— Де ти взяв такі ласощі?
Я напихаю повен рот, стаю проти них, засунувши руки глибоко в кишені своїх дерев'яних штанців, жую, ковтаю і мовчки пританцьовую босими ногами, немов кажучи:
"Ех, жебрацькі ви торби! Велика штука здобні булочки, ха-ха-ха! Коли б ви ще спробували каву, ви б тоді знали, що таке рай на цьому світі!"
VI. ЗОЛОТА ТОРБА 1
Єдина втіха, яка підтримує мою матір,— це те, що моєму братові Елі, хвалити бога, добре. Він породичався із золотою торбою. Так каже моя мама і з великої радості, за своєю звичкою, витирає очі. Він уже забезпечений, каже вона, назавжди. її невістка, каже вона, хоч і не дуже-то добра (я теж такої думки), зате господь дав Елі багатого тестя. Він пекар. Йона звуть його. Йона-пекар. Власне кажучи, сам Йона нічого не випікає. Випікають інші. Він тільки купує борошно і продає хліб. На пасху він випікає мацу для цілого міста. У пекарській справі він мастак, а до того ще й сердита людина — страх який сердитий! Можна сказати, що це справжній душогуб! Одного разу він мене впіймав, коли я в гостях був у мого брата Елі і почастував самого себе бубликом. Бублик був свіжий, теплий, щойно з печі. І принесла ж нечиста сила Йону-пекаря! Побачили б ви його розбійницьке обличчя і його розбишацькі очі! З того часу я не ходжу більше туди. Моєї ноги там більше не буде, хоч би мене озолотили! Таку собі звичку засвоїти — брати за комір і викидати за двері, та ще при цьому дати три стусани в спину!
Я розповів про це мамі, і вона одразу побігла туди — хотіла намилити Йоні чуба, як він того заслужив. Але мій брат Еля не допустив. Він сказав, що Йона правий. Він доводив мамі, що червоніє за мене. Щоразу, коли я приходжу до нього, я їм, каже Еля, бублики. Він краще дасть мені, каже, копійку, щоб я купив собі десь-інде бублика. Мама каже на це, що він ні на крихту не жаліє мене, йому байдуже, що дитина сирота. Брат Еля каже їй на це, що можна бути сиротою і не хапати бубликів з чужої печі. Мати каже йому, щоб він говорив трохи тихше. А брат Еля каже їй, що навпаки,— він говоритиме голосно, нехай усі знають, що я злодій. Слово "злодій" мама і слухати не може. Вона міниться на обличчі і каже моєму братові Елі, нехай не забуває, що є бог на світі. Дратувати бога не можна. Бог не промовчить. Він батько сиротам. Він заступиться за сироту. Нічого, він великий бог. Він усе може. Коли бог схоче, Йона-пекар не матиме навіть того, чого вартий один бублик!.. Так відповідає мама моєму братові Елі. Вона бере мене за руку, грюкає дверима, і ми йдемо додому.
2
Знаєте, мабуть, з богом таки не можна жартувати! Коли б ви знали, яка доля спіткала Йону-пекаря!
Я ж вам казав, що він сам не випікає. Випікають інші — якісь два чорняві чоловіки і троє нетутешніх, обідраних, обшарпаних жінок з червоними теплими хустками на головах (хоч надворі спека — задихнутись можна!). І ось трапилась одного разу пригода. Не одна, а декілька пригод. Люди скаржились, що знаходять у булочках нитки, тасьму, тарганів і уламки скла. Один покупець приніс пекареві цілий жмут волосся, чорного волосся. Тут уже Йона-пекар перелякався. А надто ще тому, що той страхав поліцією.
Взялися до пекарів, почали порівнювати волосся. Чоловіки казали на жінок. Жінки казали на чоловіків. Жінки доводили, що у них у всіх руде волосся. Чоловіки: де ви бачили у чоловіків таке довге волосся? Аж поки жінки посварилися. А коли жінки посварилися, виявились цікаві подробиці: одна загубила в тісті підв'язку до панчіх. Друга — ганчірку, якою замотувала чиряк на пальці. Третя на ніч клала собі під голову пшеничне тісто. Вона присягалася всіма святими, що це брехня і наклеп. Це трапилось, можливо, лише один раз чи, найбільше, два рази. У неї не було подушки...
Все місто ходором ішло. Йона-пекар мав, бідолаха, рахубу. Ніщо йому не допомагало. Ніхто не хотів і в руки брати його печиво! Хоч викинь усе собакам під хвіст! Так йому й треба.
З
Проте Йону-пекаря голими руками не візьмеш. Він розігнав своїх пекарів, чоловіків і жінок, і найняв інших. У суботу він оголосив по всіх синагогах, що найняв нових пекарів і що від сьогодні й надалі доглядатиме сам, щоб було чисто і охайно в пекарні. Він обіцяє заплатити десять карбованців штрафу, якщо хто знайде в його калачах хоч би одну волосинку. З того часу він почав добре торгувати. Люди шукали волосся в його калачах і не знаходили. Навіть коли хто й знаходив щось та приносив до нього, Йона виганяв того з пекарні. Він казав, що це навмисне поклали, щоб одержати десять карбованців штрафу. Нема дурних!.. Його на такому не спіймаєш. Хитра голова — оцей Йона-пекар. Але бог хотів поквитатися з ним і наслав на його голову нове нещастя.
Одного сонячного ранку всі його пекарі піднялись, забрали своє манаття і пішли геть. Вони більш не робитимуть у нього ні за які гроші. Хіба що Йона їм підвищить платню на карбованець щотижня, відпускатиме їх на ніч додому спати і не битиме кулаками по зубах. У Йони-пекаря така звичка: коли розгнівається, дає кулаком по зубах. Йона знавіснів. Він уже чимало років хазяйнує, а ще ні разу не траплялось, щоб робітник йому вказував, як треба бити по зубах! Про підвищення платні взагалі нема чого говорити! Він знайде десятеро інших на їхнє місце. Великий клопіт — робітники! Мало людей подихає з голоду? Йона кинувся шукати пекарів. Нема пекарів. Ніхто не хоче йти. В чому річ? Усі пекарі змовились. Вони не підуть до нього, аж поки він прийме назад усіх попередніх пекарів і виконає три умови: 1) одного карбованця щотижня, 2) щоночі йти додому спати, 3) не бити кулаками по зубах... Приємно було дивитися, як лютує й скаженіє Йона, як гатить кулаком по столу і лається. Ах, яка це була для мене помста! Але це все ніщо проти того, що сталося далі.
4
Пекучий літній день. Щойно достигли дині і кавуни. Це найкраща пора року. Трохи пізніше починаються передсвяткові дні. Хай мені бог простить за мої слова — я не люблю днів скорботи. Я більше люблю, коли весело. А що може бути веселіше від базару, де повно динь та кавунів? Скрізь, куди не глянеш, або дині, або кавуни. Дині жовті і пахнуть принадно. Кавуни (всередині) червоні, як мак, і солодкі вони, як добрий мед, а кісточки в них чорні. Моя мама не любить кавунів. Вона каже, що дині вигідніші. Коли вона купує, каже, диню, то має на два дні для нас обох — на сніданок, на обід і на вечерю. А кавун, каже вона, це ласощі: наповнюєш живіт водою, і все. Я гадаю, що вона помиляється. Був би я царем, я б цілий рік їв кавун з хлібом. То нічого, що багато кісточок. Добрий кавун — коли його як слід трусонути, то кісточки випадають з нього геть усі. А тоді їжте, скільки хочете!..