЛІКОН. Ти ніби втомився? КАЛІГУЛА. Я находився. ГЕЛІКОН. Еге ж, тебе довго не було. Мовчанка.
КАЛІГУЛА. Таке важко здобути. ГЕЛІКОН. Що саме? КАЛІГУЛА. Те, що я хотів. ГЕЛІКОН. А що ти хотів? КАЛІГУЛА (так само природно). Місяць.
ГЕЛІКОН. Що?
КАЛІГУЛА. Так, я хотів зняти з неба місяць.
ГЕЛІКОН. А!
Тиша. Гелікон підходить ближче.
ГЕЛІКОН. Навіщо? КАЛІГУЛА. Так!.. Це те, чого я не маю.
ГЕЛІКОН. Звичайно. А тепер усе гаразд?
КАЛІГУЛА. Ні, я не міг зняти його.
ГЕЛІКОН. Прикро.
КАЛІГУЛА. Так, тому я й утомлений.
Пауза.
КАЛІГУЛА. Геліконе! ГЕЛІКОН. Слухаю, Каю. КАЛІГУЛА. Ти думаєш, що я збожеволів.
ГЕЛІКОН. Ти добре знаєш, що я ніколи не думаю. Я занадто розумний для цього.
КАЛІГУЛА. Нехай і так. Але я не божевільний, навпаки, я ніколи не був таким розважливим. Мені просто закортіло здобути неможливе. (Пауза.) Бо хочеться більшого, ніж те, що я маю.
ГЕЛІКОН. Таке хотіння не рідкість.
КАЛІГУЛА. Авжеж. Але раніше мені такого не хотілося, тільки тепер. (Так само природно.) Світ, такий як він є,— нестерпний. Отже, мені треба здобути місяць, або щастя, або безсмертя — байдуже що, хай воно буде й облудне, аби належало до іншого світу.
ГЕЛІКОН. Зрозуміле бажання. Та, загалом, здійснити його повністю неможливо.
КАЛІГУЛА (підводячись, але так само просто). Ти про це нічого не знаєш. Хто не намагається здійснити його повністю, той нічого не здобуде. Принаймні, треба бути логічним до кінця. {Дивиться на Гелікона.) Я знаю, що ти думаєш. Стільки клопоту через те, що померла якась жінка! Ти помиляєшся. Я справді пригадую, що кілька днів тому померла та, яку я любив. Але що таке кохання? Дурниця. Клянуся, ця смерть ніщо, вона тільки знамення істини, яка вимагає від мене здобути місяць. Ця істина зовсім проста і ясна, може, не така вже й мудра, але її важко відкрити й тяжко носити.
ГЕЛІКОН. І що це за істина, Каю?
КАЛІГУЛА (відвернувшись, безвиразним голосом). Люди помирають, і тому вони нещасливі.
ГЕЛІКОН (трохи помовчавши). Але ж це очевидна істина, Каю. Розглянься навколо. Вона нікому не псує апетиту.
КАЛІГУЛА (раптово вибухаючи). Тоді все, що навколо мене,— брехня, а я хочу жити за істиною! І, правду кажу, в мене є чим змусити їх жити за істиною. Бо я, Геліконе, знаю, чого їм бракує. Вони позбавлені знань, і в них нема вчителя, який розумів би те, чого він навчає.
ГЕЛІКОН. Пробач, Каю, за-,те, що я скажу тобі зараз. Ти мусиш спершу відпочити.
КАЛІГУЛА (сідаючи й лагідно). Неможливо, Геліконе, і ніколи не буде можливо.
ГЕЛІКОН. Але чому?
КАЛІГУЛА. Якщо я спатиму, хто здобуде мені місяць?
ГЕЛІКОН (помовчавши). Це правда.
Калігула підводиться з помітним зусиллям.
КАЛІГУЛА. Слухай, Геліконе. Я чую голоси й кроки. Мовчи й забудь, що бачив мене.
ГЕЛІКОН. Зрозумів.
Калігула прямує до виходу. Обертається.
КАЛІГУЛА. І, будь ласка, віднині допомагай мені.
ГЕЛІКОН. Чом би й ні, Каю. Я багато чого знаю, але мене мало що цікавить. У чому я зможу тобі допомогти?
КАЛІГУЛА. У неможливому.
ГЕЛІКОН. Робитиму що тільки зможу.
Калігула виходить. Швидко заходять С ц і-піон та К е з о н і я.
Сцена 5
СЦІПІОН. Нема нікого. Ти не бачив його, Геліконе?
ГЕЛІКОН. Ні.
КЕЗОНІЯ. Геліконе, невже таки ідучи з палацу він нічого тобі не сказав?
ГЕЛІКОН. Я не його повірник, я просто глядач. Так розумніше.
КЕЗОНІЯ. Благаю тебе.
ГЕЛІКОН. Люба Кезоніє, Кай — ідеаліст, це знають усі. Або ж, інакше кажучи, йому ще бракує тями. Це правда, саме тому я нічим не переймаюсь. Але якщо Кай набереться тями, то з його добрим серденятком він буде навпаки здатний перейматись усім. І тільки бог знає, чого це нам буде варте. Але перепрошую, треба йти снідати! (Виходить.)
Сцена 6
Кезонія втомлено сідає.
КЕЗОНІЯ. Охоронець бачив, як він ішов. Увесь Рим бачить Калігулу по всіх усюдах. А Калігула бачить тільки свою ідею.
СЦІПІОН. Яку ідею?
КЕЗОНІЯ. Звідки мені знати, Сці-піоне?
СЦІПІОН. Друзіллу?
КЕЗОНІЯ. Хтозна. Що він любив її, це правда, і важко бачити, як сьогодні вмирає той, кого ти пригортав учора.
СЦІПІОН (несміливо). А ти?
КЕЗОНІЯ. О, я тільки колишня коханка!
СЦІПІОН. Кезоніє, його треба порятувати.
КЕЗОНІЯ. Ти, отже, любиш його.
СЦІПІОН. Я люблю його. Він був добрий до мене. Він надихав у м£,не, і деякі його вислови я знаю напщ'я^ Він говорив мені, що життя важ]кЄд але віра, мистецтво й кохання підтримують нас. Часто повторював, що мучити інших — це лише спосіб дурити себе. Він хотів бути справедливим.
КЕЗОНІЯ (підводячись). Він ..таке дитя. (Підходить до дзеркала і задивляється в нього.) Ніколи не мала іншого бога, крім свого тіла, і саме цьому богові хотіла б помолитися сьогодні, щоб він повернув мені Кая.
Заходить Калігула. Помітивши Кезрнію та Сціпіона, завагався і задкує. Водночас.*! протилежного боку заходять п а т р и5 ц і-ї;' й управитель палацу. Розгублено зупиняються, обертається Кезонія. Вона й Сціпіон 'біжать до Калігули. Він порухом зупиняє їх.'"'"
Сцена 7
УПРАВИТЕЛЬ {невпевнено). Ми... шукали тебе, Цезарю.
КАЛІГУЛА {рвучким, зміненим голосом). Бачу.
УПРАВИТЕЛЬ. Ми... так би мовити...
КАЛІГУЛА {брутально). Чого вам треба?
УПРАВИТЕЛЬ. Ми непокоїлися, Цезарю.
КАЛІГУЛА (підходячи до нього). Яким правом?
УПРАВИТЕЛЬ. М-м-м... {Раптом натхненно й дуже швидко). Ну, ти ж сам знаєш, що треба вирішити кілька питань щодо державної скарбниці.
КАЛІГУЛА (нестримно регочучи). Скарбниці? Таки правда, скарбниця — це головне!
УПРАВИТЕЛЬ. Звичайно, Цезарю.
КАЛІГУЛА {сміючись і далі, до Кезонії). Хіба не так, любко, скарбниця — важлива річ.
КЕЗОНІЯ. Ні, Калігуло, це річ другорядна.