8
Усі заробляють. Навіть мій товариш Гершл, той що з ґулею на лобі, якого прозивають Вашті. Тут він уже зветься не Вашті і не Гершл, а Геррі, і вчиться в школі. Другу половину дня після школи він стоїть коло рундучка на Рівінгтон-стріт у однієї знайомої жінки з нашого містечка і допомагає їй торгувати рисом, крупами, пшоном, горохом, бобами, горіхами, ізюмом, мигдалем, фігами, ріжками, солоними огірками. Роботи у Геррі небагато. Він тільки повинен наглядати, щоб ніхто нічого не поцупив.
Бо коли єврейка приходить розпитати про крупу, вона тим часом кидає в рота ізюминку, чи мигдаль, чи фігу. Зате він сам частенько ласує солоденьким. Вашті, чи Геррі, мені не брехатиме. Він признався, що одного разу так нахапався того ізюму, що потім у нього три дні болів живіт. За цю свою роботу Вашті нічого не одержує. Хіба що йому перепадає часом, коли допомагає покупцям віднести куплене. Він одержує за це пенні чи два. А часом нікеля — п'ять центів. У нас це зветься "на чай". Тут кажуть "тіп". Це йому дає на тиждень щось із долар. Удома Вашті ніколи копійки не бачив навіть уві сні. Хіба що на свято пурім *. Але ж пурім буває один раз на рік, а тут у нього овято щодня. Щодня він добре заробляє.
— Колумбусе! Ти вартий того, щоб тебе озолотили! — сказав наш товариш Пиня, коли одного разу, йдучи повз Рівінгтон-стріт, побачив Вашті за рундучком. Пиня купив у нього на три центи ріжків і один цент подарував Вашті "на чайок".
9
А сам палітурник Мойше теж не сидить склавши руки. Тепер він не займається палітурництвом, як удома. Бо тут, в Америці, каже він, треба до цієї роботи мати грубий шмат грошей, щоб найняти приміщення, купити інструмент і завести знайомство. А бути попихачем в іншого, тобто піти служити, каже він,— то літа його вже не ті. Йому дали пораду — серед своїх не пропадеш! — щоб він взяв в оренду книжковий рундучок на Есекс-стріт, і тоді матиме добрий заробіток.
Нашому товаришеві Пині це дуже сподобалось. Він каже, що сам ладен був би мати таку роботу. А подобається вона йому через те, каже він, що коло чого пораєшся, тим і замазуєшся. Пиня любить книжки, як риба воду. Він як допадеться до книжки, як уткнеться в неї носом — його й не відірвеш.
10
Навіть наш сват пекар Йона теж не займається своєю колишньою роботою. Чому? З тієї ж самої причини. Щоб відкрити пекарню, треба, каже він, мати скарби Ротшільда.
Та ще до того треба належати до "юнії". Він же для цього, каже, вже занадто старий. А піти працювати до чужих, не будучи членом "юнії", Йона боїться, бо коли почнеться страйк,— а це трапляється в Америці щодня,— йому ще голову розіб'ють.
Що ж робити? Таки погано.
Йому порадили хліб і калачі таки не пекти. Але що ж? Книші! Домашні книші. З сиром чи з капустою. І що ви думаєте — нашому сватові добре ведеться. Зовсім непогано. Його книші зажили слави на Іст-сайді. Коли ви йтимете по Есекс-стріт і побачите у великій вітрині напис отакенними літерами по-єврейськи: "Тут продають домашні книші",— то знайте, що це наш сват, тесть мого брата Елі, пекар Йона. А коли побачите на цьому ж стріті, якраз навпроти, теж єврейський напис і теж отакенними літерами: "Тут продають домашні книші",— то знайте, що це вже не наш сват пекар Йона. То його конкурент. Туди не ходіть. Ходіть тільки до нашого свата, до тестя мого брата Елі. Маєте прикмету: коли зайдете, ви одразу пізнаєте нашого свата — він сердитий. А якщо не впізнаєте його, то впізнаєте нашу сваху — пекариху Риву. У неї велике підборіддя і корали на шиї. Мою братову Вруху ви теж напевне впізнаєте. У неї великі ноги. А ще крутиться там її маленька сестричка, ряба дівчинка з кісками. Вона зветься Алта і колись її ладили мені в наречені. Але про неї поговоримо іншим разом.
VIII. МИ ШУКАЄМО, ЧИМ ЗАЙНЯТИСЯ
1
Нам нема чого скаржитись. Нас дуже радо зустріли як шановних гостей у нашої сусідки товстої Песі та в її чоловіка палітурника Мойше. Нам тут зовсім непогано. І досить весело. А надто в неділю, коли вся гал айстра вільна. Тоді все йде ходором. Ми збираємося гуртом — уся Песина малеча, і мій товариш Мендл теж з нами,— і вирушаємо до театру. То я маю на увазі кінематограф. Квиток на кожного коштує один нікель, а чудес ви бачите стільки, що голова йде обертом! Якби я був царевим сином або внуком Джейкоба Шіфа *, я б цілі дні і цілі ночі проводив у кінематографі. Я б ніколи не вилазив звідти.
Мій товариш Мендл — так само. Та й Вашті, який тепер уже зветься Геррі,— також. Але підіть поговоріть з моїм братом Елею — він вам скаже, що це недоумство. То дурниці, каже він, то для дітей.
Постає питання: якщо це для дітей, чому ж так поривається туди наш товариш Пиня? І його жінка Тайбл? І моя братова Бруха?
Мій брат Еля має на все відповідь. Жінки, каже він, хмають стільки ж розуму, що й діти. А Пиня, каже він, поривається туди йому, Елі, на злість. Однак це кінчилося тим, що Еля одного разу в неділю теж пішов з нами. Відтоді він не проминає жодної неділі і ходить до кінематографа. Ми всі ходимо туди: молоді й старі, малі й дорослі. Навіть Песя, Мойше і наші свати — геть-чисто всі. Тільки мама не ходить.
— Мій чоловік,— каже вона,— лежатиме в могилі, а я ходитиму по тіятрах. Не діждуть цього мої вороги!..
2
Нам живеться непогано у наших сусідів. Зовсім таки непогано. Але то не діло довго засиджуватися в гостях. Треба подумати про майбутнє, пошукати, чим зайнятися. В Америці кожен повинен заробляти. Так каже мій брат Еля. Він ходить засмучений більш за всіх. Щодня приходить він до нас від свого свата пекаря Йони і сідає з мамою поговорити про майбутнє. Бруха теж сідає біля них. І наш товариш Пиня теж тут. Він, Пиня, має безліч планів та проектів. Але всі його плани нічого не варті. Тобто вони дуже добрі, але не подобаються моєму братові Елі. А якщо подобаються Елі, не до вподоби Брусі.
Пині, наприклад, спало на думку, щоб він, Еля, Бруха і Тайбл зробилися кравцями, тобто навчились шити на хмашині. Але Бруха каже, що не варто було задля такої гарної професії кидати домівку і важити життям на морі. Велике щастя — обернутися на старості літ на кравців. Еля відповідає їй на це, що не знає, що краще,— продавати книші на Есекс-стріті чи шити на машині. Бруха спалахує, сповнюється люті за те, що Еля дорікає їй книшами, і натякає йому, що коли б не книші її тата на Есекс-стріті, ми б усі попухли з голоду...