Саме в той час в сіни вступила Терешкова заміжня дочка Уляна. Вона почула, що в хаті йде голосна розмова, схожа на змагання та сварку, стала під дверима та й почала підслухувати, ще й вухо притулила до дверей, щоб було чутніше. Вона була дуже цікава й їй заманулося підслухати, чого-то змагаються і трохи не лаються в хаті.
Уляна вдалася в батька: була висока на зріст, тонка, рівна станом, довгобраза й гостроноса. В неї вузьке лице було ніби зліплене з білого воску, а на чистому високому чолі, неначе маляр похапцем махнув пензлем по лобі на один і на другий бік, дві дуже чорні брови, од перенісся густі й тоненькі, а далі до висків — широкі й ріденькі.
Уляна сіпнула двері й з'явилася в хаті, неначе з землі виросла, її взяла цікавість. Коло порога вона трохи не стикнулася лицем з братом Наумом, котрий саме тоді стояв коло дверей. Наум був незвичайно схожий на свою сестру Уляну: і лице в його було довге, тонке й біле, неначе зліплене з білого воску, і чорні брови неначе розвіялись на чолі коло висків, і очі були так само блискучі й темні, як і в його сестри.
Уляна поздоровкалася. Розмова стихла одразу.
— Еге, це ви говорили про Струлівну Хотину? Бо я дещо чула під дверима, — спитала Уляна.
— Та про Хотину ж, — сказала мати. — Наш Наум оце хоче до неї старостів слать, але батько чогось спротивився. Чомусь Струлі не припадають йому до вподоби. А я кажу; хоч Струлі бідні, але в Хотини здорові й міцні руки, а нам доконче треба сватати робочі руки, а не скриню.
— А мені хочеться сватати Хотину. Я не вважаю на якусь там скриню та на міць в руках чи в кулаках, — обізвався Наум.
— То й бери Хотину, коли ти її вподобав, — сказала Уляна, сідаючи на лаву. — В неї дівощини нема, скриня в неї, може, буде й неповна, бо батьки її бідні і не багато надбали для неї усякого надбання. Зате ж у тебе буде батьківщина, хвалити господа милосердного. Тато дадуть тобі й наддадуть. А що вже Хотина робоча, то за це я вже добре знаю, бо на роботі вона всіх попередить і випередить. Не сперечайтесь, тату! Я ручуся за Хотину, як сама за себе, бо вона ж моя подруга і я знаю її добре ще змалку.
— Про мене, робіть, як хочете. Про мене, нехай Наум і сватає Хотину, тільки ті Струлі чомусь мені не сподобні, якісь неговорючі та шорсткі, непривітні, неначе гордовиті або сердиті, чи що, — говорив батько.
Уляна посиділа трохи, побалакала й пішла з хати. В неї була думка зараз-таки забігти до Хотини й подати їй приємну звістку. Але Наум на радощах й Уляну випередив. Він бігцем побіг на Заросся та просто до Петра Струля, до Хотини. Йому хотілося подати звістку своїй милій, що од батька й матері ніякої притичини вже не буде в сватанні. Він перебіг міст на Росі, але не пішов узвозом на гору та вулицею, а попростував навпростець стежечкою понад Россю попід скелями, видряпався між скелями на гору, де на сукупних городах, над самими високими скелями, звичайно збиралися влітку дівчата на вулицю, а весною там було їх ігрище, де вони співали веснянок та грали в жельмана, в кота й мишки та ящура.
Наум вибіг на гору і зараз вглядів купу дівчат саме проти струлівських хат. Дівчата грали в кота та мишки і співали так голосно, аж обляски йшли поміж скелями. Наум кинувся протовпом поміж дівчат і розірвав кружок. Хотина стояла в кружку, бо грала мишку. Дівчата перестали співать, підняли галас та ґвалт і не давали мишки котові в руки. Але кіт без сорому вхопив Хотину за руку, вимкнув її з рядка, побіг до садка й силою сливе поволік за собою Хотину.
— Оддай нам мишку! Шуліко! Навіжений! верни нам мишку! — гукали дівчата і кинулись за ним навздогінці.
— Чорта з два! не верну, а оце піду та закину мишку в клітку, щоб не точила батькових засіків та не збавляла пашні! — гукав з-під груші Наум.
Дівчата вгамувалися й обібрали за мишку Хотинину меншу сестру.
— Хотино! я це говорив з батьками за тебе. Мати одразу згодилася, щоб я тебе сватав, але батько мій упертий та нездатливий: довго перечився зо мною. Та вже якось сестра Уляна випадком зайшла до нас і натуркала батькові вуха, так що й він таки здався. Через тиждень жди мене з старостами.
Хотина почервоніла, її рум'яні, круглі, мов яблука, щоки аж пашіли, гострі, чорні очі заблищали.
— Про мене, приходь з старостами. Мій батько не з таких упертих, як твій, а мати вчинить так, як моя воля волитиме.
Вона простягла руку до гілки, одломила з вишні маленьку гіллячку, що вже розпукувалася і розгортала набубнявілі бруньки, і почала общипувати їх помаленьку. Вона засоромилася і спустила очі додолу.
— Ходім до гурту, а то дівчата піднімуть мене на сміх, — сказала Хотина і чкурнула з-під вишень до гурту, неначе опука покотилася по молоденькій траві.
Наум пішов через садок і переліз через перелаз на вулицю. Він вглядів сестру, котра прямувала до Струлевих воріт.
— А ти вже й тут! — сказала Уляна й з дива аж очі вирячила. — Це ж я дурно микаюся не в своє діло.
— А ти ж думала як? Ти, мабуть, ішла взвозом, а я хутчій чкурнув навпростець берегом та й в одну мить опинився осьдечки. Хто щиро любить, той усіх випередить. Вже я й оповістив Хотині, що на тім тижні прийду до неї з старостами. Нехай швиденько готує рушники.
— То проси ж мене в світилки! — сказала Уляна. — В мене є шматок ярого воску. Та гарний же віск, та жовтий, як жовток! Зсучу трійцю задля тебе, як на ордань. І васильки в мене є й досі, затикані за образи. Тільки заздалегідь витеши мені шабельку, щоб заткнуть із свічками в пучок васильків, бо мій чоловік такий тесля, що незугарний до ладу й кілка затесати. Посвічу я тобі на стежці до Хотини, — лепетала Уляна, вертаючися додому поруч з братом.
— Прошу, сестро, за світилку, — сказав він і здійняв шапку, ще в жарти низько поклонився…
— А ти, сестро, заходь до нас та все туркай батькові на вухо про Хотину. Бабський язичок, може, натуркає й моє весілля, — казав Наум, прощаючися з сестрою.
Але не так Уляна, як сама мати натуркала вуха старому Терешкові. Весна того року була рання й тепла. Вже був час копати огород, садити та сіяти огородину. Невістка стала б у пригоді, бо роботи було багато. Огород бyв чималий. Наум і не гаявся: пішов з старостами до Струля і Хотина подавала рушники за Наума, а через тиждень в оселі Петра Струля загуло й забряжчало решето, заграли дві скрипки і Хотина сіла на посад, а стіл обсіли молоді дружки. Струлева хата була не така вже мала, як сміявся багатир Терешко, і зовсім-таки не була схожа на чорногузяче гніздо на клуні. У двох братів Струлів хата була сукупна, і через сіни в противній хаті жив Петрів брат, Харитон. Хата була тільки стара й низька. На убоге весілля зійшлося небагато людей. Тільки одному багатому Терешкові було тісно. Зате ж другого дня, як молоду привезли до Терешка, в Терешковій просторній хаті заклекотіло справжнє весілля. Гуляли три дні й випили чимало відер горілки. Музики три дні грали без упину: свашки та світилки з молодицями три дні танцювали та співали. На весіллі був сам волосний старшина, багатир на всю губу, Василь Новохацький, писар з писаршею, вчитель з жінкою і навіть кільки знайомих панків та підпанків з сахарні та з питля.